Візит Пелосі на Тайвань - це геополітична вистава - Олексій Кафтан

Історія з візитом Ненсі Пелосі на Тайвань – це найкраща ілюстрація того, що буде, коли Болівуд візьметься знімати трилер-блокбастер за вкраденим у Тарантіно сценарієм. Тут тобі і саспенс, і емоційний пресинг, і безконтактний бій, і тактовні пестощі антагоністів, бо справжній зловмисник – не там і не той. І танці, танці, танці… А на завершення палка й ніжна взаємна ненависть, що залишає можливість для сіквела – якщо на теє буде запит.

Те, що фільм, попри розкішний задум, реалістичні декорації та дорогий реквізит, вийшов так собі, — не проблема. Реклама спрацювала, зал повний, публіка в захваті. Чого ще бажати?

А тепер коротке пояснення.

1. Що це було? Це була геополітична вистава. Точніше, чотири вистави. Перша – моноспектакль Пелосі "Світоч демократії" – для американських виборців, яким спікер нижньої палати Конгресу США продемонструвала всю свою крутизну та відданість ідеалам в боротьбі з китайською автократією. Друга – водевіль "Навіки ваш, дядько Сем" у складі п'яти ударних авіаносних груп у східній частині Тихого океану. Цільова аудиторія – союзники США в регіоні (так-так, насамперед Тайвань, але не лише), яким продемонстрували, що Америка не стане поступатись перед Китаєм, навіть якщо той буде тягати вулицями ядерні ракети та оголошувати навчання. Третя – цзинцзюй з елементами бойовика "Тигр підкрадається, Дракон ховається" – винятково для китайської аудиторії. В програмі – аеробатика в зоні тайваньської ППО, пляжний волейбол на плаваючих танках та вправи з військово-морської полеміки. Четверта – камерна мелодрама "Двоє на гойдалці", яку від безвиході розіграли між собою Джо Байден та Сі Цзіньпін.

2. Найважливіше тут те, що провідний конфлікт у цій квадрології – це конфлікт між головними героями першої та останньої вистав з американського боку. Білий дім радів візиту Пелосі на Тайвань не більше (насправді навіть менше), ніж Пекін. І робив відчайдушні спроби переконати китайських візаві, що це особиста авантюра легковажної Ненсі, а не консолідована позиція Вашингтону. Більше того, буквально напередодні візиту Джон Кірбі, колишній речник Держдепу та нинішній речник Пентагону заявив на брифінгу: в США існує розподіл гілок влади, і спікерка парламенту цілком може подорожувати з власної волі. Простіше кажучи, Білий дім тактовно й дипломатично попросив Чжуннаньхай поставитись із розумінням до вад демократії. Той, хоч і продовжує тримати інтригу, очевидно, прийняв пояснення та пристав на пропозицію, яка – і це ключовий момент історії – дозволяє обом сторонам розійтись полюбовно та із збереженням лиця.

3. Тайванський сюжет – це завжди про збереження лиця Пекіну та Вашингтону. Сильний дисбаланс за очками у фіналі лише збільшує напруження в регіоні та шкодить обом сторонам. Насамперед – фінансово. Тут можна згадати, що глобальні фондові ринки просіли на тлі новин щодо вибухонебезпечного візиту. Війна – це дуже дорого, а гроші рахують обидва боки. Тим більше з огляду на величезну економічну взаємозалежність США й КНР.

4. Китай досі не закінчив імпортозаміщення в ключових технологіях та матеріалах військово-технічного характеру. Орієнтовно на це знадобиться ще 2-3 роки. До чого може призвести амбітну, але несамодостатню державу з претензіями війна в умовах гострої залежності від зовнішніх постачальників, уже п'ятий місяць демонструє Росія.

5. Китай досі не має сучасних стратегічних чи дальніх бомбардувальників. Цю нішу все ще закривають недомодернізовані дідусі Ту-16, що випускались за радянською ліцензією.

6. Китай досі не завершив програму розвитку океанського флоту. А не маючи повноцінного флоту великої води, він приречений страждати від морської блокади у разі масштабного конфлітку: у питаннях як постачань сировини, продовольства й енергоресурсів, так і експорту своєї продукції КНР сильно залежить від океанської логістики.

7. В одному комплексі Javelin 250 чіпів MIT. Навігаційний чіпсет наших улюбленців GMLRS, якими стріляють "хаймарси", базується на процесорі Motorola MPC8260 з тактовою частотою 200 MHz плюс флешка на 16 MB та 32 MB оперативки. Так от, тут лише архітектура американська. А виробник — угу, компанія Taiwan Semiconductor Manufacturing Co., монополіст із виробництва чіпів — понад 56% ринку. Найпростіший спосіб нівелювати технологічну перевагу Заходу в озброєннях — посилити й без того відчутний останніми роками глобальний чіповий голод. Про цивільний сектор – від мобільних телефонів до пралок можна не згадувати. До речі, воювати не обов'язково – достатньо просто злегка хитнути логістику. А саме це і спостерігається зараз у Тайванській протоці, перекритій для навчань ВМС Китаю. До речі, на брак чіпів для "джавелінів" міністр торгівлі США Джина Раймондо скаржилась Конгресу ще в квітні. Та річ у тім, що й Китай в своїх розробках використовує тайваньські чіпи.

І як тут починати масштабні бойові дії? Звісно, повною мірою їх виключити неможливо. Шанс на випадок, помилку та внутрішню боротьбу за владу на китайському олімпі робить імовірність початку конфлікту відмінною від нуля. Але це, на жаль, звична реалія сьогодення. Та щодо решти — перформанс вийшов такий же яскравий й видовищний, як і безглуздий. Що поробиш – Боллівуд не прихильник реалістичного насильства.

Джерело — "Ділова столиця".