Не лише Зеленський на "Золотому глобусі". Як на "Оскарі" протестували проти війни, расизму та політичних переслідувань

Президент України став першим політиком, хто виступив із антивоєнною промовою на "Золотому глобусі"

У ніч на 11 січня в Лос-Анджелесі відбулася ювілейна, 80-та за рахунком церемонія вручення премії "Золотий глобус" за найкращі здобутки в галузі кіно та телебачення.

Голлівудський актор Шон Пенн, який раніше відвідував Україну та підтримав нашу боротьбу з російською агресією, представив публіці відеоролик, на якому президент України Володимир Зеленський звернувся до присутніх із емоційною промовою про війну в Україні.

"Попереду були ще битви та сльози, саме тоді з’явилася премія "Золотий Глобус" (1943 року – "Телеграф"). Зараз 2023 рік. Війна в Україні ще не закінчилася, але ситуація змінюється. Попереду ще битви та сльози, але тепер я точно можу сказати, хто найкращий минулого року – це ви. Вільні люди вільного світу", – заявив президент.

Незважаючи на те, що Голлівуд і велика політика давно й тісно переплетені, це був перший серйозний політичний виступ на церемонії. Навіть у сімдесяті роки, коли політичне кіно переживало пік свого розквіту, "Золотий глобус" залишався осторонь політики та боротьби за права – на відміну від "Оскара".

"Телеграф" пропонує згадати найяскравіші "політичні" моменти церемоній нагородження золотою статуеткою.

"Оскар" проти расизму

Знаменитий хештег 2016 року #OscarsSoWhite, який об’єднав темношкірих кінематографістів навколо режисера та актора Спайка Лі – одного з головних співаків "чорної" Америки, став вершиною протестів проти расової нерівноправності у кінобізнесі. На той момент вже два роки жоден актор-афроамериканець не був номінований на "Оскар". Мало того: у 2016 році жодного чорношкірого кінематографіста не було номіновано взагалі.

У результаті кіноакадемікам довелося вибачатися, і було за що.

Перша чорношкіра актриса удостоїлася "Оскара" лише на 12-му році існування премії, коли Хетті Макденієл перемогла в номінації "Краща жіноча роль другого плану" за роль Мамочки у фільмі "Віднесені вітром" (1940). Але тріумф виявився для актриси принизливим – згідно з правилами сегрегації Макденієл сиділа окремо від інших номінантів, на місцях для "чорних".

Через 23 роки великий Сідні Пуатьє став першим темношкірим актором, який отримав премію у категорії "Кращий актор" за роль у фільмі "Польові лілії". Мало того, він став першим афроамериканським актором, який домігся рівної оплати з білими колегами. Також Пуатьє активно знімався в антирасистських фільмах — до речі, стрічка "Душної ночі в Кароліні" 1968 стала однією з небагатьох "політичних" стрічок, удостоєних "Золотого глобуса".

І за права корінного населення Америки

Сімдесяті роки були відзначені не лише підйомом "політичного" кіно в Європі, а й сильними радикальними настроями серед американських кінематографістів. Особливо молодих, хоча Марлон Брандо було вже 49 років, коли він сильно здивував кіногромадськість під час "оскарівської" церемонії 1973 року.

Актор не просто відмовився від статуетки "За кращу чоловічу роль" у знаменитому "Хрещеному батькові", але ще й відправив на сцену активістку Сашин Латтлфатер, яка боролася за права корінного населення Америки. За її словами, Брандо не прийняв нагороду через неналежне ставлення до індіанців у США.

"Оскар" проти війни

На тій же церемонії 1973 року чимало галасу наробила актриса Джейн Фонда, коли привітала присутніх жестом "Рот фронт" – вітанням іспанських антифашистів тридцятих, які взяли на озброєння ліві радикали в США.

Її брат Пітер Фонда, зірка фільму "Безпечний їздець", став одним із символів молодіжного бунту сімдесятих, а сама актриса активно протестувала проти війни у В’єтнамі. Після того, як Фонда знялася в касці біля в’єтконгівської зенітки, її зненавиділа вся консервативна Америка. Не дивно, що у першому голлівудському фільмі про війну у В’єтнамі, "Поверненні додому" Хела Ешбі (1978) Джейн Фонда знялася в одній із головних ролей. За яку здобула і "Оскар", і "Золотий глобус".

Кіноакадемікам довелося вибачатися за антивоєнний виступ продюсера "Безпечного їздця" Берта Шнайдера на церемонії 1975 року, але в цілому ця витівка зійшла йому з рук. А ось Річард Гір на багато років став персоною нон-грата на "оскарівських" церемоніях після того, як 1993 року засудив окупацію Тибету Китаєм. До речі, актор досі очолює міжнародний комітет на підтримку Тибету.

Зрада без терміну давності

"Вайнштейнгейт" – не перша ганебна сторінка в історії Голлівуду, яка коштувала багатьом кінематографістам не лише кар’єри, а й навіть свободи. "Полювання на відьом" тридцятих-сорокових років, яке ініціював сенатор Джозеф Маккарті, зпонівечило життя багатьом голлівудським талантам, які майже поголовно були комуністами. Зокрема, на багато років опинився в "чорних списках" майбутній сценарист "Повернення додому" Уолдо Солт. А батько "чорного роману" Дешіл Хеммет відсидів півроку у в’язниці за те, що відмовився назвати імена соратників по Компартії США.

Імена інформаторів ні для кого не були секретом: "закласти" колег, які симпатизують "коммі", було вірним способом зберегти роботу в кінобізнесі, а отже, статус та високі доходи.

Буквально наступного дня після того, як Еліа Казан ("У порту", "Трамвай "Бажання") дав свідчення Комісії з антиамериканської діяльності, він підписав безпрецедентний контракт на півмільйона доларів. Але коли через 45 років голлівудський класик отримував статуетку "За видатні заслуги в кінематографі", чимало присутніх на церемонії колег режисера відмовилися встати зі своїх місць та привітати його оплесками.

Нагадаємо, що відомий український актор Дмитро Лінартович отримав тяжкі поранення у боях за Соледар.