Нам потрібний розвиток бізнесу, а не тиск на нього: як економіка України може забезпечити ривок після перемоги - Ярослав Романчук

Найважчий для України рік добігає кінця – час підбити деякі економічні підсумки. Хотілося б виділити у цьому ракурсі як наші здобутки, так і поразки.

Якщо порівнюємо нинішню російсько-українську війну з війнами, які були останні 200 років, то наша, зокрема через дії наших органів влади, увійшла до числа найбільш руйнівних – для країни, підприємців, споживачів. І це, наголошую, не без участі влади, яка відмовилася розглядати альтернативні програми дій, тупо збільшуючи присутність держави в економіці, включаючи націоналізацію різних активів.

Питання унікального нематеріального активу, яке утворилося в Україні, – питання довіри. Багато в чому на ньому ґрунтуються ті успіхи, яких ми досягли. ЗСУ, територіальна оборона, громадянське суспільство, влада, що діють як один кулак. І те, що журнал Time назвав президента України Володимира Зеленського та "український дух" людиною року, є тим унікальним ресурсом, на якому має будуватися не лише оборонна, воєнна політика України, а й економічна.

На жаль, ми бачимо, що якщо у воєнній, оборонній сфері це працює, то у сфері економічної політики єдності немає. Тут курс прямо протилежний – воєнний комунізм, одержавлення економіки, посилення держконтролю та регулювання. Коли сукупні держвитрати досягають 75% ВВП, ясна річ, це не про довіру до підприємців та споживачів. Це про гігантський чиновницький контроль, який, на мій погляд, є грубою теоретичною помилкою.

Після двох-трьох місяців шоку, викликаного широкомасштабним російським вторгненням, після спроб зрозуміти стан виробників товарів та послуг, українська влада зробила, на мою думку, серйозну помилку. Вона зробила ставку на відновлення довоєнного режиму оподаткування та регулювання.

Внаслідок цього підприємці, виробники, які одночасно є частиною гуманітарних систем, підтримуючи фронт (хто чим може), зіткнулися з гігантським, неадекватним регулюванням, податками, зокрема через режим сплати ПДВ, блокування накладних тощо. Це спричинило серйозне погіршення стану справ у підприємницькій сфері. Багато бізнесменів відкрито почали говорити, що мають намір робити релокейт (перебазування) за кордон. В умовах податкової конкуренції країн світу така поведінка української влади є неадекватною.

Є економічні закони та закони фізики. Закони фізики ми не порушуємо, але під впливом війни регуляторні органи постійно намагаються порушувати закони економіки, запроваджуючи різного роду обмеження та заборони. Однією з найгрубіших помилок, яка стала лакмусовим папірцем філософії, ідеології уряду, є регулювання цін на пальне в першій половині року. Це призвело до серйозних проблем, дефіциту, зростання цін. На цьому кейсі вже можна було дечому навчитися. Але ні…

І це одна з сумних тенденцій 2022 року – уряд, органи влади перестали чути бізнес, відкинули всі його аргументи. І поставили на чільне місце формальні завдання наповнення бюджету (типу – грошей же немає, чого ви хотіли?).

Те саме стосується Нацбанку, робота якого багато в чому сприяла зростанню інфляції під 30%.

Як наслідок – руйнація довіри до гривні, фінансової системи, що штовхає українців до долара, євро, до сірих схем, чого можна було б уникнути. Неузгодженість, навіть конфлікт між монетарною (НБУ) і фіскальною (Мінфін) політикою, як ми бачили протягом року, нездатність влади координувати ці два найважливіші елементи макроекономічної політики – все це спрацювало в мінус нашої економіки (яка і так страждає від воєнних наслідків). У результаті просіли й монетарка, й фіскалка, а держборг перебуває у дуже небезпечній зоні, збільшившись за рік більш ніж на 40%.

Але закінчу все ж таки на позитиві. Як показала ця війна, підприємництво, малий та середній бізнес України – не вбиваються. Малий та середній бізнес – це той самий дух української економіки, який дозволяє їй виживати, попри війну, ті чи інші бездумні дії влади. Підприємці-патріоти, часто на свій страх і ризик, власним коштом перебираються у відносно спокійні регіони, будують бізнес-плани, запускають і перезапускають виробництва. Думають про закупівлі, зарплати, нові робочі місця. Про те, як подолати митні та інші перешкоди.

І цей найнеформальніший підприємницький дух українців, який виходить за межі жорстких правових обмежень, є головним позитивним чинником стану економіки сьогодні.

Але ми маємо розуміти, що зараз поза межами України перебуває близько семи мільйонів громадян нашої країни. І якщо ми цей дух не підтримаємо тими речами, які необхідні з точки зору економічної політики (монетарної, фіскальної, регуляторної політик, спрямованих на РОЗВИТОК БІЗНЕСУ, а не його ПРИДУШЕННЯ), то основна частина цих семи мільйонів, особливо якщо війна затягнеться, подумає – чи варто повертатися. Потрібно створювати привабливі умови. Щоб сюди не лише українці поверталися, а й їхали громадяни інших країн.

2022 року українці залишили за кордоном (витратили там) близько 22 млрд доларів. А ці гроші могли б працювати на благо української економіки.

Якщо ми не змінимо правила гри на фінансовому ринку, не створимо зручний інвестиційний клімат, якщо, як і раніше, ми матимемо банальне проїдання та інвестиції в нерухомість (а це – не розвиток), ми не зможемо економічно рвонути. А рвонути ми спроможні після нашої перемоги. Та ще й як!

Виходячи з економічного досвіду останніх десятиліть, країна починає серйозно економічно розвиватися, коли інвестиції в основний капітал перевищують 20%. Японія, Південна Корея, Сінгапур — всі ці країни, які стали класичними прикладами економічних "стрибків", мали інвестиції в основний капітал на рівні понад 35%. Тоді як в Україні – менше ніж 10%. Проїдання – це не модель розвитку. А щоб був розвиток – потрібне інше ставлення до інвесторів, до внутрішнього бізнесу, з боку регулятора та законодавця. Такого відношення ми, на жаль, досі не спостерігаємо.

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.