Ігор Романенко зробив ключові висновки щодо ставлення Кремля до того, що відбувається в Казахстані
Протести в Казахстані, які розпочалися на початку січня 2022 року після різкого стрибка цін на автомобільний газ, продовжують залишатися у центрі уваги. І через жорстоке придушення цих протестів, які переросли в політичні (демонстранти вимагали відставки керівництва країни та вільних виборів), а також у деяких регіонах – у зіткнення між протестувальниками та силовиками. І на тлі перекидання в республіку російських військ після призову президента Казахстану Касим-Жомрата Токаєва про допомогу до Організації договору колективної безпеки (ОДКБ).
Генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ Ігор Романенко розповів "Телеграфу", чому те, що відбувається, грає на руку президенту РФ Володимиру Путіну – і як має використовувати ситуацію Україна.
Кланові ігри
Генерал наголошує, що все починалося з економічних питань. Це потім уже до них додалися політичні.
"Підняли ціну на енергоресурси представники клану Назарбаєва. Їм мало було наживи, вони продовжили обдирання народу. Видобуток енергоресурсів, насамперед, газу – це захід і південь, частково центр Казахстану. Там газ використовується дуже широко, навіть транспорт переважно на ньому, на відміну від півночі та сходу, де авто, як правило, на дизелі та бензині. Тому різке зростання ціни на газ (у рази) призвело до економічних протестів", – зазначає Ігор Романенко.
Він нагадав, що Нурсултан Назарбаєв, який керував Казахстаном з 16 грудня 1991 по 20 березня 2019-го, залишивши посаду президента, зберіг посади голови Ради безпеки Казахстану, голови правлячої партії "Нур Отан", а також залишився членом Конституційної ради. При цьому залишив за собою та членами своєї сім’ї управління економікою та силовими структурами.
"Тим часом, протести набирали чинності, почалися захоплення адміністрацією, поліцейських дільниць, магазинів. Почалися пограбування, у хід пішла зброя. Варто зазначити, що це не було в Україні під час останнього Майдану в 2013-2014. Не було подібного і в Білорусі під час протестів 2020. А тому порівняння Путіна ситуації в Казахстані з українським Майданом, як мінімум, недоречні, як і заяви Токаєва про те, що на вулиці, прикриваючись звичайними жителями, вийшли озброєні "терористи", що фінансуються ззовні, і що головним завданням цих груп нібито був "конституційний переворот" та подальше захоплення влади.
Все, що відбувається – внутрішня боротьба. Токаєв не погодився з надзбагаченням клану Назарбаєва, з їх стилем управління країною. Він намагався шукати шляхи подолання цього. І коли почалися протести, Токаєв з одного боку намагався зупиняти їх, з іншого – використав обставини, що створилися, для зміщення клану Назарбаєва. З метою привести до влади своїх людей", – вважає Ігор Романенко.
Російський фактор
Звичайно, осторонь не могли залишатися росіяни, пронизані імперськими амбіціями.
"Згадуються дії Ради Союзу, правоспадкоємицею якої є Росія. Не тільки з військових дій, а й за імперськими замашками, – продовжує генерал. – Щодо залучення своїх збройних сил і країн-сателітів. Можна згадати схожі події у Східному Берліні 1953-го, в Угорщині в 1956, в Чехословаччині в 1968. Там не було НАТО, а були країни Варшавського договору в пріоритеті, і на провідних ролях — збройні сили СРСР. Після розпаду Союзу Росія продовжила діяти подібним чином у Молдові (Придністров’ї), Грузії, Україні. Я давав експертизи казахським журналістам щодо можливих військових дій у їхній країні. Там особливі проблеми з північними територіями. Цього разу в них було найменше протестних дій. Але саме там, у різних регіонах, територіальних поділах – до 50% слов’янського населення, а ми знаємо, як Путін любить використовувати цей фактор для "захисту" такого роду громадян".
Ігор Романенко наголошує, що ОДКБ, куди входять РФ, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан, згідно з документами, може діяти, коли є міжнародна загроза.
"Такої не було. Але Токаєв робив і робить заяви про іноземний вплив, про підготовку якихось бойовиків, про тероризм. Хоч маємо явно внутрішній конфлікт, — акцентує генерал. — Залишитися осторонь росіяни, звичайно, не могли. І ось ми бачимо, що Токаєв дякує "царю-батюшці" Путіну, який відразу відгукнувся. Десантники вперед! Потім підтягнули білорусів, абсолютно залежних РФ. Інші – потроху, потрібні для формальних моментів".
За словами Ігоря Романенка, Путін одразу дав зрозуміти Токаєву, що допомога можлива у разі рішучих дій самого Токаєва. Щоби все відрізнялося від того, що було в Україні та Білорусі, де протести тривали місяцями.
"Фактично Путін підштовхнув Токаєва до кривавої розправи. І почалося… Причому не лише руками казахських силовиків, а й за допомогою росіян. Ті прийшли спочатку у військовій формі без розпізнавальних знаків. Гібридні підходи а-ля Крим, але вже в казахстанських умовах. Це не дивно, адже керувати операцією сил ОДКБ призначено генерала Андрія Сердюкова – того самого, який у 2014 році керував вторгненням у Крим. Також відомо, що він брав участь у двох чеченських війнах, війні в Сирії та марш-кидку на Приштину (Косово). Його, а також зрадників, зокрема українських, кинули придушувати протести в Казахстані", – наголошує генерал.
Він упевнений, що всі ці зрадники погано закінчать. І це, наголошує Ігор Романенко, має бути турботою наших компетентних органів.
"Хоч би скільки часу пройшло – за злочини такого роду терміну давності бути не може. Цьому (і не лише) треба вчитися у ізраїльтян. У їхнього "Моссада", у їхньої відданості та рішучості захисту своєї держави, свого народу, – зазначає генерал. – Ну, а казахська опозиція – у в'язниці чи знищена. Частина перебуває за кордоном, зокрема в Україні. Деякі вірять у можливість домовитись із Токаєвим. Але він і його оточення увійшли до смаку, спробували крові. І навряд чи там щось у найближчому майбутньому перейде в демократичне русло. Тим більше, що фактичне керівництво Казахстаном зараз перейшло до Путіна. Гадаю, всі протести будуть придушені. Тисячі людей уже в катівнях, десятки, а то й сотні загинули. Влада розуміє, що після таких дій її не вибачать. І переходити до якихось демократичних кроків не буде. Процес зачистки під чуйним керівництвом росіян продовжиться".
Зрада Пашиняна
Показовими у цій ситуації Ігор Романенко вважає дії прем’єра Вірменії Ніколи Пашиняна.
"Нагадаю, що вірменська сторона зараз є чинним головою ОДКБ. А також, що Пашинян сам прийшов у владу на протестних явищах. Але ресурсно йому боротися з РФ важко. Тим більше, восени 2020 року був програш у війні з Азербайджаном, падіння авторитету та рейтингів. Путіну вдалося його дотиснути, при цьому Путін не пробачив Пашиняну, що той намагався собі дозволити самостійне ведення державності, мало шанобливо ставився до президента РФ, а Путін – злопам’ятна людина. У результаті вірменський революціонер Пашинян, будучи формально головою ОДКБ, під тиском Путіна вимушений був зробити заяву про придушення протестів у Казахстані. Тобто, ідеологічно було зраджено те, що з чим сам Пашинян прийшов до влади у Вірменії", — пояснює генерал.
На його думку, Путін фактично показав, що від революціонера до зрадника свого народу – короткий шлях, якщо цим шляхом веде Росія. Пригнічуючи, підкуповуючи, не зупиняючись перед чим – ні щодо окремих державних діячів, ні щодо цілих країн.
Україна отримала час для зміцнення
Через те, що відбувається в Казахстані, увага Путіна дещо відвернулася від ситуації на Заході, від України.
"Для України, чим довше була б ця пауза (але тут треба без ілюзій – це не більше ніж пауза, Путін не дасть нам спокою), тим краще, – вважає Ігор Романенко. – При цьому треба розуміти, що у Росії – великий золотовалютний запас, що поповнюється ще й через різкий стрибок світових цін на енергоресурси. Плюс — значна військова сила. Хоч Путіну до Леніна далеко за багатьма параметрами, але їх ріднить те, що обидва бачили частиною Союзу Україну – причому як центрову ланку. А тому РФ не дасть нам спокою. Вона затягуватиме Україну не просто в орбіту свого впливу, а й у Союзну державу. І не лише нас".
Генерал упевнений, що Росія, майже підім’явши під себе Білорусь, зараз намагатиметься поглинути чергову колишню радянську республіку – Казахстан.
"Це показник для інших: тих же Таджикистану, Туркменістану. Тим більше, що з боку Афганістану їх тисне Аль-Каїда. А тут — "братня рука допомоги" від РФ. Ми бачимо реалізацію путінського плану збирання земель. Недарма в ультиматумі, який Путін пред’явив Заходу, він вимагає не просто не просувати НАТО на Схід, а й повернути ситуацію до 1997. Забезпечуючи, за логікою Путіна, таким чином безпеку РФ", — пояснює Ігор Романенко.
Він упевнений, що Україні слід використати ситуацію для зміцнення своїх можливостей. І для роботи із союзниками щодо надання нам сучасного озброєння.
"Американці заявили, що можуть передати нам те, що раніше передбачали передати Афганістану. Зараз навіть пішли розмови про "Стінгер" (американський переносний зенітно-ракетний комплекс – ПЗРК). Високо вони не можуть бити, але гелікоптери та безпілотники дістати здатні. У нас є свої, але застарілі ПЗРК, які модернізуються. Але на це треба час і гроші. ЗСУ не вистачає сучасних засобів озброєння. Особливо тих, де у росіян явна перевага. У них багато бронетехніки. "Стугна", "Корсар", тепер і американські "Джевеліни". Але всього цього потрібно більше. І сучасні засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), і протиартилерійські комплекси, і засоби проти літальних бойових апаратів — літаків, гелікоптерів. І, звичайно, протиракетна система оборони, яка у нас практично відсутня. Тут потрібні роки, серйозні гроші та напружена робота. А воювати нам, можливо, доведеться найближчим часом", – зазначає генерал.
За його словами, частка нових озброєнь у російській армії становить у різних родах та видах збройних сил від 65% до 75%. В Україні – у рази менше.
"У 2022-му з бюджету Міноборони РФ заклали на нові озброєння 40%. В Україні ж вперше за 30 років незалежності в бюджеті Міноборони заклали на нові види озброєння 21%. Путін усі 20 років правління вкладав сили та кошти у переозброєння армії. Україна ж поводилася безтурботно як держава, тому що її очолювали представники олігархату. З усіма наслідками, — наголошує Ігор Романенко. - Резюмуючи: через ситуацію в Казахстані є певний перерозподіл російських зусиль. І нам треба використати цю паузу для нарощування своїх можливостей, насамперед збройних сил і силових структур. А також активно працювати з союзниками щодо допомоги нашій країні, чітко усвідомлюючи, що воювати за нас вони не будуть".
Як раніше писав "Телеграф", ситуація в Казахстані та введення туди військ ОДКБ не залишилися поза увагою спостерігачів з інших країн. Зокрема, у Туреччині вже прозвучали заклики про створення спільної армії тюркських країн, яка зможе дати швидку реакцію на подібні події в майбутньому.