"Якщо вас годують л*йном – не їжте": голова комітету зі свободи слова про "солдатів" Медведчука, заборону Telegram і закриті кулуари Ради

На початку осені Печерський суд закрив у СІЗО Нестора Шуфрича. Нардепу від забороненої ОПЗЖ "прилетіла" підозра у державній зраді. Та річ у тім, що в парламенті скандальний народний обранець опікувався діяльністю комітету з питань свободи слова. В демократичних країнах ця посада традиційно закріплена за опозицією, а Шуфрич, як відомо, ще той знаний "опозиціонер".

Не без політичної боротьби новим очільником комітету став нардеп від фракції "Голос" Ярослав Юрчишин. В інтерв’ю "Телеграфу" він розповів, коли ж парламент таки дозріє до відкриття кулуарів для журналістів, чи є вдалою ідея заборонити Telegram і чому нардепи не йдуть на контакт із представниками ЗМІ.

— Пане Ярославе, в цей момент, як ми з вами спілкуємось, проходить прес-конференція президента (розмова відбулась 21 грудня. — Ред.). І дивні речі відбуваються: на прес-конференцію акредитують Telegram-канал "Труха" і не акредитують деякі українські ЗМІ. Це як? Здається, це не дуже про свободу слова.

— Я бачу тут дуже недалекоглядний підхід інформаційної команди Офісу президента, бо в намаганні залучити максимально велику аудиторію не відбувається верифікація джерел, з якими ведеться робота. Відбувається легалізація каналів, при тому, що окремі анонімні Telegram-канали вже викликали запитання у СБУ, адже через них російська пропаганда може запускати свої інформаційні кампанії, і ми як держава фактично не маємо жодної можливості впливу, щоб цьому запобігти.

Наприклад, у нас нема жодних механізмів перевірки чи ті люди, які видають себе за бенефіціарів "Трухи", насправді ними є. І виходить так, що ми, борючись з російськими фейками, створюємо механізм поширення фейків, легалізуючи канали, які держава ніяким чином перевірити не може.

Я не впливаю на інформаційну політику Офісу президента, але, як на мене, вони роблять дуже недалекоглядно. І ця політика у них ще з часів [Андрія] Богдана, коли тодішній голова ОП заявив: "Нам не потрібні журналісти для спілкування із суспільством. Ми самі створимо канали".

— Зараз ми чуємо ініціативи про обмеження та заборону меседжеру Telegram в Україні. Як ви до цього ставитесь?

— Тут важлива позиція СБУ. На даний момент претензій самому месенджеру Telegram Служба не висловлювала. Висловлювала претензії до анонімних каналів. А специфіка роботи самої мережі не передбачає верифікацію каналу. Тобто у них таких вимог нема. І тут можна йти двома шляхами. Перше – комунікувати з "Телеграмом" про те, що давайте ви введете якийсь елемент верифікації. Якщо мережа не погодиться (а швидше за все так і буде), можна йти через юридичні процедури. І зараз багато європейських країн так і працюють з соцмережами: є прецеденти позовів до колишнього Twitter (тепер Х) за поширення маніпуляцій.

Якщо ж загроза справді висока і СБУ має всі підстави про це казати, то можуть бути ініційовані заборони "Телеграму". Але тут є велика проблема: Telegram зараз часто виконує задачу оперативного інформування там, де держава не дуже справляється. Ті ж самі повідомлення про небезпеки, оперативне реагування пресслужб тощо. Тому ми можемо піти або шляхом заборон, і війна до цього підштовхує, або тут питання до підвищення стандартів медіа – ми не беремо неверифіковані джерела. Ну і плюс питання медіаграмотності.

Швидкий шлях заборони дасть певний результат, але ми тоді втратимо дуже багато оперативних механізмів, які вже зараз надає Telegram.

— Втім, заборона виглядає притомно, коли є альтернатива. Наприклад, коли забороняли "ВК" та "Одноклассники" користувачі мігрували у Facebook. А у випадку з Telegram? Мігрувати умовно у Viber?

Тут ще запитання, що гірше: Telegram чи Viber. Але погоджуся, що простих рішень нема. Стосовно верифікації бенефіціарних власників, зараз це стало набагато легше, аніж років п’ять тому. Особливо стосовно тих, хто перебуває в стабільних юрисдикціях, наприклад, у Великій Британії. Маючи економічно відносини з урядами, податковими органами цих країн, працювати набагато легше, тим паче, є санкційний підхід і якщо доведено, що вони працюють в інтересах країни-агресора, то про персональні санкції говорити легше.

— А органи влади зараз ведуть дискусію щодо такої заборони?

— Ми маємо розуміти спроможність наших органів влади. Все ж таки ми країна на перехідному етапі демократії, під час війни, маємо цілий каскад проблем. І питання про те, як переконати наших міжнародних партнерів дати нам зброю, явно в рази актуальніше для багатьох у владі, аніж питання з Telegram.

Але і на базі нашого комітету, і в спецслужбах ведеться дискусія. Звісно, спецслужби, завжди за простіший варіант: давайте заборонимо і питання зникнуть. Але наша функція – комунікувати, що і як ми можемо зробити, щоб домогтися більш якісної подачі інформації.

— Після свого призначення на посаду голови комітету ви заявляли, що зробите все, що у ваших силах для відкриття кулуарів Верховної Ради для журналістів. А хто проти? Який є супротив.

— Трошки виправлю: я казав про більш ефективну комунікацію, більшу відкритість Верховної Ради, бо питання відкриття кулуарів – це не питання лише бажання парламенту. Річ у тім, що приміщення Верховної Ради мають певну пропускну здатність, в тому числі, здатність укриттів прийняти ту кількість людей, яка працює в даному приміщенні.

Є константа – 400 місць для народних депутатів, кілька десятків осіб апарату ВР і залишається питання про урочисті делегації. А дуже багато наших партнерів хочуть бути на засіданнях Верховної Ради, особливо, якщо вони інвестують в нашу перемогу. І журналісти. Це категорії людей, яких ми мали б заховати у разі підльоту "Кинджала", який з Брянської області до Києва долітає за лічені хвилини. Час заховатися є, але це укриття має бути у п'ятихвилинній доступності. Тобто в приміщенні.

Зараз ми разом з керівником апарату направили запит ДСНС про те, скільки ж людей може перебувати в приміщенні, відповідно до можливостей укриття. Чесно кажучи, очікую негативну відповідь, що ми можемо ще когось запрошувати. Але є пресцентр Верховної Ради на вулиці Липській…

— Але хто ж туди прийде…

— Щойно з'являться парламентські журналісти, туди будуть приходити і політики. Особливо ті, які прагнуть публічності.

— Та далеко ж не всі її прагнуть, в тому-то й річ.

— Тут є проблема. Вони, скоріш за все, заховаються за вимогою безпеки. Як тільки ми вирішимо питання безпеки, ми обов'язково будемо порушувати питання про поступове повернення журналістів до більш тісної роботи з депутатами. Але фізичне перебування журналістів у кулуарах Верховної Ради зараз під великим запитанням, суто зважаючи на питання безпеки.

— Невже нема можливостей розширити укриття парламенту?

— Є. Але такі рішення коштують досить дорого. А у нашій країні правильний тренд на те, що всі вільні кошти відправляємо на армію.

— "Досить дорого" — це скільки?

— Мова йде про десятки мільйонів гривень. Питання, чи ми готові зараз їх витратити? Якщо керівник апарату отримає таке доручення, то питання вирішується в межах пів року. Але що будуть писати ваші колеги, коли вони побачать збільшення фінансування апарату в десятки разів?

Нема бажання, (крім деяких депутатів, яким справді комфортно не спілкуватися з журналістами), ні у апарату, ні у керівництва Верховної Ради закриватися від журналістів.

— Чи є в планах переакредитація журналістів, які працювали у ВРУ?

— Так, є. Зараз на акредитації Верховної Ради майже 4 тисячі журналістів, включно з представниками каналів Медведчука. Але з ними легше: канали ліквідовані, акредитація анульована. Але є дуже багато людей, і СБУ вимагає перевірки, зважаючи на їхню роботу, не кажучи вже про те, що були якісь охоронці з "посвідченнями" [журналістів] і тому подібне. Один з елементів такої ефективної переакредитації — це робота з пресцентром Верховної Ради. Але журналісти, які звикли працювати в кулуарах, туди не йдуть. Вони там, де з'являються політики. А політики там не з’являються, бо там нема журналістів.

— Акредитації журналістів каналів Медведчука анульовані. І все? Чи можливі для них якісь санкції?

— Я спілкувався з працівниками СБУ, які ведуть справи щодо загроз національній безпеці, і є певна проблема. Факт, дія, наприклад, комунікація з країною-агресором, передача інформації чи отримання інформації – це те, що можна занести в суд в як доказу і отримати вирок. Оціночне судження на кшталт: "Я думаю, нам треба поспілкуватися з Путіним, подивитися йому в очі", це те, з чим можна піти в суд, але, скоріш за все, отримати програш.

Чому? Тому що це особиста позиція людини, на яку вона має право в демократичному суспільстві. Прив'язати це з наслідками, тобто "закликали-прийшли" – досить складно.

Тому тут питання двох параметрів: кримінальна відповідальність і етична. Кримінальна відповідальність – потрібні факти. І я подавав до СБУ заяву про злочин Діани Панченко (проросійська пропагандистка, ведуча на телеканалах Медведчука. — Ред.), бо вона на своєму YouTube-каналі конкретно відпрацьовувала російську пропаганду, при тому фізично з контактами там.

Якщо є тільки оціночні судження, то є наступне етичне запитання: а хто бере їх на роботу? Запитання можуть виникнути до власників каналів, на яких вони працюють. Але переважна більшість з них зараз пішла в сферу "кожен сам собі ЗМІ". У них свої YouTube-канали. І тут запитання вже до наших глядачів: якщо вас годують л*йном, а ви його їсте, то, перепрошую, це не проблема тих, хто вас годує, це проблема ваша.

*Як парламентська опозиція ділила керівництво в комітетах, чи варто запроваджувати цензуру в умовах воєнного стану і чому влада падає "на мороз" в комунікації з українськими ЗМІ? — читайте у другій частині інтерв’ю з Ярославом Юрчишиним.