"Після війни з рф в Україні може статися реванш російської книги": інтерв’ю з книговидавцем Олександром Красовицьким, ч.2

Сьогодні багато дискусій навколо того, куди інвестувати державні кошти. Зрозуміло, що головне — вкладати в Перемогу. Але якщо ми вже сьогодні не думатимемо про майбутнє, то російська література повернеться. Не одразу, не відкрито, крок за кроком, бо держава-агресор завжди діє спочатку через інформаційний і культурний простір. Продовжуємо говорити про перспективи і ризики розвитку української книги в Україні.

Про те, як стають письменниками, як молодим авторам достукатися до видавців і скільки можна заробити на книжках, засновник видавництва "Фоліо"Олександр Красовицький розповів у другій частині інтерв'ю "Телеграфу".

*Про розбомблені типографії, сучасні бібліотеки, мовчання авторів та нову хвилю повоєнної літератури читайте у першій частині інтерв'ю.

Як стають письменниками

— Ми кажемо, що нема нових авторів, їх складно знайти, що багато письменників замовкли. А як взагалі відбувається фільтр рукописів?

— Я буду говорити лише за своє видавництво. Ми не розглядаємо рукописи, а замовляємо книги. Ми знаємо, що хочемо, шукаємо авторів під свою ідею. Плюс — працюємо зі своїми постійними авторами. Тоді ми беремо все, що автор створює. Але більш понад 80% того, що видає "Фоліо", це те, що я як головний редактор склав як план на рік. Таких-то авторів перекласти, такі-то книжки видати з української класики, такі-то книжки з такими-то назвами по сучасній Україні написати, знайти авторів тощо. Плюс — купити права на визначені мною зарубіжні книги. Це і є політика видавництва.

Якщо держава існує на цьому ринку, то видавництво буде дослухатись, що скаже держава. Наприклад: "Нам для посольств потрібні книги про війну англійською мовою". Супер. Ми підготуємо книги англійською мовою і запропонуємо державі. Раніше такі програми діяли, як буде цього року — невідомо.

Є зарубіжні гроші, які можна витрачати не на війну, а на гуманітарну сферу. Але чомусь це не зрозуміло Міністерству фінансів України. Можливо, щось зміниться.

— Як молодим авторам достукатись до видавців, якщо не через рукописи? Виходить замкнене коло — авторів нема, а нових ми не розглядаємо.

— У всіх видавців є люди, кого вони дослухаються. Це літературознавці, журналісти, письменники. Стукатись через цих людей до видавництв або платити за видання своїх книжок. І багато хто так робить: перша, друга, третя книга виходить за рахунок автора, а потім настає прорив, і видавці до нього самі звертаються. Ще один варіант — подаватись на літературні конкурси, такі як "Коронація слова". "Коронація слова" завжди давала можливість великим видавцям обрати авторів. Я щороку видавав одного-двох фіналістів.

— Не переможців?

— У фіналі я читав усі 22 рукописи, і ще до рішення журі розумів, що мені потрібно. Це не завжди збігалося з рішенням журі про переможця.

— Бракує авторів, отже — бракує і об'єму книг?

— У чотири рази. Має видаватись не 10 тисяч, а 40 тисяч найменувань для нормального існування книжкової торгівлі. Книга є товаром дуже відмінним від продуктів харчування. Збільшення пропозиції збільшує попит. Нема такого: мені потрібен на день один батон для сім'ї. Людина, яка бачить книги, які їй подобаються, частіше за все закуповує їх прозапас, на майбутнє — потім почитати, додати в домашню бібліотеку.

В західних країнах все ще зростає попит на домашні бібліотеки — це частина того "я". Якщо ти запрошуєш гостей додому, скажімо, у Франції, не показати гостям домашню бібліотеку неможливо.

— Скільки автор може заробити сьогодні на виданні книги?

— 10% від продажу тиражу. Наклад у середньому — 1000 екземплярів.

Цього року за шість з половиною місяців видано 6000 назв загальним накладом 6 мільйонів книжок — дані з сайту Книжкової палати. Ділимо і отримуємо середній наклад — 1000 одиниць. Але це означає, що у когось тираж сто книг, а у когось — п'ять тисяч.

В середньому з накладу пересічної книги в Естонії держава викуповує для бібліотек 280 примірників. якщо це бестселер, — то 3-4 тисячі. Але я не знаю жодного факту за останній 10 років, коли держава в Україні у когось із видавців купувала 3-4 тисячі книжок.

Книги для військових

— А вроздріб хто купує сьогодні книги? Наскільки змінився портрет читача?

— Він не змінився, а доповнився. Як і раніше, більшу частину книжок купують саме ті, хто хоче їх читати. На другому місці — ті, хто збирає бібліотеку. На третьому — ті, хто купує книги для дітей.

Додались військові, які сьогодні є частиною платоспроможного попиту. Сьогодні в Україні мільйон військових, яким бракує книг про військову історію, військову практику, історію спецслужб, методи роботи військових галузей інших країн тощо. І ми розуміємо, що швидко це не буде виправлено.

— Бракує авторів? Перекладачів? За півтора року війни можна було зробити щось, аби дати військовим таку літературу.

— Сьогоднішній стан галузі не дозволяє суттєво розвивати якийсь напрям. У всьому світі двигуном видавничої галузі є бібліотеки. У нас — ні.

Щодо браку фахових людей. Це питання загальне для української економіки, в першу чергу — щодо інтелектуальної частини працівників. Безумовно, спеціалісти з піару, дизайну, управління підприємствами тощо сто відсотків знайшли якісну роботу за кордоном. Не завжди за фахом, але роботу, яка дозволяє жити в цих країнах. Якщо людина працює в Україні дистанційно — її зарплата буде нижчою за європейську.

Нам вдалося зберегти працівників, які поїхали за кордон, в першу чергу — через вік. Люди старшого віку менше шукають чогось нового. Гадаю, нам вдасться частину повернути, але якщо дивитись на галузь, то молодші видавництва мають і більші проблеми з кадрами.

І проблеми будуть наростати, особливо, якщо держава не почне опікуватись професійним навчанням. Багато спеціальностей за 30 років незалежності за нашим профілем було закрито. Я маю на увазі редакторів, бракує коректорів, їх ніхто не навчає. Проблема з професійними видавничими дизайнерами тощо. Таким чином більша частина галузі формується з людей з іншою освітою, які беруть на себе функції в книговидавництві. Так, можна працювати, але все ж таки неправильно.

В бібліотеках ми не маємо програм для якісного зростання бібліотекарів — тих, хто вже працює за спеціальністю.

— Хто сьогодні користується бібліотеками з класичними паперовими книгами?

— Як і в усьому світі — або молодь, якій активно потрібні твори шкільної чи вузівської програми, або пенсіонери, які мають час.

Потрібно зрозуміти, що бібліотеками користуються масово, коли там є актуальні книги. Якщо в бібліотеках переважно радянські видання, ними не користуються, але це вважається частиною фонду. Бібліотека каже: у нас величезний книжковий фонд. А давайте піднімемо списки і подивимось, чим реально користуються? І побачимо, що цей фонд, як шагренева шкіра, зморщився і зник.

— У міських бібліотеках половина книжок — російська класика. Або світова класика російською.

— Це зрозуміло! Частково ці книги дарували Україні росіяни, а ми ці дари приймали. А частково це ще радянський фонд. Але за новим законом (закон № 2309-ІХ щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої території України". — Ред.) вони можуть бути покарані за розповсюдження. З бібліотек фактично має бути вилучено понад 100 млн видань.

У лютому 2015 року ми з народним депутатам Остапом Семераком виступили зі зверненням до уряду прем'єра Яценюка із проханням ввести ембарго на ввезення російських книжок. Це рішення не було прийнято. І тільки 2022 року з'явився закон, підписаний президентом у червні 2023-го, який дійсно забороняє російські книжки як до ввезення, так і до розповсюдження.

На сьогодні, наприклад, є жанри, де українці майже не працюють. Наприклад, це фантастика, наукова фантастика. Багато авторів роками працювали на російські видавництва, з якими українські не могли конкурувати.

Про російський контроль

— Як росіяни контролювали ринок видавництва. Через які механізми?

— Станом на 2014 рік всі основні мережі книгарень або належали напряму́ росіянам, або контролювалися ними. Не дивно, що обсяг продажів книжок з російської федерації коливався, за різними оцінками, між 60-80%.

Більшу їхню частину завозили в Україну, але частину друкували філії російських видавництв.

Всі філії існують і зараз, вони просто "змінили власників". Якщо у нас не буде бажання міняти політику щодо книжкового видавництва, після війни ми отримаємо дзеркальну ситуацію із реваншем друкованої російської книги. Вона може бути підготовлена і надрукована в Україні. Не думаю, що відновиться ввезення літератури з росії, але тим не менш, вона буде на ринку.

З точки зору наших зобов'язань перед Європейським Союзом, наша інформаційна сфера має бути відкритою. Ми можемо просто свідомо не читати російських авторів.

— А як щодо українських російськомовних авторів?

— Моя особиста позиція така: ми не повинні викидати з професії автора, який все життя писав російською, не повинні дискримінувати читача, але ми зобов'язані дати вибір — можливість читати автора у хорошому українському перекладі, а в бібліотеки закуповувати виключно твори українською.

— Для автора — це питання стилю, викладу тощо? Йому потрібен час, щоб перейти на написання українською?

— Є всього кілька прикладів, коли письменники успішно почали писати іншою мовою. Головний виняток — китайські автори, які живуть у Європі. Це питання звички, способу мислення. Письменники мислять образами. При переході на іншу мову, словниковий запас суттєво зменшується, людина втрачає професійні інструменти.

Вважаю, що попит на книги українських авторів російською буде дуже невеликим — 3-5%, і на цьому стабілізується. Інше питання, що більша частина книгарень не буде продавати такі видання, і це дуже правильно — галузь перейшла на самозаборону продажів книжок російською.

— Повертаючись до моделі сучасної бібліотеки. Якою вона має бути? Можливо, ви бачили якісь надкруті приклади в Японії чи Європі.

— В першу чергу нам потрібні нормальні приміщення. Як вийшла з цієї ситуації маленька Естонія? Вони у великих містах орендують приміщення для бібліотек у сучасних бізнес-центрах.

І коли я кажу, що бібліотека повинна бути сучасна, то я маю на увазі, що нам потрібно шукати проривні рішення. І це — одне з рішень, яке могло би бути. Якщо ми створюємо сучасну бібліотеку із сучасними фондами, ми її можемо помістити в торговельний центр — на конкурсних засадах, через "Прозорро". Друге, що нам потрібно зрозуміти: сучасні бібліотека — це медіатека із музикою, комп'ютерними іграми, комп'ютерними програмами тощо. Тоді ми змінимо віковий ценз тих, хто цікавиться бібліотеками, привернемо увагу 30-40-річних людей, які живуть активним життям.

Коли депутати кажуть, а навіщо виділяти гроші, якщо туди ніхто не ходить, то спитаймо, що перше — курка чи яйце? Дайте спочатку можливість зробити бібліотеку, а потім спитайте, чи ходять туди люди.

— Які тренди ви бачите на світовому книжковому ринку?

— Ринок іде за авторами. Колись з'явилась Джоан Роулінг із "Гаррі Поттером" і створила тенденцію. Почався розвиток фентезі. Завтра з'являться нові автори в якомусь жанрі, і ринок піде за ними.

— Нашими авторами цікавляться за кордоном?

— Ні, тому що Україна не має широкої пропозиції щодо авторів. Буде пропозиція — буде зацікавленість.

— Тобто, Джоан Роулінг з мільйонними накладами по всьому світі, що задала б тренд, у нас поки що не з'явиться.

— У нас не з'явиться величезна пропозиція якісної літератури без величезного ринку.