"Проросійським політикам не місце в українському парламенті": нардеп Безгін про зачистку Ради від держзрадників

"Слуга народу" в інтерв`ю "Телеграфу" розповів про гальма люстрації, фінансування розвитку регіонів та деякі політичні баталії

В парламенті триває складний бюджетний процес, і яким буде фінальний текст головного кошторису країни поки достеменно невідомо. Втім, очевидно, видаткова частина буде більшою за дохідну з низки об'єктивних причин. Як стало відомо, левову частку витрат Держбюджету-2023 становитиме фінансування оборони, соціалка та оплата боргів.

Але, попри труднощі уряд і депутатський корпус пропонують не оминати і окремі питання розвитку — адже країна не може все далі занурюватися у кризу чи топтатися на місці. Природно, що економіка і громади мають розвиватися навіть за таких військових умов. А відбудова деокупованих районів вже деінде поступово почалась.

Про деякі інфраструктурні проєкти, гроші на розвиток, бюджетні та політичні пристрасті, очищення політичних еліт від зрадників та інші цікавинки "Телеграфу" розповів народний депутат від "Слуги народу", голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Віталій Безгін.

— Рада хоче до 20 жовтня прийняти Держбюджет на 2023 рік в цілому, ви внесли правку, щоб зберегти Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР) на рівні 2 млрд гривень. Через ДФРР фінансувалися основні об'єкти відбудови часів Петра Порошенка. Через цей же фонд реалізовувалося і знамените "Велике будівництво" Зеленського. Через цей Фонд влада хоче відбудовувати регіони України після війни? Чи не буде це, як у випадку з соцекономом у попередні роки, ручним розподіленням коштів на проєкти, які хоче реалізовувати центральна влада?

— Насправді не зовсім правильно вважати, що ДФРР це лише про відбудову. Розумієте, це Фонд регіонального розвитку, тобто всі ті проєкти, які мають створювати якусь пряму чи непряму додану вартість. Ці правки насправді не стосуються якраз коштів на відновлення, вони подані здебільшого для того, щоб зберегти ДФРР як такий інструмент. Поясню чому: як правило, практика така, якщо один бюджетний період та чи інша стаття з бюджету (Бюджетного кодексу) випадає або відозмінюється, варіантів її залишити потім фактично не буде.

Ми ж прекрасно розуміємо, що існуючі програми по відбудові інфраструктури є середньостроковими (тобто, на кілька бюджетних сезонів у тому числі). Далі нам потрібно мати інструменти для розвитку. Зараз такі спеціальні чи не спеціальні спроби "вбити" ДФРР є неправильними. Тому після того, як країна буде відновлена від війни та стане на рейки сталого розвитку, такий інструмент все одно потрібен. Тому правка насправді покликана саме на його збереження. Тут питання стоїть не стільки критично в цифрі — 2 мільярди — це умовна сума. Навіть, якщо буде умовно 1 млрд грн і т.д., це все одно прийнятно.

Що ж стосується "Великого будівництва", ДФРР був тільки одним з джерел потенційних реалізацій проєктів в межах "Велбуду".

— Як убезпечитись тут від корупційних ризиків, адже за даними Рахункової палати за два попередні роки 345 профінансованих з держбюджету проєктів регіонального розвитку залишились нереалізованими?

— Це взагалі не корупційний фактор, а насправді гарний показник того, що у нас 345 проєктів. Вони недобудовані. Тобто, якщо брати до уваги питання до "Великого будівництва", чому там багато казали, що цей проєкт добудовує об'єкти, то у нас були тисячі інфраструктурних об'єктів по країні, які були довгобудами (які не добудовувались). Туди входила, як соціальна інфраструктура (школи, садочки і подібні речі), так і більш масштабні інфраструктурні проєкти. Тому 345 це невелика цифра. А взагалі, якщо казати про останні роки по ДФРР (по його виконанню), якщо не помиляюсь, то у 2020 році його виконали на 92%, а 2021 р. — на 97%. Це показники насправді найвищі за його існування як інструменту.

Якщо казати про потенційні корупційні ризики, то вони, як на мене, звісно присутні, як у будь-якому інструменті. Але вони приховані в іншому — ми ж розуміємо, що у ДФРР є кілька рівнів розподілу його проєктів: перший з них — обласний, де чималу роль грає людський фактор — коли є обласна комісія, до її складу входять представники, в тому числі, громадського середовища. А далі це залежить від порядності/непорядності очільника (або очільників) тієї чи іншої області.

Ми знаємо, що бувають зловживання, коли під виглядом незалежних активістів залучають в таких конкурсних процесах "потрібні" ГОшки, які "роблять потрібний результат" у разі голосування. Що звісно не має нічого спільного з інтересами громадськості. От з такими речами треба боротися. Ми намагаємося прозоро підходити до розподілу, але от якраз з використанням коштів проблем немає. А з питаннями псевдоактивістів і корупцією звісно варто боротися.

— За яким принципом між різними територіями розподілятимуться кошти на відбудову і розвиток після війни? Вже є розуміння, які регіони отримають кошти найперше?

— Звісно, якщо ми говоримо про цифри, то перевага на відбудову буде тотальною, якщо спиратися на проєкт Держбюджету на 2023 рік, що був поданий урядом. Тобто, якщо скласти кошти, кредитні програми, інвестиційні надходження, окрему субвенцію на деокуповані території, Фонд ліквідації наслідків збройної агресії тощо, то ми виходимо приблизно на 50 мільярдів гривень. Це все, що стосується відбудови. Якщо ж ми кажемо про фактично розвиткові речі, тут ми говоримо про правку ДФРР у розмірі 2 млрд грн. Таким чином різниця між цими цифрами становить 25 разів.

Тому що ми розуміємо, що є багато руйнувань, які мають вплив на розвиток: наприклад, є зруйновані мости, розбита дорожня інфраструктура, а якщо є проблема з шляхопроводами, то порушується логістика. Порушується логістика — гальмуються економічні зв'язки, торгівля і т.д. Все це взаємопов'язано і навіть відновлення матиме позитивний вплив на економічні процеси, не говорячи вже про те, що воно дає робочі місця.

Стосовно ж розподілу по регіонах, звісно, що пріоритетом будуть ті райони, які безпосередньо є деокупованими. Тобто, якщо ми кажемо, про нинішній час, то перша хвиля була — Сумська, Чернігівська, Київська, Житомирська області. Зараз до неї додалася Харківщина. Звісно ж, по масштабу того, як повертатиметься контроль над територіями українськими Збройними Силами, будуть додаватися і ці регіони.

Очевидно, якщо говорити про регіони так званого глибокого тилу (у нашому випадку це західноукраїнські регіони), звісно, що кошти на відновлення (як правило) на них не будуть поширюватися. Але зроблю примітку, чому "як правило", бо є території з великою кількістю внутрішньо переміщених осіб. Це означає, що навантаження на соціальну інфраструктуру на цих територіях зросло. Тобто тут громадам треба надавати безповоротну юридичну допомогу, збільшувати число дітей у школах, дитячих садочках і тому подібне. А це все питання ремонтів і підготовки інфраструктури також, тому і про тилові регіони в контексті відновлення забувати не можна, все має базуватись навколо громадян та їх потреб.

— Ви нещодавно писали, що, приміром, Житомирщину вже готова відбудовувати Естонія. Яким чином це відбувається?

— Так, там минулого тижня вже розпочалися активні процеси. Ми зокрема з першим віцеспікером Олександром Корнієнком були на форумі на Житомирщині, який організовували спільно народний депутат з Житомирської області Арсеній Пушкаренко, Міністерство інфраструктури і Посольство Естонії. Так сталося, що Естонія взяла на себе фактично шефство над регіоном (це така перша правильна практика). На цьому заході було підписано документи про те, що дитячий садочок в Овручі буде будуватися за кошти естонської країни.

Ми розуміємо, що Естонія не може бути тут найбільшим інвестором в силу того, що це об'єктивно невелика країна, але це гарний правильний поштовх. Якщо звернути увагу на те, що прем'єр-міністр Денис Шмигаль презентував в Лугано, там у проєкті була прив'язка по регіонам до тієї чи іншої держави, що може стати потенційним шефом по відновленню того чи іншого регіону, області, громади. Мені здається, що така горизонтальна практика зв'язків набагато простіша, щоб відбувалось швидке відновлення.

— Ви хвалили держбюджет 2022 року та називали його "бюджетом громад". Наскільки проєкт бюджету-2023 відповідає інтересам місцевого самоврядування?

— Думаю, що відповідає. Дивіться, позиція депутатів тут не так важлива, як позиція самого місцевого самоврядування. Якщо подивитися, що публічно заявляє наша Асоціація міст України (найбільше об'єднання громад країни), то вони і в попередній рік, і в цьому році кажуть (і ми це визнаємо), що Мінфін зробив фактично все можливе. Зрозуміло, що бюджет 2023 року гірший, ніж цьогорічний для місцевого самоврядування. Тому що всі ми усвідомлюємо, що ключова стаття видатків — Збройні Сили України. Адже не буде сильних забезпечених ЗСУ — у нас не буде шансів розвивати щось інше. Тут все зрозуміло.

По-перше, були побоювання по бюджету-2023 щодо зменшення відсотку податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), який залишається в бюджетах громад. Але зменшення не відбулося. Цього і не могло статися, адже цей показник в 64% фігурує у висновку Єврокомісії в частині кандидатства України в ЄС. Тому можна сказати, що ця цифра є у певній мірі захищеною статтею.

По-друге, було багато розмов про те, що можуть забрати ПДФО від зарплатного забезпечення військовослужбовців. Цього так само не сталося. Мова йде про 55 мільярдів гривень в місцеві бюджети. Тобто ці кошти залишаються на місцях в місцевих кошторисах. Тому на моє переконання, якщо не буде якихось негативних змін, то той продукт, який зареєстрував уряд і Мінфін, є досить якісним. І не тільки відповідає викликам часу, а насправді служить інтересам місцевого самоврядування також.

— Багато європейських колег наголошують на успішності децентралізації та водночас мають побоювання, що війна може призвести до згортання реформи. Чи виправданими є дані думки?

— Переконаний, що ні. Дивіться, є три фактори, про які я регулярно говорю. По-перше, ця реформа фактично триває 8 років, і протягом цього часу місцеве самоврядування зростає за своїми повноваженнями та фінансовою спроможністю. Коли ти 8 років зростаєш, навряд чи ти просто зможеш це віддати, якщо у тебе це хочуть забрати.

По-друге, це безумовно той момент, що зараз центральна влада знаходиться у нормальному діалозі з місцевим самоврядуванням. Попри воєнний стан місцеве самоврядування функціонує. Звісно, ми розуміємо, що на територіях, які були під тривалою тимчасовою окупацією ситуація складніша й спочатку там буде очевидно військова влада. Але якщо подивитися на регіони, які були окуповані навесні (і там, де не загинули керівники органів місцевого самоврядування), там самоврядування відновлено було одразу так, що навіть військові чи військово-цивільні адміністрації не впроваджувались.

По-третє, звісно, що європейці дуже сильно підтримують реформу і навіть у виступах Урсули фон дер Ляєн (президент Єврокомісії, — авт.) ці тези фігурують. Тому, думаю, європейський захист реформи так само буде жорстким і будь-які побоювання тут необґрунтовані.

— Нещодавно вийшло важливе розслідування Bihus.Info про закупівлю Нацгвардією 26 квартир для військовослужбовців у фірми, бенефіціаром якої є народний депутат від забороненої ОПЗЖ, член вашого комітету Дмитро Ісаєнко. Загальна сума 54 млн гривень. Чи не бачите ви тут конфлікту інтересів (Ісаєнко і забудовник, і член профільного комітету ВР), і як взагалі під час війни такі угоди можливі?

— Що стосується конфлікту інтересів, не зовсім зрозуміло питання: людина прийшла з бізнесу, як і багато парламентарів прийшли з бізнес-середовища. Щодо того, чи можливо робити такі закупівлі, то, якщо не помиляюсь, там фігурує Нацгвардія, то мета там точно блага — закупівля для службовців Нацгвардії.

Питання має стояти в іншому, віддаляючись від якихось політичних моментів: чи був в цій угоді якийсь корупційний фактор. Здається, в Bihus.Info самі казали, що ціна була ринковою, тобто не була завищеною. Але тим не менше, якщо вбачають в тому ризики, то напевно у нас є вся антикорупційна інфраструктура, у тому числі Вищий антикорупційний суд, тож вона має розбиратися, якщо є якісь підстави недовіри з цього приводу.

А якісь там політичні інсинуації навколо цього, мені здається, є недоречними. Знову ж таки, якщо хтось вбачає ризики корупції, нехай з цим розбираються, щоб було публічне розслідування. Як на мене, все інше в цій ситуації коментувати є недоречним.

— Мер Києва Віталій Кличко нещодавно казав, що у столиці немає грошей, аби будувати сховища і пропонував використовувати зараз приміщення подвійного використання. Реальних грошей в бюджеті на будівлю сховищ немає. Отже, як бути з цим, враховуючи загрози постійних обстрілів, особливо, в південних, східних регіонах тощо?

— Мені, чесно кажучи дивно чути, що у Києва на щось не вистачає грошей. У столиці бюджет більше 60 млрд грн. Відверто, питання має бути трохи в пріоритетах — на що бюджетні кошти витрачаються. Це мова про Київ. Звісно, якщо говорити про якусь маленьку сільську громаду, там ситуація може бути іншою, і тут буде державна субвенція.

Повертаючись до проєкту бюджету-2023, то на укриття і бомбосховища в школах закладено 1,5 млрд грн плюс 1 мільярд насправді закладений на шкільні автобуси. Проте з практики (те, що я знаю з регіонів) в громадах в цьому році, як правило, замість закупівлі автобусів витрачали кошти на укриття.

Де-факто можна сказати, що 2,5 млрд грн з державного бюджету підтримка коштами платників податків передбачається. Але знову ж таки, мені здається, що це буде здебільшого стосуватися невеличких громад, адже такі міста, як Київ — заможні і багаті. Тому, думаю, все ж таки спроможні з власного бюджету виконувати таким чином соціальну роль.

— Яка доля сандальних законопроєктів про столицю та зокрема щодо розділення повноважень міського голови та очільника КМДА — ці документи на часі чи відкладені до кращих часів?

— На моє переконання насправді, якби до активізації військових дій 24 лютого рішення були ухвалені (маю на увазі Закон про столицю), то було б простіше й було б чітко розмежовано, хто займається господарськими питаннями, а хто виконує державну функцію по безпеці й обороні.

По суті, воно потім так і сталося, коли був призначений голова військової адміністрації. Але тим не менш. За цю каденцію парламенту у нас були дві чи три спроби повертатися до розгляду цих законопроєктів. Постійно замість діалогу по суті у нас це перетворюється на баталії в політичній площині, гасла і начебто протистояння Києва й центральної влади та подібних речей. Зараз проєкти рішень відкладені.

Мені здається, політичні протистояння зараз не на часі. Говорити про такі суспільно-політично чутливі законопроєкти не дуже правильно, бо, на превеликий жаль, вони про політику, а не про суть. Замість об’єднання вносять розкол у суспільство і владу. Буде мирний час, сподіваюсь, всім сторонам протистояння вистачить здорового глузду сісти нормально за стіл переговорів і все ж таки нарешті позбавити Київ того архаїчного регулювання, яке існує.

До речі, якщо спиратися на питання євроінтеграції, то однозначно європейськими партнерами чинне регулювання столиці буде визнано таким, що не відповідає Європейській хартії та підходам Євросоюзу. Відтак рано чи пізно ми до цього питання повернемося.

— Заступниця голови Архітектурної палати Анна Кирій каже в інтерв’ю Цензору, що Спілка архітекторів направляла лист до Ради відновлення, в якій ви також знаходитесь, і у профільному комітеті теж, але ці листи ігнорують. Чому? Адже у питаннях відбудови їхня думка дуже важлива…

— Не можу не підтвердити, ні спростувати, чи направляли. Нацрада відновлення це велика структура, і якщо брати комітет, він теж широкий. Якщо брати членів нашого комітету і Міністерство, то як правило вони були членами Нацради або в блоці державного управління, де я був координатором напрямку місцевого самоврядування, або безпосередньо в напрямку, де є відбудова та подібні речі, які стосуються безпосередньо будівництва, відновлення територій.

Тобто це два різні напрямки з різними координаторами. Скоріше за все, вони можливо щось спрямовували туди. Але знову ж таки, це не моя сфера, я не торкався тих процесів. Що стосується взаємодії чи не взаємодії з Комітетом, коли, наприклад, йшов розгляд законопроекту про ДАБІ ще перед обговоренням документа на підкомітеті, я особисто (хоч і не є активним учасником саме будівельних процесів) завжди бачив її та представників її команди на обговоренні цього проєкту рішення в нормальному робочому форматі.

Мені трохи здається, що та робоча обстановка, яка є навколо цих законопроєктів, не зовсім відповідає тій риториці, що є у публічній площині. Маю на увазі випадок, коли люди сидять за столом та щось обговорюють концептуально, а потім виходять з кімнати і починаються якісь медійні атаки. Мені здається така поведінка не зовсім послідовною. Але нехай це залишиться на совісті тих, хто таке робить.

— Парламент розглядає чотири законопроєкти, які стосуються місцевих депутатів із заборонених партій. Кабмін пропонує позбавляти мандатів таких місцевих депутатів і утворювати в таких громадах військові або військово-цивільні адміністрації. Робити це уряд пропонує, якщо більш як половина депутатів від загального складу ради втратили мандати через заборону їхньої партії. Які перспективи ухвалення цього законопроєкту (до нього юристи мають щонайменше претензії)?

— Це насправді дуже складна історія, знову ж таки вона поєднується з державним управлінням і десь варто вирішити проблему, а не потребу популізму. З іншого боку це питання суспільної справедливості. Якщо не помиляюсь, у випадку прийняття такого рішення, 91 рада втратить дієздатність.

Це такий жорсткий момент і постає питання: ми тоді всюди запроваджуємо військові адміністрації? Дуже неоднозначна історія. Є інші альтернативні законопроєкти, внесені представниками колишньої ОПЗЖ, ці документи не зовсім робочі. Як на мене, потрібно розмежувати ситуацію на кілька частин.

По-перше, зрозуміло, що треба, якщо є загроза і дійсно існує вагомий вплив представників проросійських партій, там точно треба впроваджувати військові адміністрації. Переконаний, якщо в якійсь місцевій раді 50%+ і більше відсотків, така рада ліквідовується і створюється ВА. Хоча, як правило, всі місцеві ради, про які ми говоримо, знаходяться на територіях, де зараз відбувається деокупація. Вони (місцеві органи — Ред.) просто не функціонують. Питання насправді стоїть ширше. Не тільки, щоб підшаманити та обрати якийсь шлях, а як зробити так, аби це була не імітація, а реальне очищення політичних еліт. Головне, щоб були залізобетонні аргументи, адже зауваження юристів, про які ви кажете, мають місце. За оцінками юристів, всі звільненні депутати потім "відіб'ються" в ЄСПЛ, а тоді це буде треш.

Тому що якщо зараз це станеться, то це означає що на наступні вибори завдяки не зовсім збалансованим законодавчим ініціативам люди "перевзуються" і ми матимемо ефект суспільної несправедливості.

Тому дійсно, регулювання тут треба. Я прихильник того, що взагалі треба робити законопроєкт, де всюди, де є у них є більшість, ліквідовувати ради і безпосередньо впроваджувати військові адміністрації. Що стосується рад, де є незначна кількість депутатів, то мені здається, впроваджувати там військові адміністрації зараз завчасно. Беремо, наприклад, Миколаївську область, як правило, жінки звідти виїхали і є певний шмат депутатів з колишніх проросійських партій. Є ризик того, що без них там в принципі не буде дієздатного місцевого самоврядування. І що ми тоді будемо робити — всюди запроваджувати ВА? Думаю, що і західні партнери скажуть, що це буде схоже на певні ризики централізації влади, тому що буде певна спокуса. Нам потрібна нормальна юридична практика, але достатньо жорстко там, де є небезпека.

По-друге, потрібний менш осяжний проєкт, але який точно дасть результат та буде проголосований в цілому. Не треба бути Вангою, щоб передбачувати, що представники екс-ОПЗЖ внесуть 5 чи 10 тисяч правок після першого читання і таким чином гальмуватимуть прийняття законопроєкту. Тому нам потрібно лише ухвалювати його за основу та в цілому. Підтримаю законопроєкт, який дійсно дасть силу військовим там, де вони цього потребують. Це насправді дуже складне питання.

— Що робити з унеможливленням таких депутатів обиратись в майбутньому? Як, врахувавши помилки люстрації, вирішити це питання? Особливо, на тлі того, що депутати з ОПЗЖ продовжують спокійно працювати в Раді і навіть "конструктивно" співпрацювати з владою?

— Насправді має бути жорстка юридична позиція. Давайте згадаємо помилки минулого. Бувало, що в якийсь політичний суб'єкт тушки перебігають, змінюючи прапор. Ми це проходили з Партією регіонів, ОПЗЖ і комуністами. Вони ж всі з часом "поспливали". Маю на увазі те, що коли санкції застосовуються, це має бути персоніфіковано, коли є конкретно потенційний зрадник, повинно бути судове рішення (вирок) з усіма наслідками. І державний зрадник повинен не обиратися, а сидіти.

А якщо ми будемо просто постійно забороняти політичні вивіски, думаю, що від цього не буде системного результату. Якщо є якийсь політик, він має нести відповідальність, і мова не тільки про політичну, а кримінальну. Нагадаю про гауляйтера Запорізької області Балицького, який їздив до путіна. Це ж народний депутат України минулого скликання. Навіть тоді його погляди ні для кого не було таємницею. Тим не менше він був депутатом, який згодом зрадив Україну. Тож мають бути судові вироки.

— Як у цьому контексті може спрацювати люстраційне законодавство, наприклад, можна ж зробити його більш жорсткішим?

— У мене особисто немає напрацювань з цього приводу, але вважаю, що в люстраційному законі десь у чомусь було політичної доцільності більше, ніж практичного інструменту. Тобто коли реальні люди працювали при владі Януковича (всі ці медведчуки, бойки і так далі) і обиралися у Верховну Раду, то вибачте, це у нас вийшла чиста маніпуляція. Звісно, треба знову ж таки підходити більш ретельно і чітко розуміти, як ми будемо розмежовувати. Бо насправді, коли буде деокупований Крим, буде ще більше питань, там тисячі людей, які зараз співпрацюють з російською владою.

Постане питання в тому, що потім з ними робити і хто буде безпосередньо прямо вичищати це з якихось політичних і управлінських сфер. Відтак дане питання залишається відкритим. Зараз у мене немає якогось інструменту чи рецепту, як вирішити цю дилему.

— Повернімося до питання депутатів з колишньої фракції ОПЗЖ, окремі парламентарі якої виїхали з України. Що з цим робити?

— Тут теж ситуація з категорії справедливості та деяких прогалин нашої недосконалої Конституції, яка фактично захищає таких нардепів. І для якихось обмежень має бути судовий вирок. Але насправді у свого колеги з фракції Слуга народу Романа Грищука у Фейсбуці прочитав прикольну позицію про те, що деякі нардепи втекли за кордон, сидять там, і ніхто не знає, де вони. Тобто теоретично їх можна спробувати оголосити такими, які загубилися і пропали безвісти. А це вже є підставою для позбавлення депутатського мандату.

Думаю, це звісно, така собі крихка крига і сумнівне витягання норми, але принаймні пошук способу доречний і суспільний запит на це є. Тому такі креативні рішення треба шукати. Тому що, дійсно, проросійським політикам не місце в українському парламенті. Нам самим за це соромно, бо це нонсенс. З одного боку дійсно вони отримували мандат довіри громадян, все це прекрасно, але з іншого боку — це державна зрада. Це очевидно. І мова не тільки про медведчука, який був переміщений на свою більш органічну територію.

— Наскільки ефективною зараз є робота Комітету, що ви представляєте? Чи відповідає дійсності інформація деяких наших колег про конфлікт у ньому?

— Головне, щоб Комітет був дієздатний. Мені здається, члени Комітету працюють. Якщо зараз ми кажемо про бюджетний процес, то правки, які мають сприяти нашим cтейкхолдерам в місцевому самоврядуванні, вони подаються. Законодавчі ініціативи напрацьовуються, округи захищаються тощо. Голова Комітету (Андрій Клочко — Авт.), напевно, не працює, або працює не так, як хотілося б більшості комітетським членам. Тут, мені здається, більше треба приділяти увагу компетенціям, енергію спрямовувати на роботу, а не потраплянню у всякі журналістські розслідування. Тоді процеси в Комітеті будуть більш ефективними. А зараз маємо те, що маємо. Тому, звісно певна напруга є. Але сподіваємося, що нам вдасться зберегти дієздатність Комітету.