Як США і Росія роззброїли Україну: чи мав Київ шанси зберегти ядерний "меч"?

Читать на русском
Автор
7205
Білл Клінтон, Борис Єльцин та Леонід Кравчук після підписання тристоронньої заяви про ядерне роззброєння України, 14 січня 1994 року
Білл Клінтон, Борис Єльцин та Леонід Кравчук після підписання тристоронньої заяви про ядерне роззброєння України, 14 січня 1994 року

На Заході вважали, що демократична Росія часів Єльцина була на правильному шляху і їй можна довірити "ядерку"

Рівно 30 років тому — 14 січня 1994-го — в Москві відбулася подія, яка ніби опинилася на периферії всім відомого і нещасливого для української дипломатії та нашої держави взагалі Будапештського меморандуму від 5 грудня 1994 року. Який і поставив масну крапку в "ядерній" історії України.

У московському Кремлі відбулася тристороння зустріч лідерів США, Росії та України. Білл Клінтон, Борис Єльцин та Леонід Кравчук підписали заяву щодо позбавлення України ядерного статусу: "Всі ядерні боєзаряди будуть виведені з території України до Росії для цілей їх наступного розукомплектування у якомога коротший можливий час".

Паралельно було підписано угоду про відмову Російської Федерації та США від обопільного націлювання стратегічних ядерних ракет, яку і назвали Московською декларацією. А через місяць — 15 лютого 1994 року — таку ж угоду ухвалили уряди Росії та Великої Британії.

Після зустрічі трьох президентів у Москві Київ зобов’язався якнайшвидше вивезти стратегічне ядерне озброєння до РФ. Остання ж дала згоду на компенсацію Україні. Чи можна сказати, що Вашингтон і Москва "викрутили руки" Києву? І так, і ні. Багато що залежало від нашої позиції, вправності українських дипломатів і юристів.

На початку 1990-х Україна мала третій за потужністю ядерний потенціал у світі

Надання Україні гарантій безпеки трьома ядерними державами — США, Великою Британією та Росією — на Будапештській зустрічі Наради з безпеки та співробітництва в Європі виявилося мильною бульбашкою. Адже ці самі гарантії не були прописані.

Можна скільки завгодно обговорювати тлумачення слів у Будапештському меморандумі. Наприклад, в українському і російському варіантах згадано "гарантії", а в англійському — "запевнення", яке не має нічого спільного з гарантіями. Тож маємо те, що маємо: в Україні іде широкомасштабна війна, розв’язана одним із підписантів документа — Росією.

Захід був неготовим йти на конфлікт з Кремлем і несе моральну відповідальність за те, що документ виявився лише клаптиком паперу. В юридичній площині це також клаптик паперу, бо відсутні механізми допомоги, зокрема й військової, Україні у разі виникнення конфлікту. Підписував Будапештський меморандум уже новий президент України Леонід Кучма, обраний у липні 1994 року.

Однак повернімося трохи назад, в часи остаточного краху Радянського Союзу. Можна однозначно сказати, що стратегічна ядерна зброя не мала такого значення в ролі фактора стримування, як тактична. І якої Україна позбулася у травні 1992 року. До речі, погодження про її вивезення було зафіксовано ще під час Мінської угоди від 30 грудня 1991 року, яку підписали глави держав СНД. За цим документом буквально вся ядерна зброя мала зосереджуватися в Російській Федерації.

Автомашини вивозять ядерні боєголовки з території України під посиленою військовою охороною. 1992 рік
Автомашини вивозять ядерні боєголовки з території України під посиленою військовою охороною. 1992 рік

Україна на початку 1990-х мала третій за потужністю ядерний потенціал у світі, тож країни Заходу вважали, що краще б ядерна зброя знаходилася в одних руках, у даному разі — в Росії. Численні експерти-радянологи, які "проспали" загибель СРСР, відтепер намагалися реабілітуватися.

На їхню думку, демократична Росія часів Єльцина була на правильному шляху (після приборкання норовливого комуно-фашистського парламенту в Москві 4 жовтня 1993 року), і це заспокоювало колективний Захід. Те, що "упокорення" парламенту пройшло в кращих людожерських російських традиціях — танками, Захід не турбувало. Єдине, чого досягли українці під час непростих перемовин, то це компенсації вартості вивезеної ядерної зброї.

Попереду були Чечня, вибухи в будинках, Будьонновськ, прихід 2000 року до влади корпорації ФСБ на чолі з Путіним…

Протягом 1995—1996 рр. з України до Росії вивезли 1270 ядерних зарядів

На самісінькому початку широкомасштабної війни Росії проти України кремлівський диктатор переводить стратегічні ядерні сили РФ на особливий режим, а рівно за рік, 22 лютого 2023 року, Державна дума ухвалює закон про призупинення участі Росії в ядерній угоді щодо стратегічного наступального озброєння (СНО-3). Скриньку Пандори не просто відкрили, ще й ляду від неї викинули на смітник Історії.

Тактична ядерна зброя (авіабомби з ядерними зарядами потужністю в декілька кілотонн, артилерійські снаряди), чималу частину якої утримувала на початок 1990-х років Україна, могла використовуватися на відстані до тисячі кілометрів. Вона потенційно ніяк не могла стати загрозою для країн Заходу, але стала б ідеальним засобом стримування за можливої агресії. І однозначно — у разі нападу на Україну північно-східного сусіда.

За результатами домовленостей у Москві від 14 січня 1994 року Україна знову підтвердила свою відмову від ядерної зброї. Також наголошувалося на її територіальній цілісності в кордонах колишньої УРСР. Окремо було зазначено, що до кінця року Київ має вивезти 200 ядерних зарядів для ракет типу СС-19 та СС-24.

Москва ж зобов'язувалася надіслати 100 тонн низькозбагаченого урану для АЕС в Україні. США надавали економічну допомогу Києву в 175 млн доларів. У листопаді 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Далі вже був невідворотний шлях до Будапешта…

Протягом 1995—1996 рр. з України до Росії вивезли 1270 ядерних зарядів. Паралельно відбувалася ліквідація засобів їхнього доставляння і знищення інфраструктури, дотичної до військової ядерної програми. Остання боєголовка була вивезена з території України 2 червня 1996 року…

Солдати готують до утилізації балістичну ракету СС-19 на подвір'ї найбільшої радянської ракетної бази в Україні. 24 грудня 1997 року. Фото Музей Ракетних військ стратегічного призначення
Солдати готують до утилізації балістичну ракету СС-19 на подвір'ї найбільшої радянської ракетної бази в Україні. 24 грудня 1997 року. Фото: Музей Ракетних військ стратегічного призначення

"Коли чую про "гарантії безпеки", я дуже скептично ставлюся до цього. Ви пам'ятаєте, що 1994 року був Будапештський меморандум, в якому Росія і західні держави гарантували Україні: якщо вона відмовиться від своєї ядерної зброї, то отримає гарантії своєї безпеки, національного суверенітету, територіальної цілісності. І подивіться, що сталося. І це, як ви знаєте, також зробили союзники по НАТО. Отже, гарантії [від країн G7] — це лише другий тест, щоб не думати, що вони не пройшли перший", — сказав улітку 2023 року у коментарі Bloomberg Крістоф Гойсґен, глава Мюнхенської конференції з безпеки.

Чи була відмова від ядерного "меча" фатальною помилкою керівництва України? Чи були б ми у змозі обслуговувати ядерну зброю, адже, за словами вже покійного першого президента Леоніда Кравчука, строк її експлуатації спливав 1997 року. Важко сказати.

Держсекретар США Джон Керрі розмовляє з міністром закордонних справ Великої Британії Вільямом Хейгом і міністром закордонних справ України Андрієм Дещицею
Держсекретар США Джон Керрі розмовляє з міністром закордонних справ Великої Британії Вільямом Хейгом і міністром закордонних справ України Андрієм Дещицею щодо кризи в Україні (після зустрічі міністрів держав-підписантів Будапештського меморандуму). Париж, Франція, 5 березня 2014 року

Дехто каже, що Україна могла б шантажувати світ і не віддавати ядерну зброю. Але це повна маячня. Російські танки в Україні ми б побачили набагато раніше, аніж 2014 року. І зараз політики, дипломати, спеціалісти продовжують ламати списи, намагаються обґрунтувати свої, часто діаметрально протилежні, позиції щодо цього питання. Але це скоріше "якбитологія", яка не має жодного сенсу.