Родина Єрофєєвих з Запоріжжя двічі пережила ракетний удар – дивом вціліла, але втратила все

За останні чотири місяці Олег та Наталія Єрофєєви разом з синами двічі ставали жертвами ракетного удару росіян. Під час першого була вщент зруйнована їхня квартира в центральному районі Запоріжжя, внаслідок другого – дачний будиночок. Родина вижила та ще довго буде долати наслідки обстрілів, бо діти зазнали неабиякого стресу, а все майно було втрачено.

"Вибратися самі не могли — знімали нас з третього поверху рятувальники"

Будинок по вулиці Сталеварів, 16, де родина Єрофєєвих мала двокімнатну квартиру, став ціллю окупантів ще на початку жовтня. Тоді росіяни завдали кількох ударів по Запоріжжю рано вранці, направивши ракети по житлових кварталах.

- Тривога в той раз не лунала, ми всі були дома – я, дружина, діти та маленька собачка, спали, – розповів "Телеграфу" голова родини Олег Єрофєєв. – Перший удар – ми вискочили в коридор, де в нас опорні стіни. І це нас врятувало разом з тим, що вхідні двері були металеві, якісні. Після вибуху запанувала тиша, світло почало мерехтіти, потім знизу почулись крики. Я пробрався на балкон, визирнув, а за ним будинку просто немає. У під’їзді вцілів тільки майданчик між квартирами, а всі сходи обвалились, тож ми вибратися самі не могли.

Знімали нас з третього поверху рятувальники, вони прибули на місце, здається хвилин за 15. Потім під’їхали знайомі, забрали дітей, на щастя, ні ми, ні вони не постраждали. Але діти були в шоку.

Олег зазначає, що кілька років тому зробив у квартирі капітальний ремонт, для якого обирав якісні та недешеві матеріали. Натомість від ремонту лишилась тільки згадка, бо вибуховою хвилею потрощило вікна, стіни, в одній зовнішній – дірка, більш-менш цілими лишились тільки туалет та ванна кімната.

- Була тепла підлога, покриття зі штучного каменю, фактурна штукатурка, двері та меблі з натурального дерева – все зроблене на замовлення, сантехніка німецька, – перераховує Олег. – Хотілось мати все таким, щоб достойно зустріти старість і потім передати у спадок дітям. Але нічого не лишилось. Чекали, що нам дозволять забрати хоч якісь речі, але але адміністрація і нас не пускала, і сама нічого не робила. Тож ми були змушені винайняти альпіністів, а година їхньої роботи коштує 3 тисячі гривень, вони дістали документи, дещо з дитячих речей. Та й все. А всередині там жах, нічого накрито так і не було, тож дощ-сніг – все це потрапляє в середину.

За словами запорожця, його родина втратила і машину, яка стояла під будинком. Тож чоловік був фактично позбавлений можливості працювати, бо його діяльність (укладання комерційного підлогового покриття) передбачає переміщення містом і перевезення габаритних вантажів.

- В той же день, як все сталося, ми переїхали на нашу дачу, вона розташована в кооперативі між Вільнянськом і Михайлівкою, – продовжує Олег. – Тут поруч жодних військових, інфраструктурних об’єктів, тож були впевнені, що у безпеці. Позичив гроші на машину, бо до найближчого магазину 6 кілометрів, до міста – 30, а дружині потрібно на роботу добиратися, крім того, діти маленькі, не дай Боже, захворіють, то й до лікаря не потрапиш. Поки все оформив, поки відремонтував, а це додаткові витрати, тільки почав користуватися. Побут налагодили, дітям ніби краще стало, вони кілька тижнів провели на заході України, відпочили від тривог… І тут все повторилось.

"Лишився без нічого, ще й з боргами"

Зранку 26 січня 2023 року Олег відвіз дружину на завод, повернувся з дітьми на дачу. Хлопці гралися на першому поверсі, а чоловік піднявся на другий, бо як раз не було електрики й він хотів "піймати" мобільний інтернет.

- Це трапилось о 10:40 – цей час показує розбитий годинник. Я тільки сів в крісло – удар! Мені на голову падає стеля, уламки ріжуть щоку, голову за вухом, але я навіть не звернув на це уваги, — говорить Олег. – Кинувся вниз, розчищаючи собі шлях, бо злякався за синів. Там все розлетілось на друзки – техніка, скло у вікнах, хлопців врятувало, що вони у кутку сиділи, тільки декілька подряпин отримали. Я їх швидко вдягнув, набрав кума, що живе поруч, і лише тоді помітив, що тече кров. Кум довіз нас до лікарні, де мене зашили. На цьому тижні вже мають знімати шви.

Голова родини додає: перед вибухом сусіди бачили в небі крилату ракету, яка несподівано стала обертатися і падати, десь метрів за 10 від землі розірвалась і як раз над ділянкою Єрофєєвих. Внаслідок цього фактично знесло покрівлю будинку, зруйнувало все навколо – альтанку, вуличну вбиральню і літній душ, дитячий майданчик з гіркою, а від тільки-но приведеної до ладу машини лишились самі колеса.

- Напевно, в Україні я один такий, що по мені з родиною двічі росіяни поцілили. Люди через це кажуть, чи не особистий я ворог путіна, що мені така "увага", – каже Олег, намагаючись прикрити жартом свій розпач. – 3 лютого мені виповнилось 53 роки. Все життя працював, пережив розпад Союзу, всі ці кризи, на пенсію не заробив та вже й не зароблю. І лишився без нічого, а ще й з боргами, бо гроші за машину, якої вже нема, потрібно віддавати. І справа не тільки в тому, що без транспорту не можливо нічим займатися, тепер дітей не можливо залишити. От ми з вами розмовляємо, а старший Ярік (йому шість) тягне за руку, менший – Сашко (йому п’ять) – взагалі не відходить ні на крок, навіть в туалет відмовляється сам іти. Переляк в них дуже сильний.

Найбільше Олега засмучує той факт, що у складній ситуації його родину фактично підтримали тільки волонтери та пересічні мешканці Запоріжжя, які перераховували кошти на картку (зробити це можуть і наші читачі – № карти Приватбанку 5168 7451 0770 2794. – Авт.). Місцева ж влада обмежилась фінансовою допомогою, розмір якої не відповідає понесеним втратам родини — ані матеріальним, ані моральним.

- Документи на землю під дачею в мене є, але будинок не був оформлений, бо це завжди було дорого. Лише у вигляді виключення Вільнянська сільська рада виділила нам три набори – це три OSB-листи, три дошки, три пакети з плівкою, молотком та цвяхами. А решта людей, в яких також уламки пошкодили покрівлю та вікна, нічого не отримали.

В Запоріжжі дали 10 тисяч на чотирьох, але це не допомога, – вважає Олег. – Під час зустрічі мешканців зруйнованих будинків з секретарем міськради Анатолієм Куртєвим ми питали, чому така різниця між Запоріжжям та Дніпром, де ракета влучила в багатоповерхівку. Адже там висвітлюється у ЗМІ історія кожної родини, що втратила житло, їм виділили по кілька мільйонів як з бюджету, так і зібрані приватним чином. На це ми отримали відповідь, що нас таких у Запоріжжі багато. Та що там гроші, навіть ніхто з посадовців за весь цей час не цікавився, де ми, як ми. Зараз нам дали прихисток знайомі – дозволили жити безплатно в їхній квартирі у Запоріжжі. Що робити далі, не знаємо, думаємо про те, щоб поїхати з міста, бо тут ми нікому не потрібні, але куди саме, ще не вирішили.

У відновленні зруйнованого житла люди покладаються лише на себе

Сусідка Олега Єрофєєва по будинку на вулиці Сталеварів Ірина Мелентьєва, про історію якою розповідав "Телеграф", підтверджує, що у відновленні житла люди мають покладатися на себе. Її квартира також була пошкоджена, але підлягає відновленню, тож в помешканні зараз триває ремонт. "Балкон, стіни потрібно було робити з нуля, бо щось відпало, щось відшарувалось. Вікна, двері замінюємо. Все сама, власним коштом", — зазначила волонтерка.

Багато скаржились на бездіяльність запорізьких посадовців у соціальних мережах і мешканці будинку по Зестафонській, 8, а також постраждалих багатоповерхівок по вже згаданій вулиці Сталеварів, Незалежної України, Кам’яногірській та проспекті Соборному.

"У розбомбленому домі за адресою Зестафонська, 8 зараз живуть люди, — писала, зокрема, у Facebook Ілона Наникіна. – Панельний будинок може скластись будь-якої хвилини. Цікаво, що попри наявність акту про аварійний стан будинку, міська влада написала: "Можна повертатись". Так, це небезпечно, але виходить, можна. Тим, хто там зараз мешкає, нікуди подітись. Люди спробували жити у гаражах, школах, по родичах та знайомих і повернулись… Вулиця Сталеварів, Незалежної України, Леонтовича, Кам’яногірска — там теж люди кинуті сам на сам з долею після того, як залишились без даху над головою. Власним коштом ремонтують під’їзди, дахи, стелі. Допомагають волонтери та всі, хто може".

І виглядає так, що тільки після розголосу влада таки знайшла час на зустріч з містянами, бо від перших руйнувань минуло кілька місяців. Було ухвалено рішення про те, що люди мають отримати, крім одноразової, ще і щомісячну допомогу у розмірі 10 тис. гривень з моменту руйнування будинків і "допоки їхнє житло не відбудують". А пільговикам — власникам пошкоджених осель обіцяють по 15 тис. гривень.