Нагірний Карабах – все. Як невизнана республіка виникла і жила всі ці роки

Закінчується ціла епоха — сепаратистська Нагірно-Карабаська Республіка (Арцах) офіційно припинить своє існування з 1 січня 2024 року. Після одноденної антитерористичної операції Азербайджану Арцах був змушений піти на умови переможців і президент цієї республіки Самвел Шахраманян розпорядився розпустити всі державні установи та організації до цього часу.

Як утворився сепаратистський регіон

Офіційно територія є частиною Азербайджану і відома під назвою Нагірний Карабах. Для вірмен і вірменської більшості населення регіону вона відома як Республіка Арцах або Нагірно-Карабахська Республіка, де-факто незалежна невизнана держава, яка з 1988 року перебувала поза владою Азербайджану.

Спірним регіон був століттями, азербайджанці-мусульмани та вірмени-християни називали цей регіон домом та сперечалися щодо того, хто має його контролювати. російське правління у місцевості почалося в 1823 році, а коли імперія розпалася в 1918 році, напруга між Вірменією та Азербайджаном знову спалахнула. Через три роки контрольована комуністами рф націлилася на держави Кавказу та почала включати їх до того, що скоро стало СРСР.

Спочатку було вирішено, що Карабах увійде до складу Вірменської РСР для забезпечення вірменської підтримки радянської влади. Але згодом Йосип Сталін передумав і у 1923 році Нагірний Карабах став автономною адміністративною областю у складі Азербайджанської РСР, хоча 94% його населення були вірменами. Доленосне рішення Йосипа Сталіна поклало початок новій напруженості, наслідки якої відчуваються і зараз. Етнічні вірмени скаржилися на те, що Азербайджан обмежив їхню автономію, дискримінував їх, але СРСР ігнорував усі заперечення.

Коли наприкінці 1980-х років СРСР розпався, у регіоні цілком логічно почалися бойові зіткнення. Це не було чимось особливим, по всьому СРСР етнічні конфлікти ставали все гострішими. У випадку Нагірного Карабаху конфлікт був у тому, що прийшов час ділити маркувати кордони незалежних держав, офіційно це була територія Азербайджану, але там проживали вірмени.

Три війни за Карабах

Спочатку вірмени Нагірного Карабаху подали петицію про приєднання до Вірменії. Азербайджан висловив своє заперечення у 1988 році спробою розгромити сепаратистів, зіткнення в регіоні посилилися. У 1991 році Азербайджан і Вірменія проголосили незалежність від СРСР, Вірменська РСР та Нагірно-Карабаська автономія підписали спільну постанову про об’єднання, а 1991 року повідомили про створення Нагірно-Карабаської республіки. Регіональний конфлікт у Нагірному Карабасі переріс у повну війну.

Бойові дії тривали до 1994 року і завершилися перемогою Вірменії, яка окупувала 7 прилеглих до Нагірного Карабаху районів. Сам регіон отримав самостійність, але міжнародна спільнота його не визнала.

В результаті більше мільйона людей стали біженцями, а близько 30 тисяч людей були вбиті. Обидві сторони брали участь в етнічних чистках, азербайджанці проти етнічних вірмен, а вірменські війська проти етнічних азербайджанців. Попри втрати, переговори між сторонами постійно зривалися. Нарешті у 1994 році нові Вірменія та Азербайджан підписали Бішкекський протокол (угоду про припинення вогню за посередництва рф, яка не була мирним договором).

Після цього два з половиною десятиліття вірменські та азербайджанські війська були розділені спірною "лінією зіткнення", викладеною в Бішкекському протоколі.

Азербайджан підтримувала Туреччина, а Вірменію рф. Ставки були високими через його близькість до стратегічних нафто- та газопроводів, а також його розташування між потужними регіональними силами рф, Туреччини та Ірану.

У вересні 2020 року повномасштабні бойові дії знову відновилися після взаємних обвинувачень у порушення перемир'я. Азербайджан за двадцять років переоснастив армію і за півтора місяця завдав поразки Вірменії та карабаським підрозділам. Уклали нову угоду про припинення вогню, Баку відновив контроль над усіма захопленими територіями навколо Карабаху, а також над частиною самого регіону.

Безпеку вірменському населенню Карабаху мали гарантувати російські "миротворці", вони мали контролювати Лачинський коридор — дорогу, що з’єднувала регіон з Вірменією.Вірменія мала гарантувати створення Зангезурського коридору — маршруту на півдні, який з’єднуватиме Азербайджан із Нахічеванським анклавом. Безпеку на цьому маршруті також мали забезпечувати росіяни.

Ситуація у регіоні наближалася до точки кипіння. 10 та 13 вересня на вірменсько-азербайджанському кордону відновилися військові зіткнення. Зранку 19 вересня у Карабаху на міні не підірвалися чотири співробітники МВС Азербайджану. У Баку заявили що міну підклали вірменські диверсанти. Вибух став формальним приводом до початку "антитерористичної операції". Єреван на захист карабаських вірмен не став, росія відмовилася підтримувати Вірменію навіть морально, залишивши наодинці з армією Азербайджану. За одну добу Баку відвоював весь Нагорний Карабах.

Що буде далі

Азербайджан планує впровадити у цьому регіоні свої закони та звичаї, провести реінтеграцію. Населенню Карабаху, зокрема тим, хто виїхав за межами "республіки", рекомендують "ознайомитися з умовами реінтеграції", які запропонував Азербайджаном та подумати щодо можливості перебування у Нагірному Карабаху. Вірмен закликали стати частиною азербайджанського суспільства і не покидати домівки.

Азербайджан пообіцяв гарантувати права вірмен у регіоні. Але більшість вірмен вирішили не чекати, щоб дізнатися, чи виконають азербайджанці цю обіцянку. Станом на 12:00 28 серпня до Вірменії прибули 68 тис. 386 насильно переміщених осіб, написала у Facebook написала прессекретарка прем'єра Назелі Багдасарян.

Офіційний Єреван не втомлюється повторювати про етнічні чистки, передає "Радіо Азатутюн. Вихід вірмен з Карабаху триває і найближчими днями там вірмен більше не залишиться, заявив прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян. Він назвав це прямим актом етнічної чистки та депатріації (позбавлення батьківщини).

Раніше "Телеграф" писав, що на кордоні Азербайджану затримано колишнього главу уряду невизнаного Нагірного Карабаху мільярдера Рубена Варданяна.