"Велика література в часи воєн не виникає": інтерв’ю з книговидавцем Олександром Красовицьким, ч.1

"Велика" війна з росією породить величезний масив книг про війну і нових авторів, яким буде що сказати суспільству. Це станеться не одразу, однак… чи станеться взагалі? І що повинно змінитись в державі, щоб книжковий ринок по-справжньому запрацював.

Про розбомблені типографії, сучасні бібліотеки, мовчання авторів та нову хвилю повоєнної літератури засновник видавництва "Фоліо", письменник Олександр Красовицький розповів у першій частині інтерв'ю "Телеграфу".

Про Акуніна, піратів і книги для біженців

— Почнемо здалеку. В інтерв'ю із СЕО одного з маркетплейсів прозвучало, що єдиний товар, якого не вистачає українцям за кордоном — це книги українською. Чи робить галузь щось для того, щоб і в Європі українці, і головне — наші діти, були із книгами?

— З цим величезна проблема. В першу чергу — з постачанням української книги за кордон, а також — із конкуренцією з російською літературою. Під час війни росія відкрила в Європі мережу книгарень, яка продає книги російською від Естонії до Німеччини. Вони не заборонені в ЄС, вони не порушують європейських законів, не продають антиукраїнських книжок — просто продають книги російською.

Це ринок, і на ньому діють складні ринкові механізми. Книжкові ринки, як правило, в кожній країні монопольні, видавцям з інших країн продавати на них складно. Для цього потрібно створювати книгарні, але ж це не бізнес видавців. Це повинні робити або українські книжкові мережі, або державно-приватне партнерство. Тобто знову — говоримо про участь держави. І росія це робить. Вони роками системно витрачають гроші на те, щоб просувати свій інформаційний продукт.

— Скільки вони витрачали коштів, щоб "тримати" український ринок?

— Я знаю лише розмір комерційного постачання літератури російських видавництв — книг надходило на суму від 10 до 20 мільйонів доларів щороку. Але вони цю ж суму потім "вимивали" назад з України, це не інвестиції.

— Борис Акунін, який давно емігрував до Британії й робить великі збори на користь України, має право на існування в книжковому просторі України?

— В жодному разі. Я з ним особисто знайомий, ставлюсь до нього позитивно, але моя чітка позиція з перших днів війни: він не відмовився від видань на території росії, через це його гроші пасивно працюють на державу-агресора. Він має право допомагати, кому вважає за потрібне, але відсутність цього кроку для мене закриває питання його присутності в українському книжковому просторі.

Хоча пірати в Україні друкують його книжки великими накладами та продають.

— Піратський книжковий ринок в Україні великий?

— Точно ніхто цього порахувати не може. Я думаю, що наближається до 10% від об'єму книжкового ринку України.

— А яким є відсоток електронних книг — на прикладі вашого видавництва?

— Маленький. У нас же піратська держава. Доки у нас не з'явиться законодавство, відповідне до європейського, яке карає не тільки тих, хто виготовив копію, а й тих, хто придбав її, нічого не зміниться.

— Але шляхи розвитку сучасного видавництва — це, все-таки, продаж електронних копій?

— В різних країнах все по-різному. Десь розвивається електронна книга, а десь психологія читача інша. Давайте закони пропишемо, потім роз'яснимо читачеві, а потім подивимось, що він хоче купити — електронну книгу, аудіо чи папір. Скажімо, у Франції електронна книжка займає 0,7 відсотка ринку. Ну, не пішла у них вона з ряду причин. А в Британії це 22%.

Спочатку — прозорі правила гри на ринку, потім — книги, потім — люди, які пішли в галузь і ці книги створили, і тільки після цього — справжній ринок.

Нам до справжнього ринку мінімум 7-8 років. І то, якщо держава активно візьметься його змінювати.

— Якщо не візьметься?

— Буде так, як зараз, як останні років 10 — одна книжка на душу населення, вдвічі менше, аніж у Кенії та Танзанії.

Є ще одна подібна країна — Латвія. Там багато років держави на ринку не було, тому на ньому досі панує російська федерація. При цьому ми можемо позаздрити мільйонній Естонії, Албанії чи Молдові. Молдова, наприклад, вибрала рішення інтегруватися в румунську систему.

Накладів видань стало на 40% більше

— Як знизилась прибутковість української видавничої галузі за час війни?

— Не думаю, що на книжковому ринку щось суттєво змінилось. Це питання до кожного суб'єкту видавничої діяльності. Якщо він вміє нормально працювати, то у нього все добре. Ми працюємо.

— Ми розуміємо, що Харків, де знаходиться "Фоліо", під час повномасштабної війни постраждав надзвичайно. В тому числі — були знищені типографії. На вашу роботу це вплинуло?

— Наша друкарня не працює, бо вона знаходиться не в самісінькому Харкові, а в області, майже на кордоні з росією. Ця територія була окупована, потім росіяни розбили там підстанцію. Я думаю, що в цьому населеному пункті найближчими роками взагалі нічого не буде функціонувати, там і населення вже немає.

Перший приліт в офіс "Фоліо" був 1 березня минулого року, другий — 2 березня, усього їх вже п'ять. Тож ми теж не функціонуємо, як раніше. Навчились працювати віддалено, співпрацюємо із 11 друкарнями в різних регіонах України.

Крім того, коли ми змогли нарешті потрапити до нашої друкарні наприкінці травня, вивозили звідти аркуші книг, надруковані ще в лютому. Місяця півтора їх вивозили, коли були ще менші обстріли. Перевезли їх в іншу друкарню, яка доробляла книжки, але в липні туди прилетіли дві С-300 і знесли два поверхи. Так загинуло 11 накладів наших книжок.

Але частина аркушів збереглась, і ми перевезли їх ще раз в іншу друкарню, яка більшу частину цих книжок доробила. Але почалися відключення світла, і ми частину матеріалів перевезли в четверту друкарню. Є книжки, які вийшли через рік після того, як їх почали друкувати. Наприклад, одна з книг Андрія Куркова. Але, якщо взяти сьогоднішню ситуацію, то за кількістю назв ми маємо вже вдвічі більший обсяг, ніж в найкращому для нас 2019 доковідному році. А по накладу, мабуть, на 40 відсотків більше.

— Зросла зацікавленість в україномовних книгах?

— Перша причина — багато людей втратили домівки, вони купують книги для нових домашніх бібліотек. Друга причина — те, що зупинився потік книжок з російської федерації. Хоча все ще заважають пірати, які друкують книжки тут. Але це не той обсяг, який був раніше. Третя причина — так, попит зменшився, але він повернув у бік української літератури 20-х, 40-х років, історії України, зарубіжної класики українською. А це — три напрями, на яких "Фоліо" спеціалізується останні 20 років точно.

Просто в наш бік повернувся читач більше, аніж до вторгнення.

— Як зросла ціна друкованих книжок за час "великої" війни?

— Наші — в середньому на 110-120%. Частина цього зростання — вартість паперу, бо папір і поліграфічні матеріали у нас закордонні. Частина — це проблеми світового ринку паперу. Весь минулий рік папір був у дефіциті, а це призвело до суттєвого зростання цін. Ці два фактори спрацювали разом. Я думаю, що десь у вересні—жовтні зростання цін на папір продовжиться, тож ми очікуємо ще приблизно 30-відсоткового зростання ціни книг.

— Що стосується авторів — чи з'явилися у них можливість заробляти на книжках? 2017 року я спілкувалась з письменницею, яка говорила, що в Україні жити коштом видання книг неможливо. Це не спосіб забезпечувати себе і свою родину.

— Така можливість була, мабуть, у десяти авторів на весь ринок. Ситуація не змінилась і нічого не зміниться, доки держава не матиме власної політики щодо книжкового ринку і бібліотек.

Бібліотекономіка

— Ви знову повертаєтесь до теми бібліотек.

— Тому що не можна частину галузі відірвати, як це зробила Україна 30 років тому. В усьому світі видавництва і бібліотеки — це єдина система, в якій гроші переливають з однієї частини в іншу, і держава таким чином регулює книжковий ринок.

Якщо держава хоче, щоб у нас видавали не 10 000 найменувань на рік, як сьогодні, а хоча б 20 000, вона має фінансувати придбання частини накладів для бібліотек. Механізми можуть бути різні: з гарантованим викупом, як в Естонії чи Норвегії, або з грошима різних ланок управління від громади до держави, як в Польщі. Є буквально десяток моделей, які можуть реалізовуватись. Але українська модель — це нічого нікому не гарантувати, нічого не робити і весь час мати причину не робити і далі. Ми 30 років кажемо: "зараз не на часі, колись це буде".

Але ми повинні розуміти, що держава має фінансувати чи викупати не 0, 5% виданих книг, як зараз, а 10-15%, як в Східній Європі, чи 20-25% — як у Західній. І книги в бібліотеках повинні весь час відновлюватись.

Я не люблю, коли хтось починає істерики на тему: "Як можна викидати книжки з бібліотек?" Старі книжки — це як старі речі вдома. Книжка — це найдешевше, що є в бібліотеці. Найдорожче — приміщення і обладнання, на другому місці — колектив, який потрібно утримувати і весь час навчати, і тільки на третьому місці — книга.

— Всі галузі зараз бачать шанс зробити на своєму ринку революцію. Але кожна революція вимагає шалених інвестицій, якщо робити все якісно.

— Держава щорічно витрачає на підручники приблизно в 30-40 разів більше грошей, аніж на книжки для бібліотек. В усьому світі — навпаки: держава взагалі не витрачається на підручники і їх купують батьки, а підтримує тільки вразливі категорії населення. Або держава витрачає і на підручники, і на бібліотеки, і це приблизно 1:2 на користь бібліотек.

У нас інша модель. Чому? Бо підручники — це величезні наклади і корупційні гроші.

Безумовно, якщо є лише одна точка прийняття рішень, то там завжди є варіанти корупції. Я прихильник думки: якщо корупцію поділити на 10 тисяч частин, її не існуватиме, бо домовитись надскладно.

Нам потрібно створити відкритий реєстр видань для бібліотек, куди кожен видавець може занести свою книжку. Контролювати цей реєстр лише з точки зору — антиукраїнська книжка чи ні, і все. Решта потрапляє в каталог, і держава не виділяє кошти на наклади кожної книжки, а виділяє для кожної бібліотеки певну суму, яку можна витратити тільки в цьому каталозі. Не буде хтось із видавців домовлятись у селі Петрівка в Рівненській області, кому заплатити 20 гривень, щоб його книгу купили. Корупцію буде подолано.

— Хто має контролювати каталог?

— Я ж кажу — ніхто, це має бути відкритий каталог. А стосовно актиукраїнських книжок, у нас є комісія при Держтелерадіо, яка і так веде такий реєстр.

— Кого із сучасних авторів порекомендуєте почитати? Можливо, із виданого останнім часом?

— Ми повинні розуміти, що сьогодні більшість письменників не створили нової якості. Багато хто взагалі замовчав. Багато хто має внутрішні проблеми, які не дозволяють працювати. А нові люди в галузь не прийшли через ті ж проблеми, які були й до війни, головна з яких — відсутність монетизації. Ми не маємо великої кількості нової літератури. З тих письменників, які продовжують писати, я б звернув увагу на Володимира Лиса. Вже є його новий роман, який вийшов — "Вифлеєм" і "Століття Якова".

Я би звернув увагу на те, що зараз все-таки час літератури фактів. А література факту — це ті люди, які в тому числі були на війні і брали участь безпосередньо в боях. Зараз у "Фоліо" найбільш продавана книжка — це "Історії та війни" Юрія Гудименка, який був сапером на Харківщині, був тяжко поранений. Ця книга вийшла, коли він вже повернувся із госпіталю, і вона — безумовно бестселер.

Я повинен попередити читачів, що велика література не виникає в часи воєн. Вона виникає через 4-5 років після осмислення всього процесу, що відбувся, коли він закінчився.

— Чи буде сплеск української літератури після війни?

— Я не готовий сказати, що щось зміниться, доки держава не почне існувати на книжковому ринку. Я вбачаю однією з проблем, чому виникли події 2014 року, чому росія наважилась забрати Крим — це втрата державою власного гуманітарного простору. Ми не зрозуміли це і 2022 року. Відповідь: не буде іншої літератури, якщо не буде іншої економіки в галузі.

— Ви щось для цього робите, щось пропонуєте?

— (втомлено) Всі ініціативи, пропозиції багато років подаються. Я спілкувався з 11 останніми міністрами культури про бібліотечну реформу. Але шукати рішення потрібно не в Міністерстві культури, а в першому кабінеті країни. Хоч Україна називається парламентсько-президентською республікою, вона насправді президентська. Доки президент не натисне кнопку, не зателефонує керівнику фракції в парламенті і не скаже: "В цьому році потрібно визначити політику держави у всій інформаційній сфері" — з пропагандистською діяльністю, з прив'язкою до Міністерства освіти і навчанням молоді патріотизму, з політикою наповнення бібліотек — нічого не буде.

Величезна проблема, що ми досі в школах здебільшого сходу країни не пропагуємо Україну. Ми пропагуємо продовження радянської системи. І доки не буде визначена державна інформаційна політика, і доки книга не буде залучена до цієї державної інформаційної політики, не буде результату.

*Про те, як стають письменниками, як молодим авторам достукатися до видавців і скільки можна заробити на книжках, — читайте у другій частині інтерв'ю Олександра Красовицького "Телеграфу"

"Після війни з рф в Україні може статися реванш російської книги": інтерв’ю з книговидавцем Олександром Красовицьким, ч.2