Про свободу, Україну та путіна: топ-10 цитат легендарного Вахтанга Кікабідзе

Українці за своєю вдачею націоналісти. Це сидить у них у крові. Вони просто так руки догори не піднімуть і не здадуться. Це треба розуміти в тому сенсі, що сьогодні анексовано Крим і ніхто не знає, чим усе закінчиться. Те, що в нас буде лише гірше, ми, грузини, знаємо. А з Україною так жартувати не можна.

Нині всім українцям треба триматися за руки та співати одну пісню — за свободу рідної держави. Тому що, якщо цього не робити, все може дуже погано закінчитися.

путін видно хворіє, бореться за Радянський Союз. В мене таке почуття. Йому подобається Сталін як політик, який півінтелігенції перестріляв свого часу.

Політик чорної сили. І доки він зі своїми амбіціями житиме, він увесь час загрожуватиме якимось країнам, системам. Він – загарбник! Його заклинило на одному: він думає, що вічно командуватиме своєю країною. А люди не вічні, й усе в житті закінчується. І навіть його правнукам соромно буде називати його прізвище.

Я не пропагандист, але, чесно вам скажу: якби я був українцем, я ніколи б не зміг пробачити путіна.

Це коли людина не боїться висловлювати свої думки. Адже радянська система навчила нас постійно чогось боятися. Згадую свою молодість, як доводилося вирішувати найпростіші побутові завдання: де купити джинси, сосиски, сир. Ми не мали можливості виїхати за кордон і не могли зрозуміти, чому в їхньому поганому суспільстві, що нібито загниває, всі товари є у великій кількості.

росія не хоче, щоб Україна продовжувала чинити опір. Але якби я був молодим, я теж зараз був би в АТО і чинив опір, захищаючи честь країни. Другого варіанта немає! Адже якщо ця війна триватиме довго, стати на ноги Україні буде дуже складно.

Це страшне видовище. Такого я не бачив навіть у кіно. Нині міста, в які я раніше літав із концертами, — нічого немає. Все порівняли із землею. Нічого не залишилось. А що ще називається геноцидом? Коли дітей вивозять, віддають у якісь далекі країни. Коли вибухають дитбудинки, коли підривають пологові будинки, дитячі садки. У мене язик не повертається.

Я вже як вісім років не їжджу до жодного російського міста. Не через те, що я хочу цим рішенням висловити якесь невдоволення самому народу. А через те, що я ніколи не міг уявити, що танк із російським прапором увійде на мою землю, масюсеньку республіку, і почне тут розстрілювати моїх братів.

Політика та народ – різні речі. У мене лежить багато листів із запрошеннями з різних міст, люди кажуть: "Це ж путін, це не ми". Увесь час запрошують. Але не можна співати тим людям, які тебе хочуть побити, маю на увазі – політикам. Якщо зайшов до тебе танк із якимось прапором, то в цю країну ти не повинен їхати співати та розважатися. Думаю, що історія все розставить на свої місця.