Українці не хочуть народжувати та ростити дітей на Батьківщині: як бізнесу і державі виправити становище

Низький рівень народжуваності в Україні обговорюють на шпальтах світових ЗМІ. Після початку повномасштабної війни цей важливий показник скоротився майже на третину. Це найбільший спад за весь час незалежності.

Хоча багато жінок залишаються за кордоном, а значна частина молодих і дужих чоловіків захищають країну, потенційні батьки мають ще причину не народжувати нових українців. Мова про геть незручні умови для дітей та молодих батьків.

"Телеграф" поспілкувався з президенткою ГО Центр соціального лідерства Октябриною Лісовською, аби дізнатися, що зробити Україні, щоб люди хотіли народжувати дітей і яку роль у цьому можуть відігравати бізнес та громадські організації.

— Які проблеми молодих матусь у громадських місцях непокоять найбільше?

— Буквально недавно був досить і гучний скандал з мережею магазинів Colin's. Матері не дали погодувати дитину у примірочній кімнаті. Питання облаштованих місць для грудного вигодовування є постійним і перманентним. Хоча це не коштує дорого.

Тут мова радше про те, щоб бізнес і розпорядники громадських місць мали повагу до годувальниць і дітей. Бо право дитини своєчасно отримувати найкращу реалізацію своїх прав в громадському місці. А дитина має право поїсти природну їжу. Чомусь дорослі вільно їдять, а дітей постійно утискають. Якщо такі місця й облаштовують, то це роблять у вбиральні. Це жахіття якесь. Чому не посадити тоді дорослих там їсти?

— Грудне вигодовування в Україні досі табуйоване. Жінок засуджують, якщо вони годують на лавочці чи в торговому центрі. І нікого не хвилює, що інших місць для цього майже нема. Чому суспільство так дико реагує на цілком природний процес і як побороти ці упередження?

— Це питання має історичне підґрунтя. Бо жінка, коли виходила заміж, ніби зникала з "радарів" суспільства. Попри те, що в Україні ставлення до жінки було більш демократичне, упередження залишилися. Жінка, виходячи заміж, мала вже всі налаштовані "функції". Можна сказати, була "приладом" для народження і подальшого обслуговування дітей і чоловіка. Тобто це фундаментально було закладено.

Але час змінюється і неможливо з порядку денного виключати жінку як економічного гравця. І зараз, особливо під час війни, жінки перебрали на себе цю функцію.

Однак ми досі бачимо зневажливе ставлення. Починаючи від віку немовля і відсутності облаштованих місць для грудного вигодовування. Більшість навіть великих торгових центрів геть не облаштовані, щоб дитина у віці 3-5 років почувалася гідно. І така дитина не може самостійно сходити в туалет. Така дитина не може помити собі ручки.

Ми штучно позбавляємо дитину права на самостійне обслуговування, хоча по віку дитина може це робити. Розглянувши це, можна зрозуміти, що у великої частини населення України штучно закладається неефективна модель поведінки: не бути самостійним, не брати на себе відповідальність. А це дуже важливі риси, які ми маємо закладати дитині з дитинства. Дитина має бути абсолютно рівною дорослому в праві володіння громадським простором. Вони такі ж самі жителі і громадяни України, як і дорослі.

Ми маємо абсолютно маленьку кількість добре облаштованих ігрових майданчиків. Не рахуючи ці "супові набори": дві пісочниці, примітивна гойдалка і гірка. Але ж спектр ігор у дітей має бути набагато більший. Ми маємо також враховувати потреби дітей з інклюзивної групи, тобто з інвалідністю, які також можуть користуватися цим майданчиком.

На цю тему час від часу виникають суперечки. Коли мами кричать на дитину з інвалідністю, мовляв: "Приберіть звідси дитину, вона має грати на інших майданчиках".

Якщо піти далі, то у нас абсолютний дефіцит майданчиків для підлітків. Дітям нема де гратися, вони сидять під під'їздами на лавочках. Добре, якщо під під'їздами сидіти. А ми ж знаємо, що і там бувають скандали, бо люди похилого віку кричать, що хтось їм на голові стрибає. І там вони заважають. Виходить, що діти взагалі всім невгодні.

Міста призначені лише для здорових, сильних фізично, без жодних вад дорослих. А для решти людей, які мають виклики чи проблеми по здоров'ю, мало що зроблено. Це включно з малюками, годувальницями, людьми похилого віку. Адже вони також маломобільна група населення. І якщо ми порахуємо разом з нашими ветеранами, то вийде досить велика частка людей в Україні.

Раніше в Україні проживало 2,7 млн людей з інвалідністю, а тепер цей показник сягнув 3 мільйонів. Це — велика частка населення України.

— У цивілізованих країнах обладнують кімнати з усім необхідним для мам: пелюшками, підгузниками та пристроями для підігріву молока. В Україні ж мами мусять брати великі сумки, щоб вмістити все необхідне приладдя. На вашу думку, які публічні місця в Україні потребують просторів для мам і що саме там має бути?

— Існує рейтинг Save the Children країн, де мами хочуть народжувати. Ми посіли 74 місце зі 176-ти в рейтингу сприятливих для материнства країн. Не всі вони є дружніми до малюків і дітей, але, звісно, що вони інвестують. Вірніше, це робить громадськість і бізнес.

Наприклад, шопінг-моли майже завжди мають по декілька кімнат для батьків на поверх. Обов'язково мають бути зони для гри та відпочинку дітей. Це є стратегією торговельних центрів, принаймні в Європі. Вона спрямована на те, щоб людина проводила в ТЦ якомога більше часу. Тобто могла і працювати, і їсти, і розважатися, і робити покупки. Це міксований формат, спрямований не тільки на покупки, а й на чимале проведення часу. І, звісно, якщо людина проводить у торговельному центрі більш як чотири години, то мають бути зручності для всіх членів родини.

Стосовно того, де такі місця мають обов'язково бути: в громадських приймальнях (ред. — ЦНАПи, податкові, пенсійні фонди тощо) і на автозаправних комплексах. Я постійно з цим стикаюсь, коли перебуваю на заправці. Я постійно бачу маму, яка в абсолютно незручній позі змінює підгузник. Добре, якщо є столик, а коли нема, то дитину кладуть там, де рукомийник. І всім неприємно. Однак жінка не має іншого виходу.

Погодувати вона може тільки в кафе, що також викликає ніяковість у неї чи інших людей. Тож людина, яка подорожує, також повинна мати певний комфорт. Це про турботу, в першу чергу.

Також такі простори потрібні на вокзалах і в аеропортах.

— Чому такі кімнати лише для матусь?

— Це дійсно чергове запитання, адже суспільство тим самим підкреслює дискримінацію щодо татусів. Бо тато не може зайти в цю кімнату. Попри те, що йому також ніяково. Але там, по-перше, написано, що, кімната тільки для матусь. А по-друге, жінки також можуть почуватися ніяково.

— Ваш проєкт "Тут раді дітям" намагається хоча б частково подолати ці проблеми. Чи ведете діалог з органами місцевого самоврядування?

— Завдяки Save the Children ми обладнали поліклініку НДСЛ "Охматдит" модулем та зоною для гри родин із дітьми. Модуль встановлено і в поліклініці дитячої лікарні №1, куди також приїжджають пацієнти зі всієї України.

Насамперед ще у 2019 році ми підписали меморандум щодо співпраці з Асоціацією міст України, але далі справа не пішла. Місцеві органи влади постійно бідкаються, що нема коштів. І хоч скільки розмов ми мали з мерами чи їхніми заступниками, вони постійно кажуть: невже ви думаєте, що в нас інших проблем нема? Тобто завжди є проблеми, пріоритетніші за те, щоб дбати про здоров'я нації.

Однак це зараз не просто на часі, а це питання номер один. Адже зараз понад півмільйона дітей стали вимушеними переселенцями та перебувають закордоном. Згідно зі статистикою, понад 40% українців, які виїхали, не збираються повертатися. Решта — вагаються. Тож Україна має зробити все для того, щоб у відновленні та процесі відбудови ми були країною номер один дружньою до дітей.

Ми маємо демонструвати батькам, що в Україні народжувати – це топ. В нас до війни була від'ємна статистика щодо народження. Тобто ми як нація стрімко скорочуємося. Але про що ми тоді будемо говорити зараз?

— Світовий банк зазначає, що кожен долар, інвестований в дружній до малюків дизайн, повертається в економіку 35 доларами. Тобто інвестиції працюють на збагачення економіки. Про що мова і чи справді державі вигідні такі інвестиції в baby friendly design?

— Так, ці цифри старі, але робочі. Мова про вкладення, які мають робитися на рівні держави та місцевого самоврядування в кожного новонародженого. Станом на 2020 рік наша держава інвестувала в дитину лише 2 центи.

Натомість Світовий банк каже про 35 доларів. Тому що дитина, яка не перебуває на грудному вигодовуванні, частіше хворіє. Відповідно мама вимагає соціальних витрат. І всі ці гроші витрачають на підтримку здоров'я людей. Замість того, щоб повертатися в економіку податками й безпосередньо ресурсами, які могла вкладати мама.

В іншому випадку дитина і мама лікуються, сидять вдома. До того ж родини витрачають доволі серйозні кошти на штучне вигодовування.

— Що на сьогодні сповільнює розвиток дружньої до дітей політики?

— Насамперед, це абсолютно неусвідомлення необхідності цього. Гроші в такому разі є лише наслідком. Наприклад, чому місцеві органи та власники громадських просторів не виділяють кошти? Бо не бачать доцільності. Вони не усвідомлюють, їм це не потрібно. Це найголовніша проблема.

В Україні нема "ланцюга" , що діти – це природний капітал країни. Ми маємо дбати про них, щоб країна була сильна. У нас не дбають про дітей та родини з дітьми. Майже кожна родина, з якою я спілкувалася, каже, що дитина – моя, вона тільки мені потрібна. Але так не мусить бути.

Якщо ми кажемо про дружній до малюків дизайн, то це дуже очевидна штука. Наприклад, у тебе нема культури та поваги до жінки, яка годує грудьми, і тому це тебе чомусь зачіпає. Але якби ти постійно бачив, що громадські місця облаштовують такими модулями, то у твоїй голові щось би склалося. Якби ти бачив, що для дітей роблять рукомийники, ти вже починав би звертати увагу на це.

Сьогодні багато кажуть про те, що ми маємо зробити інклюзивну культуру для ветеранів. Але чому ніхто стільки років не каже, що у нас має бути культура дружня до дітей? Це відома архітекторам і дизайнерам теза, що дружнє до дітей місто є дружнім до всіх. Там, де пройде трирічна дитина — пройде будь-яка людина з інвалідністю. Там, де п'ятирічна дитина побачить вказівник, це побачить людина на інвалідному візку.

— На що варто звернути увагу бізнесу?

— Передусім треба про це більше говорити у різних колах. Можливо, тоді свідомих керівників громадських місць буде з'являтися більше. Вони будуть звертатися до нас або до інших архітекторів і дизайнерів, які будуть їм проєктувати такі місця.

Все починається з того, що коли архітектори проєктують будівлю, а будівельники — будують, вони не думають про ці простори. І забувають зробити закладні в стінах. А потім, коли вже здають об'єкт, то ніхто не хоче бити кахель. Бо щоб повісити хоча б пластикові сповивальні столики, в стінах має бути закладна (закладна деталь — металевий елемент, який встановлюють у конструкції до бетонування для з'єднання збірних конструкцій між собою і з іншими конструкціями. — Ред.).

Відповідно, потрібно зняти кахель, зробити закладну, потім знову покласти кахель. Ніхто не хочеться на це йти. І тому ми здебільшого бачимо ці страшні й нікому не потрібні тумби та столи, розумієте? Це також все через те, що у нас не думають про дітей.

Зокрема ми розробили babysss-модуль для годування малюків у громадських місцях та офісах. Це єдиний і унікальний, запатентований український модуль. Він може бути вбудований в будь-який куб. І таким чином економить дорогоцінний простір, який коштує шалених грошей в тих самих торговельних центрах.