"Полювання" на російську пляшку: як виробники склотари намагаються віднадити її від України

В Україні нема свого виробництва листового скла, тому росія та білорусь, попри ембарго, імпортують його до нас через ЄС та інші країни. Щоб такого не сталося з тарним склом, його виробники ще торік почали домагатися захисту ринку від білоруської пляшки. Який ефект це справить на галузь і як вона відновлює роботу після окупації та обстрілів рашистів — про це "Бізнес Телеграф" розпитував Дмитра Олійника, голову Всеукраїнського об'єднання організацій роботодавців "Федерація роботодавців скляної промисловості України".

Про захист від скла з білорусі

— Ми дізналися, що МКМТ збільшила мито на білоруську пляшку. Коли Мінекономіки оголосить про це?

— Дійсно, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) при Мінекономіки, яку очолює перший віцепрем'єр Юлія Свириденко, мала на найближчому засіданні затвердити цей інструмент захисту ринку — імпортне мито у 49,81% на тарне скло походженням з білорусі строком на 5 років, хоча планувала запровадити його ще у березні.

Для цього все було зроблено стороною виробників: документи подані, розрахунки по миту зроблені. По суті, це має бути загороджувальне мито. Та рішення не ухвалювалось, як нам пояснили, через те, що не було кворуму по членах комісії — їхньої присутності вимагали міжнародні заходи. Наразі очікуємо офіційного повідомлення про встановлення мита від Мінекономіки. Впевнений, що в липні мито запрацює.

— В листопаді 2022 року МКМТ вже запроваджувала мито на товарне скло з білорусі у 31,37% до березня 2023 року. Чи був ефект від того?

— Жодна пляшка ні з білорусі, ні з росії минулого і цього року не потрапила в Україну.

— Але 2021 року білоруська тара на нашому ринку мала 5%.

— Так. Тому ми діяли на випередження — одразу на початку війни запровадили розслідування щодо імпорту білоруської пляшки в Україну. І це спрацювало.

— Ви сказали, що наразі немає таких поставок. То навіщо добивалися підвищення мита?

— Ситуація з імпортом пляшкового скла, дійсно, не така критична, як, наприклад, по листовому склу, де білоруські та російські виробники шукають лазівки й під виглядом турецького, казахстанського, узбецького та іншого скла все ж завозять його до України, маніпулюючи сертифікатами походження. По пляшці в Україні такого нема. Але ми побачили перші ознаки того, що російська та білоруська пляшка з’являється на європейському ринку під виглядом турецької, узбецької та інших юрисдикцій. Ми спілкуємось з нашими європейськими колегами, вони теж зацікавлені в тому, щоб така конкуренція не з’являлася у них, тим більше, що діють міжнародні санкції.

— Де саме виявилося тарне скло з росії та білорусі?

— Ми бачимо, що його вже постачають у Молдову, Болгарію і розуміємо, що з цих країн воно може вирушити далі в Європейський союз. А може потрапити в ЄС з Туреччини. Тому ми спільно з європейськими колегами моніторимо ситуацію. А наші юристи збирають факти підтвердження тому, що ми бачимо. Поки без різких аргументів. Але пляшка почала з’являтися. Довести, що вона саме з росії чи білорусі, досить важко, але ми це зробимо.

— То вона може з’явитися і в Україні після ЄС, як було з листовим склом?

— Може. Але зважаючи на те, що пляшка все ж таки недорогий продукт, в ній багато повітря, її багато в автотранспорт не завантажиш, а логістика досить дорога, не думаю, що вона з’явиться в Україні. А от в Європі може. Ми вже навчилися її вирізняти. Думаю, що ніхто не ризикне з імпортерів здійснити таку операцію.

— Тоді запитаю ще раз — навіщо запроваджуєте загороджувальне мито?

— Впевнений, що війна закінчиться, ми переможемо. Росія буде під жорсткими санкціями та виплачуватиме репарації. Тож може скористатися білоруссю, щоб реалізувати своє скло через цю країну. От тоді може піти російське скло під виглядом білоруського до нас. Тому ми почали запроваджувати захист і хочемо його довести до кінця.

Про збитки галузі та її відновлення

— Оцініть втрати галузі через війну. Скільки коштувала російська агресія виробникам?

— Загальні втрати попередньо можна оцінити в суму більш аніж у 200 млн євро (понад 8 млрд грн. — Ред.). Тільки прямі збитки від руйнувань підприємств і втрати складів з готовою продукцією можна оцінити в понад 100 мільйонів євро. В першу чергу, мова йде про "Vetropack Гостомельський склозавод", який був під прямою окупацією і зазнав величезної шкоди не тільки від бомб та ракет, але й від артилерійських снарядів. Цей завод фактично був на передовій лінії опору при захисті столиці. А ще, окрім прямих збитків через руйнування, є втрати від неможливості вести діяльність через перебування в окупації або порушення логістичних ланцюжків постачання. Цей тип проблеми так чи інакше вплинув на весь ринок.

— Які ще підприємства постраждали?

— Подібних втрат, але в меншому масштабі зазнали Малинівський склозавод з Харківської області та Пісківський склозавод з Київської області.

— Які активи відновили чи відновлюють роботу?

— "Vetropack Гостомельський склозавод" — потужний завод. Він мав три печі. Під час обстрілів одну піч зі [склодувними] машинами було втрачено повністю, вона відновленню не підлягає. Одну піч завод вже запустив. Таким чином, на цьому склозаводі працює піч і дві машини. Ще одна піч, можливо, буде реконструйована цього року або наступного.

— Чи працює вже Малинівський склозавод на Харківщині?

— Так, це підприємство не було в окупації, але знаходиться в зоні бойових дій, під постійною загрозою обстрілів. Завод простояв понад рік. Місяць тому запустив піч, сьогодні працює. Нещодавно був "приліт" двох ракет С-300 в районі заводу, тож він залишається в небезпечній зоні. Але колектив склозаводу — великі молодці, лишаються на робочих місцях, працюють.

— Є такі підприємства, які досі не відновили роботу?

— Єдине підприємство, яке перебуває на етапі запуску — Пісківський завод скловиробів на Київщині. Він теж був в окупації. Та з цих трьох, які я згадав, найбільше постраждав Гостомельський склозавод (Vetropack. — Ред.). Пісківський склозавод не дуже постраждав, і найближчим часом його продукція зʼявиться на ринку.

— Яку частку продукції випускали постраждалі склозаводи?

— Якщо грубо оцінювати, ці три заводи, два з яких потрапили в окупацію і простоювали, а один — в зоні бойових дій, їхні потужності дорівнюють половині потужностей всієї тарної скляної промисловості України. Можна сказати, що понад рік продукція цих підприємств була відсутня на ринку.

Про спад попиту, а потім дефіцит

— Споживачі відчули дефіцит склотари?

— В березні-серпні 2022 року, попри те, що 50% виробництва скла було відсутнім на ринку, відчувався надлишок пропозиції скла. Це сталося через заборону вживати алкоголь. З огляду на тоннаж, 2022 року спад споживання склотари становив 50%. Це зменшення приблизно дорівнює 1 600 т на добу. Склозаводи навіть зупиняли виробництво в першому півріччі, або експортували продукцію, щоб нівелювати цю ситуацію. З другого півріччя і приблизно до травня цього року дійсно був дефіцит склотари, бо три заводи, про які я казав, ще не працювали, а виробники відновили розлив напоїв: соків, алкогольних виробів. Тому виник дефіцит тари. Сьогодні він відсутній.

— Як відреагували інвестори та імпортери?

— У підприємств, які працювали у цей період – іноземні власники. В Гостомелі це група "Vetropack", яка походить зі Швейцарії. В Житомирі підприємство "Біо Мед Скло" належить грекам. Рівненська область – виробник скла "Вераллія Україна", власники — французи. Ті ж власники і лишилися. Нові не прийшли, імпорт не збільшувався.

— Перекрили потребу власним виробництвом?

— Так, інші заводи працювали та експортували свою продукцію на спаді українського попиту. Наприклад, Костопільський завод скловиробів торік і за п'ять місяців цього року 50% продукції експортував до таких країн, як Франція, Бельгія, Італія, Польща, Угорщина. Є навіть контракти зі Сполученими Штатами Америки. Скляна промисловість у нас досить конкурентна, у кожного заводу є програма експорту.

Про інвестиції

— Про який обсяг інвестицій у відновлення галузі можемо говорити?

— Костопільський завод скловиробів сьогодні реалізує програму будівництва нової печі. Обсяги інвестицій – близько 500 млн грн. Це внесок склозаводу у програму відновлення, про яку ми багато говоримо, але яка важко йде.

— В Україні нема власного виробництва листового скла. Чи цікаво це інвесторам?

— В Україні має бути власний виробник листового скла. На жаль, той, який був до війни 2014 року в Лисичанську, виробляв флоат-скло, 2022 року втратив і переробну частину виробництва. Думаю, що навіть після звільнення Лисичанська буде важко його відновити. Тому є декілька проєктів з будівництва склозаводів, які б виробляли листове скло. Хто першим побудує, той виграє.

— Спрогнозуйте, будь ласка, рівень виробництва склотари 2023 року.

— 2023 року очікуємо вийти на потужності понад 2500 тонн склотари на добу. Порівняно з довоєнним 2021 роком спад виробництва 2023 року не перевищить 20-25%.

— Які умови потрібні галузі для розвитку, окрім завершення війни?

— Нам треба, щоб в Україну повернулися люди, щоб у них була достойна зарплата, і вони купували продукцію в склотарі. Щоб українці мали впевненість в майбутньому, тоді й галузь буде розвиватись.