"Пасажири на Залізниці завжди вважались г*вном", – блогер Рудоманов про роботу в УЗ, профспілки та зарплати провідників

У середу, 17 березня, через півроку після призначення було звільнено голову правління "Укрзалізниці". Про війну між керівництвом УЗ та Наглядовою радою підприємства "Телеграф" детально розповідав раніше. Поки "на верхах" ділять заповітні крісла та отримують завищені зарплати, сервіс для звичайних пасажирів залежить від таких самих простих провідників, начальників поїздів, тощо. Чим живе "Укрзалізниця" поза сторінками в пресі? Про це ми поспілкувалися з журналістом, блогером Олександром Рудомановим, який два роки пропрацював на УЗ, намагаючись в публічній площині зробити поїздки пасажирів зручнішими та комфортнішими.

– Хто ти? Журналіст чи блогер?

– Моя дівчина теж любить ставити це питання. У мене немає однозначної відповіді на це питання, оскільки я всім займаюсь потроху. Журналістські матеріали свої я пишу з дотриманням професійних стандартів, фактчекінгом і таке інше. В "Укрзалізниці" були свої обов'язки, також активно пишу в Фейсбук. Але не можна сказати, що я займаюсь чимось одним.

– Коли було твоє активне зростання аудиторії в Фейсбуці?

– Блогерство почалося з Майдану, звідки я стрімив. Потім люди активно підписувались, коли почалася війна. Ми були одні з перших, хто хоч якось висвітлював цю історію. Пам'ятаю зідзвони з корветом "Тернопіль", з якого розповідали, що "ось нас п*дари закидують світлошумовими гранатами". Тоді був попит на цю інформацію й багато хто проявляв інтерес. Вже потім почав писати на такі злободенні теми, ну і про залізницю.

– Чому саме залізниця?

– Я тоді багато подорожував й багато чого бачив, звісно, неприємного. Дізнавався, які є права у пасажира і як щось можна змінювати. Плюс я тоді був помічником нардепа Андрія Іллєнка, мені зайшла тема скарг і звернень.

– Яке своє перше звернення/скаргу пам'ятаєш?

– Приїхавши у село до бабусі в Полтавській області, я помітив, що на в'їзді немає вказівника з назвою населеного пункту. Я тоді звернувся як звичайний громадянин на урядову гарячу лінію з простим питанням: "перевірте, чи повинен тут бути знак, якщо так, то встановіть будь ласка". Через деякий час я приїхав знову і знак вже встановили, а до цього його там не було років 15.

"Доброго дня, ідіть на*уй"

– Помічав, що тебе постійно тегають у Фейсбуці по різним питанням, починаючи від УЗ до якихось елементарних побутових проблем. Як ти все це встигаєш?

– Залізничники люблять говорити, що я нічого не роблю (сміємось). Під час роботи в УЗ у мене був робочий день, потім я приходив додому, а телефон і надалі розривався. В ручному режимі треба було в неробочий час підривати якихось людей, щоб оперативно вирішити проблемні питання.

Зазвичай, багато питань вирішувались на рівні хороших персональних стосунків. Була історія, коли на Херсон завели додатковий потяг, але електронний квиток можна було купити лише в одну сторону, а в іншу треба було йти в касу. Десь о 9 годині вечора я пишу директору департаменту, а мені відповідають, що це можна буде вирішити лише на наступний день з 8 ранку. А там реально лише галочку треба в системі поставити. За цей період часу вже хтось з пасажирів міг би купити квиток. Я не став очікувати, набрав керівникові контакт-центру, пояснив ситуацію і він за півгодини мені повідомив, що все зробили. Для мене це було неочікуваним.

Фактично мій робочий вечір закінчувався ближче до ночі, коли я лягав спати, а починався з самого ранку.

Збиток склав 12 млн грн: в Укрзалізниці викрили мільйонні розкрадання

– Які типові відписки давали в УЗ на твої ініціативи та звернення? Можливо, які найтупіші були?

– Якось проаналізував відповіді на мої запити, там було приблизно так: "немає технічної можливості…", "відповідно чинного законодавства все ок…", "скарг від пасажирів не надходило…" і тому подібне. Все в стилі "доброго дня, ідіть на*уй". Я запропонував створити генератор відписок, який міг би скоротити близько двох десятків людей з особового складу "главка" УЗ.

На жаль для пасажирів, у побутових моментах чиновники люблять перекидувати з однієї структури на іншу, аби тільки нічого не робити.

– Два роки ти працював в структурі "Укрзалізниці". Перед нашою розмовою я відправив запит в УЗ, щоб дізнатись, чим ти там займався і що входило в коло твоїх обов'язків. Відповідь була максимально розпливчата. "Менеджер Олександр Рудоманов під час роботи в АТ "Укрзалізниця", перебуваючи у відрядженнях, виявляв недоліки в організації обслуговування пасажирів" – відповіли в УЗ. Але жодної статистики і оцінки твоєї ефективності не надали. Чому так вийшло?

– Всім на все пох*й. Лише коли звільнявся я дізнався, кому я підпорядковуюсь. Я був щиро впевнений, що підпорядковуюсь одному департаменту, а виявилось, що безпосередньо голові правління.

– Що входило в твої обов'язки?

– Все, що стосується пасажирських перевезень. Якісь інциденти в поїздах, непорозуміння з пасажирами. Щотижня рандомно (випадковим чином - Авт.) їздив на вокзали по Україні, виявляв порушення, дивився, що можна покращити. Скажу одразу, я не до*обувався ні до кого прямо спеціально, все по факту було. Звичайно, не всім це подобалось, тому там розповідали, що я там "їв дітей" і так далі (сміється).

– В колах залізничників тебе звинувачують у смерті начальника поїзда №243 Івано-Франківськ - Бердянськ. Проясни ситуацію.

– Після цієї історії я зрозумів, що щось зверху таки є (показує пальцем вверх, натякаючи на Бога - Авт.). Я планував їхати цим потягом, але в останній момент поїхав іншим. Якби я їхав з цим начальником потяга й він потім помер, то написали б, шо я "драв його в ср*ку" (вказував на недоліки - Авт.), і було б дуже важко потім щось довести. В цьому потягу не було жодної перевірки, людина померла від тромбу через добу під Бердянськом. У вагоні.

– Яким чином ти взагалі причетний до цієї історії?

– В той час я був на вокзалі станції Івано-Франківськ і навіть підходив до того потяга. Профспілки намагались мене "збити", бо зі мною не можна було домовитись. Коли на мої звернення щодо порушення давали відписки типу "ніхто не винен", то я писав апеляції й діставав їх цим. Тому мене й незлюбили. Першою про цю історію написала профспілка з Харкова, яка ні до цього поїзда, ні до бригади не мала жодного стосунку. Ще й прибрехала про перевірку по моєму дзвінку начальником пасперевезень, який в той час взагалі був у Білорусі.

– Профспілки, закриті чати та групи залізничників. Що там відбувається? Чи надходили тобі погрози?

– Погрози надходили, але я розумів, що ті, хто погрожує, нічого робити мені не будуть. Є чудовий приклад: ще до того, як я почав працювати в УЗ, була історія з начальником потяга, з яким ми зараз вже абсолютно нормально спілкуємось. Був певний срач, не буду вдаватись в деталі, а після вирішення проблеми вийшли в тамбур просто поспілкуватись і цей начальник каже мені: "Ти ж розумієш, що я міг тебе з потяга скинути". На що я йому відповідаю: "Ви ж розумієте, що з ножем в животі це важко зробити". За свою безпеку я тоді переживав, тому мав відповідне екіпірування.

За весь час мені було двічі дійсно дивно. Перший раз, коли їхав на Маріуполь. Ми йдемо вагонами: начальник потяга, я та поїзний електромеханік. І до мене доходить, що вони мене теоретично можуть між вагонами закрити і все. Другий раз було, коли на станції Куп'янськ (Харківська область) чотири останні вагони взагалі ніхто не відкрив на посадку. Ми пішли у хвостовий вагон. До відправлення лишалося хвилини дві, але провідник не вийшов на відправлення поїзда. Потім зрозумів, що, знову ж теоретично, могли просто закрити всі двері й залишити мене на пероні з телефоном та ксивою.

Попалися: керівників Укрзалізниці підозрюють в розкраданні понад 4 млн гривень

– Що відбувається у закритих чатах?

– Перевірки, які проводять на УЗ – неефективні. Я один знаходив більше, ніж цілий відділ департаменту безпеки. За кількістю виявлених безквиткових ми були приблизно однакові, хоча це була не моя основна задача. В закритих чатах та групах повністю ведуть всіх (перевіряючих - Авт.): хто сідає, звідки й куди їде. Мене повністю вели, в тому числі по моїм постам у Фейсбуці. Навіть було, що скинули фотку моїх друзів з підписом: "вони знають Рудоманова".

"Парадоксально, але ми не можемо звільнити людину просто через те, що вона неефективна"

– В чому найбільший супротив змінам на УЗ? Складається враження, що на якомусь дріб'язковому рівні ще щось можна змінити, а фундаментально все залишається як є.

– Першочергово – немає зацікавленості в змінах. На другому році роботи там навіть така супермотивована людина, як я, зрозуміла, що це просто болото і щось змінити там дуже важко. У більшості працюючих там мотивація така: навіщо щось змінювати, якщо і так все добре.

– Але ж всі люди йдуть на роботу в першу чергу для того, щоб заробити гроші.

– Це не про Залізницю. В УЗ це можна сказати про дуже малу кількість людей. З усіх, з ким я перетинався (а перетинався я з великою кількістю людей), толкових було може до 10 людей.

– Чи правдива історія про плани по продажам чаю, пива, білизни і так далі в потягах?

– По білизні зараз ввели електронний контроль, "лівою" білизною вже не торгують. Чи "лівачать" провідники? Так. До цього у мене двояке ставлення – з одного боку я вважаю, що провідникам, начальникам мають дати велику зарплату. З іншого боку, я пам'ятаю 2008-2009 роки, коли у залізничників була велика зарплата. Пам'ятаю, як начальник потягу з Криму мав відносити 2000 доларів наверх, ще ж собі щось залишав. Зарплата – один з показників роботи, але не єдиний. Потрібно змінювати повністю все, в тому числі персонал.

Але залізниця не може це змінити, бо у нас справді застаріле законодавство. Парадоксально, але ми не можемо звільнити людину просто через те, що вона неефективна.

– Чи може УЗ повторити історію з патрульною поліцією, коли просто змінили величезну кількість працівників? Не говоримо про кінцевий результат, а беремо за приклад сам принцип.

– Це була б хороша історія, але я в це не вірю. Парадокс закладається в тому, що ті, хто кричить про малі зарплати, буде тепер кричати про те, що їх виганяють. В рамках оптимізації кількості провідників зараз вже не продовжують контракти певній кількості співробітників.

– А чому провідників скорочують?

– Поїздів стало менше, вагонів стало менше й такої кількості провідників вже не треба. Наразі провідників відправляють в "простій": вони фактично сидять вдома, а гроші все-одно капають. Знаю багато історій, коли людей виводять в "простій", вони їдуть на заробітки в Польщу, отримують зарплату і там, і тут. І це законно.

– Чому впав пасажиропотік?

– По-перше, коронакриза. По-друге, будемо відверті – пасажиропотік справді зменшується й без коронавірусу. Люди просто менше їздять залізницею.

– Чи можливо повернути людей на залізницю?

– Реально все. Є кроки, які дійсно можуть повернути пасажирів. Як приклад – зручні пересадки й допоміжні потяги, як той же "Бориспільський експрес", який дійсно комфортно й надійно доставляє клієнтів між вокзалом і аеропортом "Бориспіль" за якихось 40 хвилин. Хоча всі пам'ятають, як кричали про "зраду", коли його тільки запускали.

– УЗ в медіапросторі згадується здебільшого в негативному ключі: підвищуються тарифи, потяг запізнився, вагон замело снігом і так далі. Чому так?

– Пасажирські перевезення завжди вважались "г*вном". Відношення до пасажирів було мінімально дружелюбним. Під час неформальної розмови з одним начальником потяга він мені сказав цікаву річ: "До 2011 чи 2012 року, до Революції загалом, ми могли їхати спокійно, курити в купе з провідниками. Підійшов би ти до нас як пасажир, ми б тебе на х*й послали. І що б ти нам зробив?". І це правда. Зараз ситуація трохи змінилась, є дійсно спроби змінити відношення до пасажирів, повернутись до них лицем. Ну і провідники звісно більше бояться всіляких скандалів.

Зламані двері і протяг: журналістка показала відео з потягу "Укрзалізниці"

– У нас було декілька "нових команд" вже: патрульна поліція, Укрпошта та інші державні структури. Можемо констатувати, що реформи й розвиток великих державних компаній сильно відстають від розвитку аналогічних бізнес-проєктів. Чому так?

– На роботу держпідприємств сильно впливає застаріле законодавство. У нас досі профспілки на щось впливають. І зазвичай "топлять" за те, щоб було "як раніше". Наприклад, в УЗ профспілки не дають дозвіл на звільнення тих, хто возить безквиткових пасажирів. Чому? Бо, напевне, профспілки теж мають шмат цього пирога. Ми не можемо звільнити людину, якщо вона просто ходить на роботу й нічого не робить. Людина йде в суд і скасовує всі догани. В приватному секторі це все набагато простіше – неефективних працівників виганяють і все.

"Під час зупинки провідники, замість того, щоб запускати й випускати пасажирів, всі спали"

– Давай трохи відійдемо від теми УЗ. Яким своїм досягненням ти найбільше пишаєшся?

– Колись в Херсоні я "освітив" залізничний міст. Я приїхав до дівчини, а там всі ходили по мосту в темряві, у мене був ліхтарик, я пройшовся раз-два, але потім подумав, що у інших ліхтариків можливо немає. Гаряча лінія – книга скарг – депутатське звернення. І все, міст освітили.

Щодо УЗ, вважаю одним із своїх досягнень те, що контакт-центр почав відповідати у Фейсбуці. У нас були ситуації, коли пасажир залишає звернення, а провідник, на якого поскаржились, потім задовбує дзвінками. Приходилось втручатись й заспокоювати нервових провідників.

Серед перемог зазначу – оголошення поїздів за схемою "Схід-Захід" (в кінці 2016 року нумерацію вагонів почали оголошувати за напрямком Схід-Захід, який було вказано на пероні вокзалу. До цього вагони рахували "з голови потяга" або ж "з хвоста"). Мені надавали різного роду відписки, проводили навіть опитування пасажирів щодо цього на якійсь станції і тому подібне.

– Ти об'їздив всю Україну. В чому ми різні, а в чому схожі?

– На жаль, я дуже критично ставлюся до людей в цілому.

– Як і будь який залізничник... (сміємось)

– Насправді ми любимо критикувати тих, хто вище сидить, але вперто не помічаємо всього г*мна, яке відбувається поряд. "У всьому винен Зеленський, але не начальник ЖЕКу, де насрано..."

– Чому при всьому цьому пофігізмі в 2014 році у нас вийшло? Тоді об'єднались абсолютно всі політсили, різні категорії населення...

– Українці можуть сратися з якихось поточних питань. Але якщо є спільний зовнішній ворог, то тут ми справді стаємо єдиним цілим. Якщо пригадати, наприклад, як українці за один день обвалили рейтинг FIFA в Facebook. (У 2018 році під час чемпіонату світу в Росії хорватського футболіста Віду хотіли дискваліфікувати за відео зі словами "Слава Україні". У відповідь на це українська спільнота масово почала ставити низькі оцінки на сторінці FIFA в Facebook - Авт.). В такі моменти ми єднаємось, незалежно від політичних поглядів.

Під час Майдану таким зовнішнім ворогом був Янукович і його команда, які за*бали всіх.

– На завершення розкажи три найпоказовіші історії про УЗ. Найсмішнішу, найсумнішу і найпам'ятнішу.

– Я приїхав в Ужгород, звідти по роботі поїхав в Чоп, там купив піцу, повештався вокзалом, ввечері сідаю на потяг та їду назад в Ужгород. Вже в Ужгороді спілкуюсь з начальником потяга і він мені покроково з найменшими деталями розповів мій маршрут. Я знав, що мене "ведуть", але щоб прямо так, що мужчина знав де й о котрій я купив піцу – то це, звичайно, дуже показово. Це така весела історія.

Сумно мені було, коли збрехали про мою причетність до смерті начальника поїзда. Це така червона лінія, після якої я зрозумів, хто проти мене воює в УЗ.

Ще показова смішна історія, коли члену правління носили мій скрін з "ВКонтакте" за якийсь 2013 рік і показували, що я там назвав "п*дарасами" провідників потяга №148, які возили безквиткових відрами.

– Яка історія тебе дуже вразила?

– Був момент про відношення між залізничниками, який мене потряс. В поїзді під час зупинки на посадку не вийшла половина провідників, я залітаю до начальника потягу і ми пішли з ним по вагонам. Провідники, замість того щоб запускати й випускати пасажирів, всі спали. Начальник потяга дуже звірськи їх будив, мало не бив. Для мене це було дико ще й тому, що провідники реагували на це абсолютно нормально.

– Коли опустились руки?

– Під час перевірок виявлялось, що відсотків 70 провідників, які мають стаж більше 10 років, не знають елементарних речей. Наприклад, як увімкнути вентиляцію. В Пасдепартамент приніс ідею переатестації і навчання провідників, на що мені сказали: "ти знаєш яка у них зарплата? Що ти від них хочеш? Ми нічого робити не будемо".

– Чому звільнився з УЗ?

– За*бався.

– Коротко і лаконічно.

– Я працював по КзОТу, міг спокійно йти у відпустку, на лікарняний і отримувати якісь кошти ще, але тоді я б не відрізнявся від всіх інших. А навіщо воно мені треба? Зараз я став вже нормально спати, перестав їсти вокзальні чебуреки і так далі. Життя поза залізницею є!

Зарплати членів Наглядової ради "Укрзалізниці" завищили в десятки разів: як так вийшло і хто винен