Вибори під час війни: три рішення зменшать напруження в Україні - Андрій Сенченко

Тема необхідності проведення виборів в Україні, попри повномасштабну війну з рф, спливає дедалі частіше. Дійшло до того, що президент Володимир Зеленський офіційно заявив – вибори зараз не на часі.

Багатьох на Заході дратує втрата незалежності гілок влади в Україні. Втрата системи стримувань і противаг, яка гарантує дію певних демократичних принципів.

І тут треба діяти дуже швидко, як і у проведенні реальних, а не косметичних реформ.

У зв’язку з втратою системи стримувань і противаг постійно виникає питання про необхідність проведення виборів, навіть під час війни. Це виглядає як вимушена альтернатива, щоб якось урегулювати питання, пов’язані з незалежністю парламенту, з функціональним урядом (де самі ухвалюють рішення, а не чекають команди з Банкової) тощо.

При цьому ми маємо розуміти, що вибори під час війни – не найкраща ідея.

По-перше, вони не відображатимуть реальної картини. Адже немає можливості проголосувати всім громадянам України. Зокрема, тим, хто зі зброєю в руках захищає нашу країну, хто перебуває за кордоном, хто опинився в окупації. Гарантувати свободу волевиявлення за таких умов неможливо. А це означає, що хоч би які докладалися зусилля для проведення виборів, завжди знайдеться ґрунт для спекуляцій, звинувачень влади та розхитування країни.

По-друге, будь-які вибори (просто за своєю природою) – це зіткнення думок, політичних сил, підвищення напруження в суспільстві. А вся наша енергія зараз має бути націлена на боротьбу з російським агресором, а не на політичну боротьбу всередині України.

При цьому, виступаючи за непроведення виборів під час війни, я вважаю, що українське керівництво має робити послідовні, демонстративні, зрозумілі громадянам кроки щодо зміцнення демократії в країні, посилення незалежності гілок влади. Це скасує привід для спекуляцій щодо необхідності термінового проведення виборів.

Враховуючи сказане вище, ми змушені миритися з нинішньою якістю парламенту. Але ж можна зробити куди ефективнішим уряд! Вад там вистачає. Водночас, коли парламент погоджується з усіма, зокрема, з будь-якими кадровими рішеннями, які виходять з Офісу президента, від партії влади, автоматично збільшується відповідальність глави держави.

Вкрай важливо також встановити громадянський контроль над Збройними силами. Функція, від якої, на жаль, українська громада добровільно відмовилася.

Не йдеться про те, що деякі громадські організації матимуть можливість втручатися у планування військових дій. Йдеться про механізми громадянського контролю, зокрема за діями Міноборони. Адже Міноборони – це не закупівельна контора, як зараз багато хто думає. Це орган, який виробляє політику у військовому будівництві. Зокрема, кадрову, соціальну політику щодо військовослужбовців і членів їхніх сімей, військово-технічну політику. Всі ці функції зараз здебільшого безконтрольні. А в руках тих, хто має відповідні повноваження, долі сотень тисяч військовослужбовців. І тут – велике поле діяльності як для нового міністра оборони, так і для верховного головнокомандувача – гаранта Конституції.

Навколоармійські громадські діячі вже "ко́пають" Зеленського за ті чи інші кроки, зокрема кадрові рішення. Забуваючи, що, обравши президента, ми обрали і верховного головнокомандувача. І він має право і відповідальність. І зрештою з нього спитають за все після цієї війни.

Президент – це ще й головний дипломат країни. Він відповідає за зовнішню політику, її формування. Так прописано у Конституції. Те саме МЗС – лише інструмент тут.

До того ж президент – головний омбудсмен країни. Тому що він відповідає за дотримання Конституції, конституційних прав громадян.

Впевнений, що президенту, попри величезне навантаження, важливо зосередитись саме на цих трьох функціях. Для іншого є уряд та парламентські комітети. Які важливо зробити ефективнішими та більш незалежними.