Слід Мазепи, дух Москви і метал Донбасу: що відомо про дзвони Лаври, які нагадують про військових у російському полоні

Днями Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" започаткував традицію "Дзвін пам'яті та надії" як нагадування про війну та українців, що перебувають у російському полоні. "Телеграф" вирішив дізнатися, яка історія стоїть за цим дзвоном і як у стінах Лаври виникла ідея започаткувати акцію вшанування його відлунням.

Дзвіниця Лаври пережила часи різних панувань

Велику лаврську дзвіницю побудували 1731-1745 рр., коли Україну було розділено по Дніпру між Річчю Посполитою та Російською імперією. Тож зрозуміло, що впродовж всіх історичних часів, руки до будівництва доклали як діячі Росії, так і України.

Перший проєкт розробив російський архітектор Федор Васильєв, а подальші будівельні роботи проводили під наглядом російсько-українського архітектора німецького походження Йогана-Готтфріда Шеделя.

Хто і коли відливав лаврські дзвони?

Саме звуки одного з найбільших дзвонів Великої лаврської дзвіниці лунатимуть щодня після загальнонаціональної хвилини мовчання. Та попри те, що дзвіниця має відбиток російського панування, основний дзвін, за словами гендиректора Нацзаповідника "Києво-Печерська лавра" Максима Остапенка, належить лише Україні.

Як зазначив "Телеграфу" гендиректор, дзвін Копа, у який б’є дзвонар, був відлитий 1733 р. за лаврського архімандрита Романа Копи, церковного діяча ще часів Гетьманщини.

Пізніше, 1825 р., цей дзвін був перевідлитий на заводі Павла Романовського. Поверхня дзвону прикрашена оригінальним орнаментом, в якому простежуються елементи українських національних візерунків.

Втім, "Копа" — не найбільший серед чинних дзвонів духовної святині. Ще є семитонний лаврський соборний архієрейський дзвін Усіх Святих, який ще називають "Цар-дзвін". Ще 2005 року ливарники "Донецьксталі" подарували його на 70-річчя тодішньому митрополиту УПЦ МП Володимиру (Сабодану). Подарунок простояв 9 років на Успенській площі, чекаючи закінчення реставрації дзвіниці. Цей дзвін можна сміливо назвати витвором мистецтва: по всій його площі виконано майстерне різьблення, а наверші прикрашають чотири постаті євангелістів — у вигляді ангела, тільця, орла та лева.

А з втрачених лаврських дзвонів можна згадати 16-тонний (1000 пудів) роботи "артелі дзвінових справ майстра Івана Федорова, сина Моторіна" (1732 р.), який відливав дзвони й для багатьох церков Москви та інших міст. Йому ж належить і створення 160-тонного "Цар-дзвона" (1735 р.), встановленого в Московському Кремлі.

Співставляючи дані, можна припустити, що "Копу" було створено саме московськими майстрами. Адже на гостинному дворі Лаври артіль Моторіна відливала десятки дзвонів і для інших українських церков. Так, 1733 року помічник майства — Гаврила (Лукін) Лук'янов — створив 800-пудовий дзвін "Рафаїл", названий на честь тодішнього архієпископа Київського і Галицького Рафаїла Заборовського.

На дзвіниці Софії Київської, збудованої 1699–1706 рр. коштом гетьмана Івана Мазепи, він сусідив із дзвоном, названим на честь мецената, який через кілька років став ворогом Московії й отримав анафему від Російської православної церкви.

У 1930-ті роки під час індустріалізації т.зв. великі дзвони "Рафаїл" і "Мазепа" (відлитий 1705 р.) скинули з дзвіниці, внаслідок чого вони отримали серйозні пошкодження. Попри технічну можливість, "Рафаїл" вирішили не відновлювати, щоб його потужна акустика не впливала на фрески та мозаїки Софійського собору. Водночас 13-тонний "Мазепа" є найбільшим зі збережених старовинних бронзових дзвонів України.

Благовіст лаврських дзвонів чутно в радіусі семи кілометрів.

— Цьому дзвону вже майже триста років. Дійсно, у 1930-х роках наша дзвіниця втратила більшість своїх дзвонів, а під час Другої світової війни суттєво постраждала від пожежі. Однак цей дзвін зберігся. Це його символічна роль, — каже про "Копу" Максим Остапенко.

Лавра хотіла показати патріотизм

Як розповідає Максим Остапенко, ідея з увічненням полонених або зниклих безвісти виникла саме в заповіднику "Києво-Печерська лавра".

— Це все сталося після того, як ми познайомилися з думками військових. Говорили про те, що у світі існує певний церемоніал вшанування або нагадування про людей, які перебувають в неволі або безслідно зникли. Коли ми почали обговорювати це у заповіднику, то дійшли такої думки, що найбільш вдала і традиційна для України ідея такого увічнення — саме дзвони. Вони відзначають найбільш важливі події, дати або свята, — каже "Телеграфу" гендиректор Нацзаповідника.

За його словами, ця традиція в Україні дуже давня і бере свій початок ще за візантійських часів. Лаврські дзвони століттями сповіщають про найвидатніші події, а сьогодні мають нагадувати всьому суспільству, що війна не закінчена. Ці удари цілком доречні і відповідають українським звичаям.

— Ми розуміємо, що війна почалася не 24 лютого 2022 року. Вона почалася дев’ять років тому. Відповідно кожен удар дзвона нагадує про роки війни з Росією. І щороку кількість полонених і цивільних осіб у заручниках зростає. Важливо розуміти, що деякі люди перебувають в російській неволі ще з 2014 року і по сьогодні. Особливо це стосується цивільних осіб, — каже Максим Остапенко.

За словами, гендиректора нацзаповідника, акція триватиме до останнього полоненого і буде дуже сильним аргументом, який показує, чим насправді має займатися священник у стінах Лаври: допомагати й укріплювати дух народу. А не працювати на російську церкву та країну агресора, як це робили деякі очільники московського патріархату.

Нагадаємо, кожного ранку після загальнонаціональної хвилини мовчання на Великій лаврській дзвіниці лунатиме найбільший дзвін Лаври. Він буде вшановувати військовослужбовців, які опинилися в російській неволі.

Дзвін битиме дев’ять разів, символізуючи дев’ять років російсько-української війни, і нагадуватиме українцям та людям усього світу про військових, які перебувають в полоні, цивільних громадян, яких незаконно утримують у російських катівнях, зниклих безвісти, депортованих до РФ дітей і дорослих.