Смислове наповнення з боку української влади питань реінтеграції Криму продовжує перебувати на рівні Нью-Васюків - Юрій Смєлянський

У вівторок, 23 серпня, у День Державного Прапора України наша країна провела другий саміт Кримської платформи.

У ньому взяли участь представники 60 держав. Це більше, ніж на першому саміті рік тому, але менше, ніж голосують "ЗА" під час розгляду резолюцій щодо Криму на засіданнях ООН. Востаннє за резолюцію щодо мілітаризації окупованої території Криму проголосували 63 держави: якщо я не помиляюся.

Буквально днями відповідаючи на питання щодо проведення Кримської платформи, я процитував те, що говорив рік тому з цього питання після проведення першого саміту: "Фасадна частина "Кримської платформи" яскрава, зовні приваблива, урочиста, святкова, не може не породжувати позитивне сприйняття". Але, крім "фасадної частини", завжди існує "внутрішнє оздоблення" — це наповнення, смисли, цілі, що формуються, і тактика досягнення цілей. Із цим проблема”.

З якими результатами функціонал Кримської платформи наблизився до проведення другого саміту? Невідомо. На сайті Кримської платформи нічого, що можна було б назвати словом "звіт", немає. Можна до результатів повною мірою віднести скасування закону про вільну економічну зону у Криму. Ось тільки риторика ухваленого закону в координатах 2014 року. Тобто, осмислення всього, що сталося за 8 років окупації, не сталося. Чи зіграно за відсутності такого осмислення?

Ще одним досягнутим результатом Кримської платформи можна вважати втрату територій Херсонської та частково Запорізької областей. Адже в документах саміту однозначно зазначався єдиний шлях повернення території Криму як політико-дипломатичний. Тобто, був сформульований вектор формування кримської політики щодо загроз, що виходять з окупованого Криму. Ну, а окупацією південних областей України кремлівське керівництво вкотре продемонструвало ціну та наслідки домовленостей із російською владою.

Коментуючи саміт, президент Зеленський відкрив "секрет Полішинеля", говорячи про право України самостійно обирати шлях повернення Криму. Хоча у моєму сприйнятті ця заява прозвучала двозначно. Саме через позиціонування в документах саміту та попередньої, буквально перед початком саміту-2022, риториці влади щодо прихильності до виключно політико-дипломатичного шляху повернення Кримського півострова в Україну. Адже політико-дипломатичний шлях визначається словом "ніколи".

Як майданчик для міжнародного спілкування з кримського питання саміт є додатковою можливістю для наших західних партнерів та друзів публічно заявити про свою підтримку територіальній цілісності України, неприйняття і не визнання спроб кремлівського керівництва перекроїти державні кордони на власний розсуд, користуючись правом збройної сили.

Нас підтримують. Нам допомагають. Озброєнням, підготовкою, інформацією, фінансово, санкціями тощо. Кримська платформа – це можливість публічно підтримати нас у риториці виступів. "Ми з вами!"

Через певні обставини НАТО не вступає у війну на нашому боці. Можна безкінечно полемізувати про об’єктивність такої позиції, але сьогодні це факт. Участь у відкритих громадських обговореннях – жест дружньої простягнутої руки. Додам, не порожньої руки.

На саміті у виступах наших західних партнерів прозвучало:

1). Розширення санкцій. Чудово. Ось тільки концепція санкцій у ситуації сьогоднішнього дня, на мій погляд, вже повинна розглядатися в моделі повного виключення російської федерації з міжнародної системи будь-якого обміну – до припинення збройної агресії, відходу з усіх окупованих територій і повного відшкодування завданих збитків, виплати компенсації всім, кого торкнулася збройна агресія з боку кремля та громадян російської федерації

2). Розширення військової підтримки. Здорово.

3). Допомога у розслідуванні військових злочинів росіян. Потрібно.

4). Ще раз світ побачив безсилля ООН.

5). Поглиблення осмислення загроз, що походять від росії, набирає обертів. І це добре, хоч і дуже повільно.

Окремо варто сказати про питання фінансової допомоги.

6). Гроші на підтримку України сьогодні.

7). Гроші на відбудову Криму.

Я уявляю, як почали свербіти долоні українських чиновників після таких заяв та обіцянок з боку наших західних партнерів. Прем’єр-міністр Шмигаль навіть виконав водночас роль Кіси Вороб’янінова та Осі Бендера. У далекому серпанку злетіли в розмиті вежі чергових Нью-Васюків у Криму. Навіть прозвучали якісь цифри шкоди "а-ля стеля", які мали підкреслити глибину занурення у питання.

Була зроблена заява про те, що Крим після звільнення стане частиною Стратегії, яка нещодавно була представлена у Лугано українською стороною. Вже оцінював цю презентацію. Якщо коротко, то це сукупність маніпуляції, брехні, популізму та порожнього піару. Важливих складових матеріалів для побудови чергової хибної реальності.

Наприклад, одним із головних пунктів Стратегії, як сказав прем’єр, визначає концепцію "Крим, відкритий для світу", де півострів – новий європейський курорт із новою інфраструктурою. А ще прем’єр заявив, що Крим стане частиною європейського транспортного простору, інтегрованим у європейську мережу доріг. Буде розвиток нових транспортних шляхів. Нові залізничні маршрути, нові морські маршрути, інтеграція кримських портів до української торгової мережі, створення потужного авіахабу. Руки так і хочуть дописати про "нові космічні маршрути з Криму", як це написано в Ільфа та Петрова. Загалом проблема, про яку вже доводилося говорити неодноразово. У мисленні української влади реінтеграція – це виключно будівництво доріг із вигодою для членів владного пулу. Вони так і не змогли зрозуміти, вірніше не схотіли, що реінтеграція – це про людину.

Не забув прем’єр згадати і про 365-денний курортний цикл. До війни мені довелося брати участь в обговоренні одного інвестиційного проєкту з будівництва "Драконоленду" в Бахчисараї. Китайський варіант Діснейленду. Все було б добре. Ось тільки на запитання, хто потенційний споживач послуг, була відповідь – турист. Та й розрахункова ціна за послугу для одного споживача еквівалент 50 доларів США. Тобто місцеві жителі виключалися з пулу споживачів ще на етапі ідеї. Це за стандартного 3–7-тижневого активного курортного циклу. Не розуміли автори проєкту, якщо місцеві жителі не беруть участь як споживачі, то проєкт мертвий спочатку.

Те саме і з ідеями, які озвучив Шмигаль. До війни всі ці питання пояснювали вже владі. Якщо Крим не є місцем споживання пропонованих послуг громадянами України та місцевими жителями – не буде жодної європейськості кримських курортів. Ну, а внутрішнім національним курортом Крим уже був. І привабливість його для іноземних туристів зростала щороку. Дороги визначають цю привабливість набагато меншою мірою, ніж інші фактори.

Ну а європейськість курорту визначається його спеціалізацією та конкурентоспроможністю. Цілорічність функціонування залежить насамперед від платоспроможності громадян України. І якщо вона буде низькою – жодного європейського курорту не буде. Але, на жаль, українська влада надто далека від осмислення таких питань.

І останнє.

У радянський період, пік 1988, кримські курорти працювали в цілорічному режимі. Так ось, частка у внутрішньому регіональному продукті від курортної сфери досягала максимальних показників 16%. Основою ВВП була оборонна промисловість Криму. Цікаво, яким чином пан Шмигаль має намір вирішувати цей нюанс, роздаючи подібні обіцянки?

Загалом, добре, що Кримський саміт має продовження та матиме продовження. Будь-який публічний захід, на якому обговорюється кримське питання, — це вже позитив. Нагадаю, Крим перебуває в окупації вже дев’ятий рік. Якщо таке обговорення проводиться за участю офіційних представників західних партнерів – додатковий позитив.

Але дуже шкода, що смислове наповнення з боку української влади питань реінтеграції Криму продовжує бути на рівні Нью-Васюків.