Захід бачить загрозу. Але розуміє, що це не привід йти на поступки РФ - Микола Маломуж

У четвер, 13 січня, засіданням Постійної ради ОБСЄ у Відні завершується тиждень переговорів умовного колективного Заходу та Росії щодо обговорення так званих "гарантій безпеки", які вимагає РФ.

Раніше відбулися зустрічі у форматі США-РФ у Женеві та Рада НАТО – РФ у Брюсселі.

Сторони визначили позицію ще до початку переговорів. Росія чудово розуміла, що НАТО не обмежуватиме суверенітет ні членів Альянсу, ні країн, які мають намір вступити туди, включаючи Україну та Грузію.

А тому РФ зайняла тверду позицію. Почала навчання у Південному окрузі, побачивши, що Захід не йде на узгодження висунутих йому умов. Спочатку було заявлено 3 тисячі учасників, тепер – 10 тисяч, безліч військової техніки. Такий собі фактор тиску перед переговорами та у процесі. Росія знову показала, що готова продовжувати використовувати військовий фактор як тиск. Але якщо раніше це спрацьовувало, то зараз США, ЄС, НАТО зрозуміли – це просто механізм схиляння їх до переговорів з Росією. І реагують спокійніше, не ведучи на шантаж. Демонструючи готовність до розвитку будь-яких сценарій.

Захід бачить загрозу. Але розуміє, що це не привід на поступки РФ. А тому демонструє консолідовану позицію, дає більш рішучі оцінки заяв та дій РФ.

Наразі момент істини для США, ЄС, НАТО. Якщо вони йдуть на глобальні поступки РФ – це підрив суверенітету не лише тих самих України та Грузії (які Росія хоче повернути до орбіти свого впливу), а і їх самих. Підрив цілісності демократичних союзів, їхньої системи оборони та безпеки. Складання не лише інтересів НАТО, а й принципів партнерських відносин, демократичних форматів, а також підштовхування Росії до подальших агресивних дій щодо сусідів та колективного Заходу.

Росія каже, що Україні їй загрожує. Але це звучить безглуздо з боку держави, яка має набагато більший потенціал, включаючи ядерну зброю. Абсурд. Тим більше, що саме РФ напала у 2014-му на Україну, захопила Крим, активно спонсорує бойовиків на Донбасі і сама там є – і військовими, і спецслужбами, і озброєнням.

Правильні аргументи та меседжі з боку США та НАТО – давайте говорити фактами. Загроза з боку України – це пропагандистські заяви, а загроза з боку РФ – реальність, що відбулася.

НАТО дало зрозуміти, що у разі військових дій РФ проти України готове не лише запровадити критичні санкції, а й діяти у військовий спосіб – у плані захисту і країн Альянсу, і демократій загалом. З одного боку, це підвищує градус напруги. З іншого, якщо РФ продовжує використовувати військову складову, то й Захід починає відповідати таким чином.

Але політико-дипломатичний формат має бути пріоритетним. І ми бачимо, що так і є. Сподіваємося, що серія зустрічей буде продовжена та призведе до позитивних для цивілізованого світу результатів.

Добре те, що діалог розпочався. Це знімає певні напруги. Якщо контакту немає – це може призвести до жорсткішої ескалації, навіть до війни. А коли йдуть переговори, навіть за діаметрально протилежних позицій, це правильний шлях. Тому що шукають точки дотику. Тому що вирішують питання зняття глобальної напруженості, у тому числі у питаннях ядерної зброї, ракет середньої та малої дальності, розміщення військ у різних регіонах, проведення навчань.

Краще переговорний процес, нехай навіть із різними позиціями, ніж конфронтація, мовчазне нагнітання ситуації та незрозумілі дії сторін.

Тому ці переговори не можна вважати провальними. Вони позиційні, що не мають поки що ефективного результату, але знімають напругу, що позначають позиції сторін та можливості для подальшого діалогу.

Зараз основний акцент робиться на дипломатичні канали, на оперативні канали (переговори на рівні робочих груп, спецслужб, Міноборони). Саме там формуватиметься консенсус. Можливо, неофіційно буде враховано позицію РФ про неприйняття вступу України до НАТО. Однак у ракурсі, наприклад, не вступу протягом найближчих 5-10 років. Об’єктивно ми й так навряд чи зможемо стати членом Альянсу. А за цей час розкладка у світовому форматі може змінитися. І якщо хочемо, щоб змінилася на нашу користь, Україні слід використати час для ефективного зміцнення внутрішньої складової – оборонної, економічної, соціальної. Максимально консолідувати суспільство, аби РФ не змогла дестабілізувати Україну. А вона це робила і збирається робити, про що нещодавно нагадала заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд.

Нещодавні події в Казахстані показали, як спрацьовує ситуація з тим самим підвищенням цін. Коли через економічну складову вибухнули всі проблеми, що накопичилися всередині країни.

Так і в Україні можуть бути різні детонатори, які можуть призвести до масових хвилювань. Важливо запобігти умовам, які ведуть до таких протестів. І це відповідальність президента та уряду України.