30 років української незалежності: чому ми так і не стали "другою Францією"

Після здобуття незалежності Україна була сповнена надій та віри у світле майбутнє. У 1993 році тодішній президент країни Леонід Кравчук навіть пообіцяв, що наша країна стане «другою Францією». На жаль, за три десятиліття ми не змогли стати навіть «другою Польщею», не кажучи про те, щоб стати «першою Україною».

Складається враження, що президенти змінюються, а країна — не дуже. З року в рік змучені черговими «покращеннями» українці вперто стверджують: країна рухається «не туди». Чи так це насправді, і чи дійсно в економічній політиці країни були лише суцільні провали? Про це — в сьогоднішньому матеріалі «Телеграфа».

Політики повинні говорити красиво!

Всі 30 років незалежності Україна тільки й робить, що когось «доганяє», причому, без успіху. Нам постійно обіцяють «європейські» пенсії та зарплати, а, обираючи напрямок руху, прогнозують, що ми підемо по дорозі Польщі, то по шляху ОАЕ, а то й Аргентини. За яким принципом вибираються приклади для наслідування точно невідомо, але складається враження, що це дуже залежить від того, яку країну нещодавно відвідав президент або про що прочитав останній пост у Фейсбуці якийсь чиновник.

А початок всім цим «догонялкам» і хронічному прагненню сліпо скопіювати чийсь досвід поклав перший президент країни Леонід Кравчук, пообіцявши, що коли-небудь ми станемо «другою Францією».

Цікаво, що економісти в таких порівняннях і обіцянках нічого поганого не бачать, пояснюючи: політики повинні говорити красиво. А ось якщо у них вже навіть говорити натхнення немає — це тривожний дзвіночок.

«Будь-які орієнтири сформовані соціологами й психологами, які вміють впливати на настрої громадян, — зазначив у розмові з« Телеграфом» старший аналітик компанії Esperio Ян Кароль. — Орієнтир на більш успішну і красиву країну береться для того, щоб збільшити довіру до кандидата, до програми керівної партії та іншого. Пресслужби політиків готують порівняльні характеристики того, що подобається населенню. І тут питання, скоріше, не в економічному, а в ситуаційному орієнтирі, завдяки чому люди будуть спокійно жити й чекати результатів дій політиків».

Говорячи про Кравчука, треба сказати, що підстави для тієї заяви у нього дійсно були, адже на момент здобуття незалежності Україна входила в число найрозвиненіших економік Європи. Але, на жаль, за три десятиліття ми ні на крок не наблизилися до своєї «французької мрії». Руйнуючи економічну, промислову та технологічну базу, ми поступово скотилися до рівня аграрної країни, причому, не найуспішнішої. Порівняння з європейськими країнами по різним економічним і соціальним показникам завжди виявляються не в нашу користь: практично у всіх міжнародних рейтингах нижче нас Європи немає.

«Між минулим і сьогоденням»

На початку шляху у нас було все — і стартові можливості, що дісталися у спадок, і напрямок «на Францію». Але що ж пішло не так?

Яким би дивним це не здалося, але більшість експертів, опитаних «Телеграфом», основною помилкою і проблемою України назвали кредити. І це тим більше дивно, враховуючи, що кожен новий кредит влади нам підносять як небачену «перемогу»!

Про те, що розвиватися Україні заважав високий рівень закредитованості, який практично безконтрольно формувався з самого початку нашої незалежності, каже Ян Кароль. Крім того, вважає експерт, серйозними перешкодами розвитку були політична слабкість країни, залежність від корупційних схем, газові позови та постійний переділ влади.

«З огляду на вищесказане, не виключаю, що стабільність державі могла б принести єдина незмінна влада, — каже Кароль. — Так, вона не була б ідеальною, але не було б постійної гонитви «встигнути заробити за час правління країною». У жодного з урядів не було якісного довгострокового плану розвитку держави на 20, 30, 40 років, якого дотримувалися б усі, хто приходить до влади. Все впиралося в можливості заробити тут і зараз, виходячи з того, на якій стадії економічного падіння влада отримала країну у свої руки».

Основними помилками в економічній політиці країни експерт вважає кредити, які Україна брала у самих різних партнерів, а також витрати НБУ на підтримку стабільності гривні.

Аналітик Олексій Кущ каже, що назвати окремі рішення, які призвели до провалів, важко, оскільки дії влади в цілому можна характеризувати як набір невірних тактичних кроків. Але кредити все ж виділяються на загальному тлі помилок.

«Україна в період «ситих років» на початку нульових не зуміла створити національний резервний фонд, в якому б акумулювалися кошти від зростання експортних цін, — говорить Кущ. — Ми цим зростанням скористатися не змогли. Але ж якби у 2004-2008 Україна конвертувала ці гроші в структурну перебудову економіки, ми б зустріли кризу 2008 року більш підготовленими. Але вийшло по-іншому. Порядку 50 млрд доларів, які потенційно могли б скласти той самий національний резервний фонд, перетекли на рахунки декількох десятків олігархічних сімей. Вони, своєю чергою, замість того, щоб вкладати гроші на батьківщині та щось тут будувати, почали купувати активи по всьому світу».

У підсумку Україна підійшла до кризи 2008-2009-го абсолютно непідготовленою і цілком очікувано здобула нокаут. А, крім того, продовжує експерт, саме з 2008 року почалася залежність України від МВФ. З того часу ми почали втрачати свій економічний суверенітет.

«Провал економічної політики полягає в тому, що вона в усі часи служила інтересам керівної еліти всупереч інтересам суспільства, — додає президент Інституту реформ і розвитку Києва Олександр Вовченко. — Наслідки такого провалу відчуває кожен громадянин: якість життя українців дуже низька. А тоталітарне минуле, комплекс «меншовартості» і постійний грабіж багатств нашої країни — це та гримуча суміш, яка не дозволяє Україні рухатися в напрямку позитивних зрушень. Ми застрягли між минулим і сьогоденням. Наша економіка не стає гнучкішою, а залишається неповороткою машиною, яка з плином часу тільки іржавіє і тягне все на дно».

Аналітик Данило Монін вважає, що провал, який ми спостерігаємо всі 30 років, викликаний ставленням влади до підприємництва. Але і про кредити експерту є що сказати.

«Якщо Україна кричить про "перемогу" при взятті кредиту, вона приречена, — вважає Монін. — Це означає, що владі просто нічого пред’явити громадянам. Людина, яка взяла кредит, як правило, про це мовчить, адже це означає, що у нього немає своїх грошей, і він вішає на свою шию ризикове зобов’язання. Влада ж новина про кожного кредиті підносить як «перемогу» — це катастрофа і деградація як суспільства, яке ведеться на подібну нісенітницю, так і влади, яка цю нісенітницю озвучує».

Все йде за планом?

Визначитися з успіхами країни економістам виявилося складніше. По-перше, їх не так вже й багато, по-друге, загальна ситуація, в якій сьогодні знаходиться Україна, говорити про успіхи якось не має. Але хто сказав, що серед наших експертів немає оптимістів?

Так, економіст Олександр Гаврутенко вважає, що невдачі та успіхи країни взаємопов’язані. На його думку, головний економічний провал економіки незалежної України полягає в тому, що за всі ці 30 років ми так і не змогли перебудувати ні інститути держави, ні ділові та правові практики, ні ментальність чиновників і громадян з соціалістичного способу господарювання на ринковий. А успіх полягає в тому, що попри це у кожного є можливість створювати й розвивати власний бізнес, формувати свій достаток через підприємництво, і багато хто цією можливістю користуються. І саме на цьому ґрунті середнього класу, що повільно виникає, у країни є перспективи та потенціал для розвитку і процвітання в майбутньому.

Олексій Кущ основним успіхом вважає кілька ключових реформ, пов’язаних з приватизацією житла, розподілом земельних ділянок і введенням спрощеного оподаткування. Це, можна сказати, «портфоліо» фінансового стану нинішньої України.

«Якщо подивитися на показники багатства, які розраховуються Світовим Банком, то ми побачимо, що з середини 90-х до початку 2010-х українці зробили колосальний ривок, — зазначив експерт в бесіді з «Телеграфом». — Не дивлячись на те, що дохід залишився низьким, українці істотно розбагатіли, оскільки багато хто оформили у свою власність житло та землю. Коштом цього сумарні активи українців, особливо тих, що живуть в найпопулярніших містах країни — Києві, Львові, Одесі — зросли до десятків і навіть сотень тисяч доларів. Більш того: купівля-продаж і здача в оренду нерухомості залучила ці кошти в економічний оборот».

Що стосується податків, то, каже Олексій Кущ, прошарок в 10-15% заможних українців сформувалася саме коштом того, що держава дала їм можливість заробляти на спрощеній системі оподаткування.

Але, мабуть, найбільшим оптимістом можна назвати президента Українського аналітичного центру Олександра Охріменка, який упевнений: все йде за планом.

«Україна, як будь-яка молода країна, проходить етап становлення, і 30 років — це дуже мало, — каже Охріменко. — А з економічної точки зору Україна розвивається успішно, попри всі політичні нюанси. Згадайте: 30 років тому для більшості було проблемою купити шматок ковбаси, а сучасні молоді люди й гадки не мають, що таке дефіцит. В Україні створена банківська система, яка за рівнем не поступається європейській або американській — і це величезний успіх. Чесно кажучи, я б відніс до певних «успіхів» і створення великого тіньового ринку завдяки спрощенцям — такого величезного внутрішнього офшору, як спрощенці, в інших країнах світу немає».

P.S. Деякі експерти вважають, що сьогодні Україна перебуває в нижчій точці свого розвитку, і, чесно кажучи, реакція на такі заяви неоднозначна. З одного боку, це досить прикро: 30 років кудись йти та раптом дізнатися, що це була дорога вниз. З іншого боку, є певна надія, що падати далі вже просто нікуди, а, значить, прийшов час відштовхнутися від дна. І тоді через 10 років відзначати наступний ювілей у статусі успішної й процвітаючої країни.