Інклюзивний ринок праці: які шанси на роботу матимуть українці, скалічені війною

З початку повномасштабної війни в Україні близько 200 тисяч наших співгромадян отримали важкі поранення, 10% з яких призвели до ампутацій. За даними української благодійної організації Houp Foundation, втрату однієї чи кількох кінцівок пережили 20 тисяч українців, проте німецький виробник протезів Ottobock називає цифру у 50 тисяч, пише The Wall Street Journal.

Більшість з постраждалих — люди молодого і середнього віку. Відтак, після проходження довготривалої, складної реабілітації вони стикнуться з новим викликом — пошуком роботи. Враховуючи вибагливість і недосконалість українського ринку праці, цей процес може завдати ветеранам та цивільним, постраждалим від російського терору, чимало проблем.

"Телеграф" з'ясовував, які шанси на працевлаштування в Україні сьогодні мають люди з особливими потребами, і чи варто очікувати змін на краще у питанні інклюзивності ринку праці після завершення війни.

Працевлаштування ветерана — не благодійність

Згідно з результатами дослідження, проведеного в рамках Програми реінтеграції ветеранів IREX 2021 року, 32% ветеранів АТО/ООС, яким доводилося шукати роботу після військової служби, відчували небажання роботодавців наймати їх через їхній статус. Ймовірно, саме тому 80% колишніх військових воліють не вказувати в резюме досвід участі у бойових діях. При цьому, 28% екс-військовиків мають статус безробітного.

Варто зазначити, що українське законодавство передбачає квоту працевлаштування людей з інвалідністю на рівні 4%. На справі ж, 62% вітчизняних компаній взагалі не мають досвіду роботи з ветеранами, не кажучи вже про працевлаштування колишніх військових із особливими потребами.

За підрахунками Міністерства у справах ветеранів, по закінченні війни особливої уваги держави потребуватимуть щонайменше 1,5 мільйона громадян, що здобули досвід бойових дій. Враховуючи низький рівень інклюзивності ринку праці, можна лише уявити, з якими труднощами при пошуках роботи стикнуться ті, хто має не лише статус учасника бойових дій, а й обмежену функціональність у зв'язку з втратою кінцівок або набуття інших непоправних наслідків для здоров'я.

Відсутність культури інклюзії в Україні підтверджується низьким рівнем працевлаштування людей з інвалідністю загалом, зазначає виконавча директорка Українського ветеранського фонду Мінветеранів Наталя Калмикова. Водночас, сьогоднішні реалії диктують нові правила, адже кількість таких громадян за останні півтора роки значно зросла і усі вони потребують створення умов для достойного життя.

— Тому настільки важливі всі ініціативи на всіх рівнях щодо забезпечення можливостей для людей із інвалідністю, починаючи від програми "Безбар'єрність", що реалізується на державному рівні із залученням усіх стейкхолдерів, і закінчуючи відповідальністю кожного роботодавця, який розуміє, що він має можливість заробляти саме тому, що цей хлопець або ця дівчина боролися за нього на війні. І що витрати на створення умов все ж надто "дешевші", аніж той внесок, який зробили вони.

Працевлаштування ветерана — це не благодійність. Це працевлаштування людини з фахом, навичками та досвідом. І стигматизація ветеранів за тією чи іншою ознакою в першу чергу принижує їхню гідність, але в результаті від неї програють і роботодавці. Адже кількість людей, що пройдуть горнило війни вже велика, а буде, на жаль, ще більша, і якщо не брати на роботу ветеранів, можливо, працювати буде просто нікому. Тож потрібно не множити упередження, а працевлаштовувати захисників, враховуючи їхні особливості, — каже Наталя Калмикова в коментарі "Телеграфу".

Уряд робить перші кроки

Аби полегшити реінтеграцію воїнів після повернення зі служби, уряд запроваджує чимало проектів і спеціальних програм, направлених на перекваліфікацію ветеранів, опанування ними нових професій і, власне, стимулювання роботодавців брати на роботу людей з військовим минулим та особливими потребами.

Зокрема, нещодавно у Міністерстві у справах ветеранів анонсували запуск нового сервісу "Помічник ветерана" в рамках системи переходу від військової служби до цивільного життя. Пілотний проект вже почав роботу у Львівській, Вінницькій, Дніпропетровській і Миколаївській областях.

"Головним завданням представників громад, які виконуватимуть функцію помічника ветерана, стане всебічна допомога і сприяння захисникам та захисницям у повноцінній адаптації до мирного життя: від налагодження побуту й порозуміння в родині до працевлаштування, реалізації проєктів власного бізнесу, навчання новим навичкам, реабілітації й лікування, юридичного захисту і глобально – робота в контексті діалогу конкретного ветерана зі своєю громадою проживання, трудовим колективом та державою загалом. Також об’єктом професійної опіки цього фахівця стануть і члени сімей ветеранів, сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників та захисниць України", — йдеться у повідомленні.

Передбачається, що один помічник ветерана зможе надавати послуги з підтримки переходу до мирного життя не більше, аніж 100 учасникам проекту. Максимально в одному сервісному офісі працюватиме 20 помічників ветерана, а їхня зарплата становитиме в середньому 16 тисяч гривень.

Крім того, у Львові, Вінниці, Дніпрі та Миколаєві відкрито Центри ветеранського розвитку на базах провідних вишів. У них ветерани та їхні родини матимуть можливість розвивати професійні навички і проходити перекваліфікацію за спеціальними освітніми модулями.

Також не варто забувати, що ветерани мають пільги у сфері зайнятості та працевлаштування. Зокрема, статтею 12 і 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту" передбачено, що учасники бойових дій мають переважне право на залишення на роботі при скороченні штату та на позачергове працевлаштування за спеціальністю, відповідно до підготовки та висновків медико-соціальної експертизи.

Окрім державних програм підтримки, в Україні реалізують й громадські проекти для працевлаштування екс-військових. Наприклад, "VeteranHub" (пропонує допомогу в опануванні нової професії та пошук роботи для ветеранів у різних містах України), "Легіон АТО" (допомога з реабілітацією та пошуком роботи, підтримка дітей ветеранів), "Робота для ветерана є" (портал для підтримки роботодавців та інформування екс-військових про українські компанії, що зацікавлені у їхньому працевлаштуванні).

До викорінення "феодалізму" далеко

У Мінветеранів зазначають: роботодавці повинні вже зараз готуватися до масового повернення українських захисників з фронту.

"Перш за все – належно підготувати свої HR-відділи та колективи підприємств до зустрічі наших Воїнів, забезпечити безбар’єрний простір. Крім того, слід орієнтуватися на економічну стратегію розвитку громад, а також на нові професії, які потребуватиме наша держава. Адже наші ветерани й ветеранки володіють унікальними навичками і досвідом, які стануть дуже затребуваними", — каже заступниця глави відомства Світлана Кашенець.

Водночас, на думку опитаних Українським ветеранським фондом роботодавців, держава могла б сприяти найму ветеранів насамперед шляхом забезпечення перехідного періоду та реабілітації демобілізованих, а також безпосереднім інформуванням суспільства про ветеранів як перспективних працівників з унікальним досвідом і практичними навичками.

А от примус роботодавців працевлаштовувати ветеранів за певним квотуванням опитані вважають неефективним і недоцільним інструментом заохочення.

За словами заступниці глави Мінветеранів Світлани Кашенець, до відомства вже зараз активно звертаються представники українських підприємств щодо тренінгів на тему комунікації з людьми, які недавно брали участь у бойових діях, адаптації робочих місць і забезпечення безбар’єрного простору для тих, хто матиме фізичні особливості внаслідок поранень.

Зміни у ставленні до ветеранів підтверджує й виконавча директорка Українського ветеранського фонду Мінветеранів Наталя Калмикова. В ході недавнього опитування, проведеного Фондом серед українських роботодавців, з'ясувалося, що 13% компаній готові забезпечувати психологічний супровід для підтримки колег, які мають досвід участі в бойових діях, а 6% опитаних роботодавців проводять адаптацію робочого місця під потреби особи з інвалідністю. Також ветеранам пропонують послуги юридичного супроводу для вирішення бюрократичних питань з отримання пільг.

Ба більше, неформальною, але вже існуючою опцією при працевлаштуванні ветеранів є надання їм пріоритетності на етапі відбору. Така тенденція простежується серед компаній, у діяльності яких переважаючою є технічна та інженерна складові, розповіли "Телеграфу" у Ветеранському фонді.

Водночас, зсередини ситуація на ринку праці виглядає менш оптимістично. Зокрема, за словами HR-експертки і кар'єрної консультантки Тетяни Пашкіної, з початку повномасштабної війни кількість пропозицій для людей з особливими потребами відчутно не збільшилась.

— Існує багато компаній, які готові або вважають, що готові, до цього. Є компанії, які з цим вже стикнулися і ті, хто готується просто зараз, але поки що це не широкий тренд. В авангарді, звісно, міжнародні компанії з більш прогресивною корпоративною культурою. Серед наших роботодавців, на жаль, досі вистачає "феодалів", які вважають, що після 45 років кандидати впадають в маразм і в них віднімаються кінцівки, а жінки — взагалі "другий сорт", адже вони потребують лікарняних, коли хворіють їхні діти. Не складно зрозуміти, яке ставлення в таких компаніях до перспективи працевлаштування людей з особливими потребами.

Впевнена, що навіть за декілька років після закінчення війни, коли інклюзивність при працевлаштуванні стане більш уставленим трендом, такі роботодавці нікуди не зникнуть і будуть продовжувати оминати "проблемних" кандидатів", — каже експертка в коментарі "Телеграфу".

Якщо за часів проведення в Україні АТО/ООС роботодавці переймалися в перусім через психологічний стан ветеранів і можливі прояви ПТСР під час роботи, то сьогодні досвід і напрацювання у цьому аспекті вже є, і на перше місце виходить саме фізична інвалідизація кандидатів на посаду. Навіть за бажання роботодавця, адаптувати робоче місце під працівника з обмеженими фізичними можливостями буває вкрай складно, зазначає Тетяна Пашкіна.

За словами експертки, запровадження нових квот та примусу до працевлаштування таких людей не дасть бажаного результату, адже роботодавці давно навчилися обходити подібні вимоги. Стимулювати компанії до розвитку інклюзивності можна хіба що шляхом проведення великих інформаційних кампаній та наданням допомоги у адаптації робочих місць.