Потрібен дуже тонкий баланс: голова комітету зі свободи слова про критику Залужного, воєнну цензуру і телемарафон

Читать на русском
Автор
2499
Потрібен дуже тонкий баланс: голова комітету зі свободи слова про критику Залужного, воєнну цензуру і телемарафон

Міжнародні рейтинги показують покращення ситуації зі свободою слова в Україні під час війни

За підсумками 2022 року Україна посіла 79 місце у рейтингу свободи преси, за даними Репортерів без кордонів (RSF). В 2021 році позиція країни була гіршою на 27 пунктів, тобто зростання градусу свободи відбулося в умовах повномасштабної війни, що вже є неабияким досягненням. Втім, і проблем вистачає: єдиний телемарафон і дуже обмежене бажання перших осіб держави спілкуватися з українськими журналістами, викликають багато питань.

Як парламентська опозиція ділила керівництво в комітетах, чому у прифронтовій зоні відновлюють паперові ЗМІ, чи варто запроваджувати цензуру в умовах воєнного стану, і чому влада падає "на мороз" в комунікації з українськими ЗМІ? Про це новий очільник комітету з питань свободи слова, нардеп від фракції "Голос" Ярослав Юрчишин розповів в другій частині інтерв’ю "Телеграфу".

*Більше про те, коли парламент дозріє до відкриття кулуарів для журналістів, чи є вдалою ідея заборонити Telegram і чому нардепи не йдуть на контакт із представниками ЗМІ — читайте у першій частині інтерв’ю.

Ваші колеги з фракції "Голос" писали, що запекло боролися за ваше призначення головою комітету зі свободи слова. А чому саме боролися? Хто був проти?

— Була дивна позиція наших колег з "Європейської солідарності". Ми — єдина політична фракція, яка не має керівної посади першого рівня. "Батьківщина" має віцеспікерку Олену Кондратюк, Іванна Климпуш-Цинцадзе (фракція "ЄС". — Ред.) очолює євроінтеграційний комітет. І виходячи з логіки квотного представництва, посада [голови комітету з питань свободи слова] мала би відійти іншій опозиційній силі. В даному випадку "Голосу".

ЄС вирішила зіграти тему, що ми — єдина опозиція і тому вони запропонували свого кандидата, при цьому до мене підходили всі, включно з керівництвом цієї партії і казали, що не проти мене: "Просто це наша політична позиція, ти ж розумієш…" Тому була така напруженість, але дуже сподіваюся на конструктивну співпрацю з усіма фракціями парламенту.

Від "Євросолідарності" в комітеті будуть нові члени?

— Звісно, але ми поки подання не бачили.

Щодо телемарафону "Єдині новини". Недавно ми спілкувалися з Микитою Потураєвим (голова комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики. — Ред.). Він каже, що в Україні має існувати канал, який під час війни подає стовідсотково верифіковану інформацію. Ця позиція вам близька?

— Я теж за те, що має бути верифікований канал інформації. І що більше у нас таких каналів, то краще. Тому одним з питань є вдосконалення процедури акредитації журналістів на фронті. І з цим є багато викликів, бо не всюди дістають "Єдині новини" (є прифронтові території, де не те, що телебачення, але й інтернету нема) і зараз там є відродження паперових ЗМІ. Вони нам там теж треба.

Але ж, повертаючись до телемарафону, запитання до якості такої верифікованої інформації.

— Дійсно, якщо вона буде неякісна, запізніла, подаватися під певним соусом, відповідно, люди будуть обирати інші джерела. Ми бачимо соціологію: була тенденція втрати інтересу до традиційних медіа, перехід в соцмережі і зараз ця тенденція лише посилюється. Тобто, або ми вдосконалимо це єдине джерело верифікованої інформації: більше балансу, більше оперативності, якісніший контент, або він себе вичерпає.

Єдине запитання: ми це вчасно відчуємо і не будемо витрачати додаткові ресурси чи будемо дотягувати до того моменту, поки вже проблема буде такою, що її не можна не вирішувати. Я за перший варіант, і тому зустрічаюся з редакторами каналів, які входять в єдиний марафон, щоб зрозуміти, чи є якісь обмеження.

І що кажуть? Є?

— "Суспільне" каже чітко, що жодних обмежень нема і Starlight Media (До складу компанії входять телеканали ICTV, ICTV2, СТБ, Новий канал, ОЦЕ ТБ, Твій серіал, M1, M2. — Ред.) це підтверджує.

Тому моя позиція така – зібрати всі думки. Якщо на "Суспільному" баланс достатньо нормальний, то в інших слотах з цим є запитання. Я хочу зрозуміти, що це. Поки я не бачу спротиву, я більше бачу питання в форматі: А як? А що ви ще хочете? Пропорційне представництво політичних сил? То не на всі теми всі політичні сили готові спілкуватися.

Що точно зробив єдиний марафон, то це те, що він посприяв інформаційній безпеці на початку повномасштабного вторгнення. Він запобіг тому, що не було повторення 2014 року, коли на окремих каналах сиділи "експерти" і з впевненістю дискутували на тему окупації Криму. "Це окупація? Чи звільнення? Не все так однозначно". А людина в паніці, тому що на її країну напали, а тут сидять люди і кажуть, може не все так однозначно.

— Із запровадженням воєнного стану в країні не була запроваджена воєнна цензура, хоча, в принципі, це могло статися. В контексті ще й інформаційної війни, яку веде проти нас Росія, відмова від воєнної цензури — рішення вірне?

— Це чудово, бо цензура в жодних умовах не є вирішенням питання. Вона може відкласти потребу вирішення тієї чи іншої проблеми. І люди, особливо в інформаційну добу, знайдуть інформацію. Питання в її перевіреності. Якби ми впроваджували цензуру, а не прилаштовували наші інформаційні канали до вимог воєнного стану, то ми, скоріше за все, мали б наслідком, що частина людей, які потребують інформації і її не знаходять, підуть її шукати там, де вона є. Тобто в російських ЗМІ. Тому це досягнення України, що ми під час війни не застосували те, що б могли застосувати. Тут українська влада несподівано показала себе дорослою.

При цьому міжнародні рейтинги показують навіть покращення ситуації зі свободою слова в Україні під час війни. Цим треба махати, як прапором на кожному кроці, а ми кричимо про те, що ми не задоволені. Хоча, звісно, ми не задоволені. Це наша держава, і ми знаємо, що можемо краще.

Про самоцензуру. Критика головнокомандувача ЗСУ Залужного з подачі Мар’яни Безуглої. Це перетин межі чи без цього не можна?

— Тут дуже тонкий баланс. Якщо проблему не називати, вона може бути ненаочною, і тоді її нереально вирішити, бо її не існує для більшості. А якщо проблему назвати і загострити, то вона може стати додатковою проблемою руйнування довіри. І члени комітету з національної безпеки та оборони мають 10, 20, 50 тисяч варіантів внесення своїх позицій включно з реєстрацією законопроєктів, щоб привертати увагу до певних моментів.

Чи є тут критика головнокомандувача? Ні. Тут критика фактично його як очільника ЗСУ. Критика ЗСУ. Але люди, які його критикують, не надають фактів… Ну, от яка причина критики? Відсутність плану? Але військовий план мають знати військові. Якщо військовий план знають невійськові, то його знає ворог. Це правило українських націоналістів: про справи говори не з тим, з ким можна, а з ким треба.

Ви кажете, що навіть під час війни міжнародні рейтинги показують досить високий рівень свободи слова в Україні. Але! Ні президент, ні головком, майже не спілкуються з українськими ЗМІ, не дають інтерв’ю. Чому так відбувається? Тому що вигідніше спілкуватися з іноземними ЗМІ, бо там аудиторія, від якої залежить наша підтримка? Чи це щось інше, пов’язане з небажанням влади в принципі комунікувати з українськими ЗМІ?

— Я не беруся оцінювати спроможності президента давати періодично коментарі. Я — історик, але зараз не готовий сказати, як часто спілкувалися очільники країн, які перебували в війні. Думаю, точно не часто. Але досвід комунікацій — це те, чого ми вчимося.

У нас дуже часто журналісти-розслідувачі знаходять проблему і звертаються до органу влади: "Дивіться, у вас тут проблема". Яка мала б бути доросла поведінка? Запрошуємо журналістів, (якщо це поважне видання, а не маніпулятори), розбираємо проблему, якщо у журналістів не було повної інформації, то пояснюємо. Якщо проблема залишається, то давайте її разом вирішувати.

Тоді орган влади бере час і каже, що поінформує за результатами. І далі пішли якісь кримінальні провадження, десь ініціювали зміни якихось процесів і журналісти задоволені, навіть ті, які хотіли "хайпанути". Це демократична комунікація.

А як відбувається комунікація в державах, де у влади нема довіри до журналістів і навпаки. ЗМІ кажуть: "У вас проблема". Влада – мороз. ЗМІ голосніше: "У вас проблема!" Влада: "Це не у нас проблема, ми подаємо на вас в СБУ, бо ви взяли якусь інформацію, яка має секретний доступ". ЗМІ: "В сенсі?" Влада: "Ой, ми не те мали на увазі, ми шукаємо, хто зливав вам інформацію, бо могли зливати росіяни". ЗМІ: "В сенсі?" Влада: "Ну добре, проблема є, ми вирішуємо".

Але влада вже злиться і починає розжарюватися атмосфера. А журналісти знають, як правильно "підсмажити" інформацію і в кінцевому варіанті виявляється, що проблема є, починаються кримінальні провадження, зміни в законодавстві, але чиновник, який це все затягував, вже звільнився. Ну і навіщо це було тоді?

Тому ключова історія – влада бачить у журналістах контролерів в сфері соціальних відносин, але партнерів проти ворога? Чи вона в них бачить опонентів?

Вочевидь, таки опонентів.

— І це велика проблема. Бо якщо ми бачимо опонентів всередині, коли у нас ворог на кордоні, то будемо витрачати багато ресурсу не там, де треба.