"Окупанти "звільнили" нас від власного житла": як волонтери БУР ремонтують будинки для переселенців

Волонтери громадської організації "Будуємо Україну разом" (БУР) приступили до облаштування в Полтаві тимчасового житла для внутрішніх переселенців. За їхньої участі на базі педуніверситету також буде створений психолого-розвантажувальний центр.

"Попереднього життя в мене вже не буде"

Після першого прильоту ворожого снаряда у квартирі Кутєпових вибило вікна. Після третього родина вирішила виїжджати з Сєвєродонецька власним транспортом. Знесли побутову техніку в підвал своєї багатоповерхівки та вирушили на захід України. Бабуся ще кілька днів упиралася, зрештою, піддалась на умовляння рідних.

— Тепер у нас немає власного житла, — констатує 21-річний Руслан Кутєпов уже без будь-яких емоцій. — Деякий час у нашій квартирі жили окупанти. Нова "влада" під приводом ремонту залишеного житла вибивала двері й розквартировувала там російських військових. У помешканні зараз зрізані батареї опалення, а наша комірка у підвалі "звільнена" від побутової техніки. Мої мама, тітка й бабуся стали біженцями у Німеччині й страждають від цього, особливо бабуся. Я вимушено "подорожую" Україною. На деякий час зупинявся у Дніпрі, Чернівцях, Рівному, Києві, Чернігові. Тепер ось Полтава. Розумію, що попереднього життя у мене вже не буде і треба будувати щось своє.

У Полтаві Руслан живе в гуртожитку Полтавського державного педагогічного університету на запрошення його керівництва. Але не просто так. Він — волонтер руху "Будуємо Україну разом". Це громадська організація молодіжного об’єднання "Українська освітня платформа", яка була заснована ще 2014 року й займається відновленням житла і будівель громадського призначення, зруйнованих війною. З початку повномасштабного вторгнення російських окупантів волонтери громадського об’єднання почали займатися також підготовкою тимчасового житла для внутрішніх переселенців. Так от, у Полтаві вони взялися відремонтувати два житлових блоки (в кожному по 4 кімнати) в одному з гуртожитків педуніверситету. Окрім того, ремонтують аудиторію в одному з навчальних корпусів, де буде організований центр психологічного розвантаження для внутрішньо переміщених осіб.

Руслан приєднався до БУР в серпні. До цього, говорить, працював в інших будівельних волонтерських об’єднаннях, але, дізнавшись, що БУР це ще й культурно-просвітницький проєкт, без вагань обрав його.

За фахом юнак автослюсар, закінчив вище технічне училище. Маючи таку спеціальність, міг би непогано заробляти.

— Сьогодні відбудова України набагато важливіша за будь-які гроші. Ми маємо допомогти державі відродитися заново. І кому це робити, як не молодим? — беззаперечним тоном каже Руслан Кутєпов. Він говорить гарною українською мовою, на яку принципово перейшов з початку великої війни. — Я особливо гостро відчув це, живучи в гуртожитку для внутрішньо переміщених осіб у Рівному. Там були й люди поважного віку. Я бачив, які там умови і як їм важко морально. Тоді зрозумів, що мушу докласти зусиль до того, щоб люди, яких окупанти "звільнили" від власного житла, могли знову мати свій дах над головою.

Пройшовши короткий курс навчання, юнак став майстром громадської організації "Будуємо Україну разом". Його завдання зараз — учити азам будівельної справи волонтерів, які приєднуються до них на деякий час, на особистому прикладі. Структура ГО передбачає волонтерство на постійній основі й тимчасове. У постійній команді працюють технічний менеджер, який виїжджає за адресами, куди його запрошують, щоб визначити обсяг робіт, а також забезпечує робітників будівельними матеріалами уже на місці; майстри; два кемп-лідери (буквально: табірні лідери), які дбають про динаміку волонтерської групи, а саме, організовують процес роботи й активного відпочинку; адміністратор, рекрутер та координатор. На сайті волонтерського руху "Будуємо Україну разом" охочі залишають свої заявки про намір приєднатися до табору, рекрутер з ними зв’язується для узгодження локації та терміну роботи. Далі підключається місцевий координатор зі своєю командою.

"76-річна харків’янка спеціально приїхала у Стрий, щоб підносити нам дошки"

— Наші табори зазвичай тривають по тижню, — розповідає колега Руслана, 20-річний студент Національного авіаційного університету, майбутній геодезист Олексій Ваньчук. — Тобто, людина вибирає доволі невеликий проміжок часу, яким вона може пожертвувати, присвятивши себе волонтерству, і включається в роботу. Зазвичай це студенти, молоді хлопці й дівчата, але буває, і люди з досвідом, яким за 40, 50 років. Найповажнішою волонтеркою, що працювала з нами, була пані Євгенія з Харкова. Їй 76 років. Вона спеціально приїхала у Стрий Львівської області, де ми робили дерев’яні ліжка для внутрішніх переселенців. І так бадьоро носила дошки, що ми просто дивувалися.

До наших таборів обов’язково завжди приєднуються й місцеві небайдужі громадяни, переселенці. Після тижня робіт їх змінюють інші, і так, доки замовлення не буде виконане. Хтось залишається на кілька термінів.

Відколи хлопці працюють в одній команді, вони разом з іншими брали участь у відбудові хат для ВПО у селищі Демидівці Рівненської області й приміщення сільської ради в Іванівці на Чернігівщині, яка була під окупацією. У Коломиї на Івано-Франківщині облаштовували приміщення колишнього дитсадка для проживання внутрішніх переселенців.

Олексій каже, що посильними будівельними роботами займається з 15 років — працював на будовах разом з батьком. У Руслана мама маляр-штукатур, він також має досвід малярно-штукатурних робіт. Тих, хто раніше не мав ніяких будівельних навичок, хлопці вчать по ходу справи.

— Ми не реалізуємо надто складних завдань, — розповідає Олексій. — Знімати шпателем стару побілку — це неважко, оббивати стару штукатурку теж просто. Виносити будівельне сміття може кожен. Шпаклювати, штукатурити, фарбувати, натягувати підвісні стелі "Армстронг", клеїти шпалери, установлювати гіпсокартонні перегородки — усе це не вимагає особливих навичок. Та й майстри завжди поруч — покажуть, допоможуть. Респіратори, захисні окуляри й рукавички волонтерам видаємо.

Ми починаємо розмову з хлопцями у колишній аудиторії, яка за кілька тижнів стане центром психологічного розвантаження. Поки що тут багато куряви та сміття — триває демонтаж і підготовка до реставраційних робіт.

— Отут установимо шведську стінку, — показує Олексій на глуху стіну. — Ось тут буде гіпсокартонний перестінок (окреслює рукою простір). У майбутньому, як нам сказали в педуніверситеті, в новоствореному психологічно-розвантажувальному центрі будуть проходити тематичні зібрання, спільні перегляди кінофільмів, діятиме коворкінг. Переселенці отримуватимуть психологічну допомогу, а ще зможуть залишати тут своїх дітей під опіку спеціалістів, поки будуть вирішувати якісь свої невідкладні дорослі справи.

"Люди, які через війну втратили свої домівки, мають жити в хороших умовах"

Далі переходимо на інший об’єкт — у студентський гуртожиток. В одному з блоків на четвертому поверсі господарюють БУРівці, звільняючи стіни й стелю від старих шпалер і побілки.

— Сьогодні закінчується мій перший семиденний табір, — не злізаючи із запорошеного білою крейдою стола, каже Олександра — майбутня спеціалістка міжнародних відносин, а поки що студентка Києво-Могилянської академії. — Але мені так тут сподобалось, що після дводенної перерви (з’їжджу до батьків у Білу Церкву) я знову сюди повернусь. Тут така чудова атмосфера, що не відпускає.

Студентки Полтавського педуніверситету Віка й Марина — одна з Решетилівки, інша із Шишак — теж кажуть, що із задоволенням продовжать волонтерити. Навчання онлайн цьому сприяє.

— На перший заїзд у Полтаву до табору записалось всього шестеро добровольців — з Києва, Львова, Сум, Херсона, — розповідає кемп-лідерка Ангеліна Щербик. — Уже на місці долучилися ще кілька осіб. Зате наступного тижня їх уже буде близько двох десятків. Це люди, які прагнуть відбудовувати Україну. Загалом проведемо у Полтаві три заїзди. Завершивши роботи, візьмемо перерву до весни. А далі я особисто, швидше всього, повернуся у рідний Херсон, де перебуває моя родина. Там роботи для всіх вистачить.

Ангеліна Щербик — недавня випускниця Херсонського державного університету, за фахом філолог-психолог. Вона переконана: люди, які через війну втратили свої домівки, мають жити в хороших умовах, бо погані додають стресу, відбивають бажання що-небудь змінювати у своєму житті.

Разом з командою вона працювала у Вознесенську Миколаївської області, де відновлювали пошкоджені дахи будинків, у деокупованих селах Іванівка та Новоселівка на Чернігівщині, де ремонтували селищну раду і ФАП.

Дівчина коротко розповідає історію виникнення руху "Будуємо Україну разом":

— У 2014 році четверо хлопців-ентузіастів зі Львова приїхали до щойно звільненого від окупантів Краматорська подивитися, чим вони можуть допомогти постраждалим у зруйнованому місті, в якому мали знайомого з часів Майдану. В підсумку разом з місцевими відремонтували 25 квартир у найбільш пошкодженій багатоповерхівці. Згодом проєкт переріс у волонтерський рух по всій країні, що формує нове покоління українців, готових брати на себе відповідальність за навколишній світ. За ці роки проведено понад сотню таборів, залучено до волонтерства майже 5 тисяч молодих людей з України та різних куточків світу. Один з девізів БУРівців — "Будуємо стіни приміщень, але руйнуємо стіни між людьми".

На ремонтні роботи волонтери залучають благодійні внески, грантові кошти, гроші місцевих підприємців.

Фото автора