Лауреат Нобелівської премії миру-2021: хто такий росіянин Дмитро Муратов і що про нього відомо

У п’ятницю, 8 жовтня, стало відомо, хто став володарем найпрестижнішої міжнародної премії — Нобелівської премії миру. В 2021 році її розділили двоє журналістів — філліпінка Марія Рессе і, на подив багатьох українців, росіянин Дмитро Муратов.

"Телеграф" вирішив більше дізнатися, чим же такий знаменитий Муратов, і за що його приставили до такої високої нагороди.

"Нобелівку" можна вважати відмінним подарунком Дмитру Андрійовичу Муратову до його 60-річного ювілею, адже народився він 30 жовтня 1961 року. Дитинство і юність провів у Самарі (яка до 1991 року носила назву Куйбишев).

У 1983 році Муратов закінчив навчання в Куйбишевському державному університеті за спеціальністю "філологія". Далі два роки служив в армії СРСР: як розповідав сам — "фахівцем із апаратуру для засекречування зв’язку".

Робочий шлях у Дмитра Муратова від самого початку пов’язаний із журналістикою. Спочатку працював в газеті "Волзький комсомолець", пізніше зумів пробитися у "Комсомольську правду", де з 1987 року завідував відділом робітничої молоді.

У 1991 році, під час знаменитого серпневого путчу, Дмитро Муратов був одним із учасників видання нелегальної "Загальної газети". Однак після того, як заколот ГКЧП провалився, медіа швидко згорнули.

У 1992 році Дмитро Муратов разом із іншими журналістами створили товариство "6-й поверх", таким чином увічнивши місце розташування редакції "Комсомольської правди" в Москві. Через рік саме члени цього товариства вирішили випускати нове друковане ЗМІ — "Нову щоденну газету". Це медіа не раз пов’язували з ім’ям першого президента Радянського Союзу Михайла Горбачова.

Через кілька років газета втратила в назві слово "щоденна", а вже в 1995-му Муратов зміг стати редактором "Нової газети".

Цікаво, що до цього чоловік встиг побувати у гарячих точках Чечні взимку 1994-1995 років — як спецкор, котрий інформував про тамтешні військові дії.

На посаді редактора "НГ" Муратов пробув 22 роки. Цікаво, що саме це ЗМІ дуже довгий час створювало різні "незручності" російській владі, беручись за ті новини, які могли коштувати журналістам здоров’я, благополуччя або навіть життя. В "Новій газеті" працювали такі знамениті російські медійники, як Ігор Домніков (загинув в травні 2000-го), Юрій Щекочихін (помер в липні 2003 року, нібито через гостру алергічну реакцію), а також відома на весь світ Анна Політковська (вбита у жовтні 2006 року). Також через свою професійну діяльність з життям розпрощалася і позаштатна кореспондентка "НГ" Анастасія Бабурова.

У 2004 році Марутов вимагав скасування результатів виборів до Держдуми четвертого скликання. І хоча нічого не вийшло, журналіст боровся за викорінення системи "мертвих душ" — коли в політику йдуть відомі публічні персони, а після перемоги складають повноваження і "заводять" замість себе ноунеймів.

У 2005 році Муратов зв’язався з журналом політичної сатири "Крокодил", який заподіяв чимало незручностей місцевій владі. На жаль, через фінансові питання видання припинило роботу в 2008 році.

У 2008 році, після того як главу Чеченської республіки Рамзана Кадирова зробили одним із членом Спілки журналістів Росії, Дмитро Муратов і ще кілька десятків працівників медіа погрожували вийти з товариства.

"Я просто категорично не збираюся знаходитися в одній спілці із людожерами", — заявив він, відстоюючи свою позицію.

Це, до речі, мало свій ефект: Кадирова виключили зі Спілки, "не знайшовши доказів його професійної журналістської діяльності". Через рік Кадиров намагався судитися із Муратовим з іншої причини, але з цього також нічого не вийшло.

Якийсь час журналіст навіть працював на телебаченні: ймовірно, українські глядачі могли його бачити в програмах "Прес-клуб" або ж, що вірогідніше, "Суд іде" (виходила на "НТВ").

Додамо, що Дмитро Муратов залишився одним із небагатьох російських журналістів, який навесні 2014 року підписав звернення проти приєднання Криму до РФ. Восени 2020-го чоловік відкрито підтримав протести в Білорусі, спрямовані на режим Олександра Лукашенка.

У Муратова, крім "свіжої" "нобелівки", є й інші нагороди. Він удостоєний орденів Дружби і Пошани, отримав Міжнародну премію за свободу преси (Комітет захисту журналістів, 2007), Золоте перо свободи (2016) тощо. Отримання "Нобелівської премії" він прокоментував вельми незвичайним способом, зазначивши, що сміється над цим. Також, на його думку, ця нагорода ще "відгукнеться" всій російській пресі, яку "зараз намагаються репресувати".

Нагадаємо, раніше "Телеграф" повідомляв, хто отримав в 2021 році Нобелівську премію з хімії.

Також ми розповідали, які троє вчені розділили "нобелівку" в галузі фізики.