Бузково-фіолетова краса: в Україні набувають популярності прогулянки лавандовими полями

Родина агрофермерів для розради душі створила "Лавандову оазу" за кілька кілометрів від Полтави

В Україні як гриби після дощу з’являються модні лавандові ділянки. Їхні власники змагаються між собою в облаштуванні зон відпочинку та фотозон, щоб привабити якомога більше відвідувачів.

Лаванда цвіте приблизно місяць, починаючи з середини червня. Тож той, хто ще не встиг цього літа зробити фотосесію серед фіолетового поля, має поквапитися. Останнім часом це стало мейнстрімом.

А що стоїть за цим красивим бізнесом? Про це ми розмовляємо з власниками "Лавандової мануфактури" та "Лавандової оази", що займає пів гектара землі в селі Глухове під Полтавою, 30-річними Олександром та Аліною Масленками.

Як відчути аромат лаванди

Глухове — село, що відповідає своїй назві. Воно розкинулося на пагорбах між Зорівкою і Чорноглазівкою, всього за 13 кілометрів від Полтави, а враження таке, що наглухо відрізане від цивілізації.

— Правда, тут ніби провалюєшся в якийсь інший світ — затишний і чистий? — питає Аліна. Вона, звісно, знає відповідь наперед, але про всяк випадок акцентує мою увагу на цьому. — Коли ми, підшукуючи земельну ділянку для майбутнього лавандового поля, побачили ці краєвиди, то одразу зрозуміли, що зупинимося тут. Тут усе дуже гармонійно: внизу великий ставок, луг, над ними на горі — ліс. Природа просто зачаровує. Пташки співають, зайці й козулі бігають, сова живе. Рай, одне слово. Ми, бачите, посередині поля поставили велику гойдалку, щоб люди могли подивитися на цю красу трохи згори. Ще можна спуститися з пагорба, на якому розкинулося наше поле, й посидіти на кладці над водою. Ми з чоловіком особливо любимо проводити так свій вільний час. Що важливо — комарі не набридають, бо вони не переносять запаху лаванди.

Колишня бухгалтерка Аліна Масленко — людина творча, природжений ландшафтний дизайнер. Завдяки чоловікові, якому спало на думку займатися вирощуванням лаванди, вона тепер реалізує себе в цьому напрямі. Тому кущі лаванди на їхньому полі ростуть рядками, що імітують сонячні промені, які розходяться з центру ділянки. 72 промінці, створені з понад 6 тисяч кущів. Господарі кажуть, що такого ще ніде нема.

— Було б нецікаво, якби люди, котрі приїжджають до нас на відпочинок, по враження, бачили лише "голе" лавандове поле, — продовжує молода жінка. — Хоча дехто справді бачить все фрагментарно, але ж не всім дано… А ви ж погляньте — вздовж однієї частини паркану в нас висаджені туї, вздовж іншої — виноград. Коли він виросте, то обів’є тут усе, й стане набагато затишніше.

Іноді дуже хочеться пришвидшити процес його росту, однак проти природи нічого не вдієш. На вільних ділянках я висадила магнолії, гортензії, шавлію, які доповнюють загальну картину, і щоразу вона виглядає по-новому. Зробили живий паркан із барбарису та форзиції. Це втілення в реальність мого власного бачення краси. Ще маю багато ідей, які буду поступово реалізувати.

Зараз на полі гаряча пора — робітники складають зрізані стебельця лаванди у плоскі букети й перев’язують їх фіолетовою стрічкою. Ввечері, повертаючись у Полтаву, Аліна з Олександром заїжджають на "Нову пошту", і букети звідти розлітаються замовникам ледь не з усієї України. Дехто з місцевих приїжджає спеціально по них на поле. При мені одна жінка купила одразу чотири, щоб подарувати подругам… з нагоди закінчення робочого тижня. Ціна одного 100 гривень.

— Лаванда має особливість: стебло, висихаючи, змінює колір, а квіточки осипаються, — розповідає Аліна. — Проте фіолетові коробочки, які пахнуть, залишаються. Причому аромат тримається не один рік. Щоб його відчути, треба пом’яти квіти у руках. Бо іноді дехто, отримавши букет, телефонує мені й говорить з образою, що я відправила засушені квіти. Це точно не додає настрою. А, буває, коли втомишся фізично та ще й отримаєш такий "зворотний зв'язок", просто руки опускаються. Сумніваєшся, чи варто було все це починати. Але вранці встаєш і думаєш: "Та ні, позитиву у всьому цьому більше, аніж негативу. Рухаємось далі!"

Прованс під Полтавою

Родина Масленків задумувала свій агробізнес іншим. Кілька років тому Олександр, інженер-електрик за фахом, їздив до Болгарії на семінар для пасічників (його батько давно займається бджільництвом, і син мав намір розвивати сімейну справу) за програмою ERASMUS, там і побачив лавандові поля, на яких бджоли збирали нектар. Зізнається, лавандовий мед тоді його не вразив.

— У Болгарії добре розвинене парфумерне виробництво, тому там вирощують лаванду заради ефірних олій, — розповідає Олександр. — Засівають рослини на великих, 5—10-гектарних полях, збирають урожай комбайнами. Ну а лавандовий мед — як супутній продукт. І якось це засіло мені в голові. Варіант промислового виробництва олії я не розглядав, бо це надто трудомісткий процес. А ідею вирощування кущів на продаж моя родина одразу ж підтримала, і для початку (це було 2019 року) ми посіяли зернята на земельній ділянці батьків у Рибцях. Неочікувано всі рослини продали, і нам захотілося чогось більшого. Свого лавандового поля! Оскільки нашим покупцям було цікаво, як культура виглядає у масштабі, то ми й почали шукати землю. Облюбувавши цю ділянку (тут колись були сільські городи), перенесли на неї саджанці. Тому наше поле — це новий рівень бізнесу. Так поблизу Полтави з’явилося атмосферне місце — "Лавандова оаза".

— Пів гектара наче й небагато… Не збираєтесь розширювати площу?

— Це на перший погляд небагато. А коли починаєш вкладати в землю свої кошти й працю, то розумієш, що більше не треба. Не потягнеш. За цією красою стоїть титанічна праця. Треба було підготувати землю, внести добрива, пробити свердловину, підвести комунікації, щоб мати полив, зробити загорожу… Уявіть, сюди пішло понад 1 кілометр 600 метрів агротканини! Бачите, в доріжках нема бур’яну? Це тому, що кущі посаджені під агротканину. Метр ніби й недорого коштує, а якщо перерахувати на кілометри… Ми — в який день утрьох, в який учотирьох — близько тижня висаджували кущі. А щоб підтримувати поле у належному стані, достатньо двох-трьох працівників. Робота триває з кінця березня до жовтня.

Але тепер навіщо тут щось міняти? Поле довершене. Хіба що років через сім почнемо замінювати окремі рослини, а загалом їхній вік — 15-20 років. Тому бажано мати власну землю або брати її у довгострокову оренду. Головне, щоб вона була не глиниста, адже лаванда — гірська рослина, їй не треба багато вологи, а глина якраз затримує воду.

На півгектарному полі родини Масленків ростуть кілька видів лаванди: степова української селекції, англійська вузьколиста, французька широколиста, Хідкот. А також лавандина — штучний гібрид, отриманий у результаті схрещування лаванди англійської і французької. Його кущі розлогіші й квітує він довше. Є по кілька кущів білої і рожевої лаванди. І ці переливи відтінків кольорів — від димчасто-рожевих до насичених бузково-фіолетових — створюють чарівну мальовничу гру, феєричну гармонію, якусь магію.

У невеличкому Глуховому Олександр з Аліною створили власний маленький Прованс.

Подушечки — від молі, олія — для емоцій

Зараз молоде подружжя фермерів зосереджене на облаштуванні й удосконаленні ландшафту своєї лавандової ділянки. Проклали бетонні доріжки, засіяли газон травою, встановили туалет і гардеробну, де ті, хто приїжджає на фотосесію, перевдягаються, закупили реквізит для зйомок…

Тут є також куточок відпочинку, де під білим наметом можна не просто сховатися від сонця, а й випити гречаного чаю.

— Ні, лавандового не пропонуємо, — вгадує моє наступне запитання Аліна. — Він гірчить. Це на любителя. А гречаний, який ми купуємо в стіках, має прекрасні смакові якості, багатий на вітаміни й мінерали, не містить глютену й кофеїну.

Тут же можна придбати сувеніри: ароматні подушечки, лавандові саше, свіжозібрані букети, лавандову й інші ефірні олії, які бізнесмени імпортують з Болгарії, де закуповують безпосередньо у виробників. Запахи лаванди, до речі, відлякують міль, харчових жучків, комарів, а олія справляє протизапальну дію, покращує шкіру, має ще низку лікувальних властивостей і навіть поліпшує емоційний стан.

Господарі намагаються розводити відвідувачів у часі, щоб ніхто нікому не заважав насолоджуватися красою природи, тому запровадили попередній запис. Орендувати поле можна з 5 до 9 ранку та з 18 до 21. Для компанії із шести осіб це обійдеться у 800 гривень. Реквізит входить у вартість. Без бронювання у період з 9:00 до 18:00 можна відвідати лавандове поле всього за 50 гривень з людини на годину.

— Як показав досвід, на полі одночасно може вільно перебувати сорок осіб, — розповідає Олександр. — Ми створили кілька локацій, щоб люди могли розподілитись по території. Особливо багато відвідувачів буває у вихідні. "Лавандова оаза" всім допомагає отримати позитивні емоції.

Запитую Олександра, чому він не виставляє поряд вулики.

— Дехто боїться укусів бджіл, а для нас головне — комфорт відвідувачів, — відповідає. — Сусідські, щоправда, прилітають. Але перевозити сюди свою пасіку не будемо.

— Лавандовий бізнес прибутковий?

— Поки що прибутки ми отримуємо від продажів саджанців лаванди. Зараз один кущ продається від 12 до 180 гривень, залежно від сорту та кількості (продаємо як оптом, так і в роздріб). Наш посадковий матеріал є у знаменитому "Добропарку" на Київщині й на багатьох приватних лавандових полях України. Адже основним напрямом нашого бізнесу є популяризації цієї культури. А "Лавандова оаза" — це більше для душі. В усякому разі, моментальної віддачі від поля нема. Бачите, французи на лаванді спочатку робили бізнес, а вже потім створювали локації для відпочинку. У нас же навпаки вийшло. Загалом було б непогано створити лавандову карту України, оскільки люди не будуть часто ходити в одне й те ж місце, а забажають побачити нову локацію, подорожуючи в іншій області, тому потрібна комунікація та співпраця між підприємцями.

На запитання, що посприяло такій популярності лаванди в Україні, фермер відповідає знаменитою французькою фразою: "Cherchez la femme", тобто "Шукайте жінку".

— Думаю, це все завдяки жінкам, які завжди намагаються покращувати довкілля, робити квітучі зони на своїх ділянках. Он, як моя Аліна, — переконаний він. — До того ж сама рослина доволі невибаглива, не боїться посухи і тішить яскравим цвітінням.

З приводу вибору насіння лаванди, яка зараз буйно квітне на полі, Олександр спочатку задумався, а потім усміхнувся:

— Краще придбати однорічні або дворічні саджанці лаванди та лавандини весною чи восени в нашій сімейній компанії "Лавандова мануфактура", і вже наступного сезону вони будуть квітувати. Це простіше, аніж самому висаджувати з насіння, з чого ми починали.

Фото автора та зі сторінки "Лавандова мануфактура" у Facebook

Оберег від злих духів

Перші згадки про лаванду з’явилися ще за 1000 років до н. е. Єгиптяни використовували її при муміфікації, а стародавні римляни додавали сухі квіти у купіль. Клали лаванду й у воду для прання та прибирання, бо вже тоді люди знали про антисептичні властивості цієї рослини. Жителі Риму використовували лаванду як ароматизатор, лікували нею вірусні та інфекційні захворювання і навіть брали з собою у військові походи. Історики вважають, що саме римляни розповсюдили лаванду по всій Європі, й ця квітка настільки запала в душу європейцям, що жителі багатьох країн почали висаджувати лавандові поля на своїх землях.

В епоху Середньовіччя існувало повір’я, що лаванда здатна вберегти від злих духів, тому люди вішали маленькі букети лілових квітів над вхідними дверима, а на шиї носили хрестики із сушеного цвіту. Культовою рослиною лаванда стала у XVIII столітті у Франції. В той час її почали використовувати для лікування опіків, від укусів гадюк та для боротьби з педикульозом, а в Провансі навіть з’явилася нова професія — збирач лаванди. Ці люди збирали пахучі квіти в горах, тому що лаванда в той час росла лише у гірській місцевості.

Ще у XII столітті в одному з монастирів Франції був створений перший у світі моноаромат на основі цвіту лаванди і розмарину, який на сьогодні вважається найдревнішою парфумерною нотою. До кінця XIX століття парфуми на основі лаванди стали настільки популярними, що в країні утворився дефіцит цих квітів. Крім того, рослину активно використовували для виготовлення ефірних олій та косметичних кремів.

До 2000 року Франція була абсолютним лідером з вирощування лаванди, але з часом країна втратила провідну позицію. Проте досі лавандове поле має тверду асоціацію з французьким Провансом, а дрібні лілові квіти вважають візитною карткою регіону. Тисячі туристів з усієї планети щоліта приїздять до Провансу, щоб відчути романтичну атмосферу, помилуватися казковими краєвидами, надихнутися п’янким ароматом лаванди і розмарину. Багато відомих митців, надихаючись красотами лавандових полів, створювали найкращі свої шедеври.