Мозаїка зі шматочків смальти, або Несподіваний погляд на історію трьох західноукраїнських регіонів

Відомий популяризатор історії пояснив, що об’єднує настільки несхожі Галичину, Буковину та Закарпаття

Зниження температури повітря і дощова погода вже не спонукають до прогулянок на свіжому повітрі чи смаження шашликів просто неба. Тому у нас з’являється дозвілля, яке можна присвятити не мимолітному перегляданню стрічок новин Telegram-каналів та сторінок електронних ЗМІ, а читанню справжніх паперових книжок.

Книга історика Івана Гоменюка під назвою "Мурашник. Нотатки на манжетах історії Галичини, Буковини та Закарпаття" (К.: Віхола, 2023) зовсім не схожа на звичні вже науково-популярні книжки в царині богині Кліо, які отримали в сучасному світі назву "нон-фікшн". Очам читача відкривається не стільки історичний "мурашник", скільки шматочки смальти, з яких на сторінках книги постає цікава, різнобарвна, добре скроєна цілісна мозаїка з історичних подій, просто життя, культурних феноменів і побутових замальовок із трьох західноукраїнських регіонів.

Регіонів дуже несхожих, які мають свою неповторну історію етноконфесійних відносин. Історію часто трагічну, особливо після листопада 1918 року, бо крах континентальних монархій і поразка Центральних держав у Першій світовій війні (1914-1918) спричинили тектонічні зміни в суспільствах Галичини, Буковини і Закарпаття, в долях людей.

Що ж об’єднує ці настільки несхожі землі? І чому вони несхожі? Більше двох третин книги приділено їхній історії в складі Габсбурзької монархії до завершення Першої світової війни. "Клаптикова держава" — спочатку Австрійська імперія, а з 1867 року подвійна дуалістична монархія, яку називали Австро-Угорщина, — мала дуже строкатий національний склад. І дві "державні" нації — німці та угорці — починаючи з останньої третини XIX століття, беззаперечно домінували на "своїх" землях.

За переписом 1910 року, в державі Габсбургів із 52 мільйонів громадян представники так званих титульних націй були у меншості: австрійці (німці) — 12 млн, а угорці — менше 10. Цікаво, що на Східній Галичині роль домінуючої, панівної нації вже багато віків відігравали поляки, хоча українці становили більшість населення краю. Так само і на Закарпатті, що входило до складу корони Іштвана, вже абсолютно домінувала угорська меншина і відбувалася жорстка мадяризація. Все це накладалося на проблеми українського руху з центральною владою у Відні та Будапешті.

Дуже цікавий останній розділ, присвячений міжвоєнному часу. Ці три регіони сучасної України опинилися під владою інших, новопосталих після Першої світової війни, держав — авторитарної, з тоталітарним присмаком Другої Речі Посполитої (Галичина), авторитарної королівської Румунії (Буковина) і хоч неідеальної, але одночасно чи не найбільш демократичної країни Європи — Чехословаччини (Закарпаття, тоді — Підкарпатська Русь).

І ці держави складали важкий іспит: якими мали бути взаємини столиць із національними меншинами. Лише Прага склала його на "добре", і то були "золоті часи" найбіднішого краю Старого Світу; а Варшава і Бухарест отримали беззаперечне "незадовільно".

Цікавою видалася розповідь про бої за Львів між поляками і українцями наприкінці 1918 року: "Як для поляків, так і для українців бої стали легендою, навіть культом у подальші роки. В українській історіографії закріпився термін Листопадовий зрив (чи Листопадовий чин) на позначення цього повстання. Поляки ж культивували образ "львівських орлят" — неповнолітніх, залучених до бойових дій".

Проте важливий момент: перемога поляків в боях за Львів стала можливою ще через домінування поляків у місті, в якому вони були як риба у воді. Українці там становили лише 17% населення (поляки — 51%, євреї — до 30%, решта — німці, вірмени, італійці). А революції, заколоти відбуваються у містах, а не у селах.

Далі була виснажлива польсько-українська війна, в якій армія Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) протистояла краще озброєному і чисельно переважаючому ворогу, повністю підтриманому країнами Антанти. Вже наприкінці літа 1919 року відбулася окупація західноукраїнських земель, також і через те, що широко розрекламована і в наш час Злука УНР і ЗУНР виявилася політичною фікцією.

Попереду було придушення українського руху на Східній Галичині, заборона там українських вишів, погроми культурних і освітніх організацій на кшталт "Просвіти". Цей процес зачепив і колишні підросійські землі в складі Польщі — Волинь, Підляшшя, Холмщину…

Як відповідь на брутальні методи варшавської влади постала Організація українських націоналістів, котра почала терор проти представників влади. Схожі процеси відбувалися і в Румунії, де українців називали "неправильними румунами" і так само душили у зародку прояви національного спротиву, навіть цілком мирного.

І останнє. Сподобалися думки автора щодо "подарунка Сталіна" Україні у вигляді цих земель: "Класичні російські пропагандистські твердження про "повернення земель" та про те, що лише радянській владі українці завдячують "збиранням своїх земель", історично необґрунтовані та легко спростовуються. Перекроюючи кордони, центральна влада СРСР в останню чергу цікавилася інтересами українців та інших націй чи народностей. Усі пересування прикордонних стовпів та перекроювання карт походили від інтересів центру. Фактом залишається те, що імперія (навіть коли її очолює не монарх, а генсек компартії) керується виключно власними інтересами та власною логікою, а не бажанням своїх мешканців, зокрема з національних меншин. То ж не пишіть, будь ласка, ніколи "завдяки Сталіну, завдяки Леніну, завдяки Хрущову".

Нам треба нарешті вчитися дивитися на події національної історії не з точки зору Москви, Варшави чи Стамбула. Книга Івана Гоменюка допоможе настроїти оптику в правильному напрямку.

…Так, останнім часом українські видавництва повільно, але неухильно захоплюють ринок, засмічений продукцією російських видавництв. Не скажу, що всі книжки від наших агресивних сусідів слід викинути на смітник. Але дуже часто ця продукція мала яскраво антиукраїнський, навіть українофобський характер.

Погляд на історію України з Московії ще 10-15 років тому домінував. На київському книжковому ринку "Петрівка" україномовна, україноцентрична література перебувала на маргінесі, на задвірках, лише на кількох ятках. Ці часи, на щастя, вже в минулому. Війна з Росією, злочини окупантів-московитів відкрили очі як владі, так і багатьом нашим співвітчизникам.

Іван Гоменюк — відомий популяризатор історії, в його доробку кілька книжок з історії Східної Європи та Габсбурзької імперії; засновник Facebook-спільноти "Пустощі східноєвропейської Кліо".