"Роспропаганда залякує кримчан, що в Україні їх усіх посадять як зрадників": інтерв'ю з прокурором Криму Ігорем Поночовним, ч.I

Читать на русском
Автор
4452
Ігор Поночовний
Ігор Поночовний

Дев’ять років росія стирала на півострові українську ідентичність, демонізувала Україну в очах кримчан

Російська пропаганда за 9 років окупації встигла попрацювати на півострові. Після деокупації до АРК повернуться український прапор, законодавство, державні органи, в першу чергу — Прокуратура АРК, яка поки що працює в екзилі.

Чому жителі півострова брали російське громадянство, але 99% з них не будуть вважати колаборантами, як заважають "правки Лозового" і кому слід побоюватися визволення Криму?

Про це та багато іншого — в першій частині ексклюзивного інтерв'ю "Телеграфу" розповів керівник прокуратури Криму Ігор Поночовний.

Про злочинців, опір і київські суди

— Я впевнена, що ви тримаєте зв'язок з людьми, що залишились у Криму. Наскільки змінюється там настрої, що спостерігається впродовж останнього часу?

— Звісно, зменшилась кількість людей, з якими можна було тримати зв'язок. Передусім через те, що посилилось переслідування з боку окупаційних правоохоронців. Тобто крок вліво, крок вправо — і людина підпадає під кримінальну відповідальністю. Плюс росіяни почали проводити в Криму мобілізацію, і багато українських активістів звідти виїхали. Але рух опору там діє, і він стає усе міцнішим.

— Розумію, що злочинці тікатимуть з півострова. Ми будемо їх переслідувати. Але наскільки ми будемо обмежені, враховуючи наявність строків давності по ряду злочинів?

— Якщо казати про злочини проти основ національної безпеки, а їх у нас переважна більшість, то це особливо тяжкі злочини, по яких строки давності становлять 15 років. Воєнні злочини, які кваліфікуються за 438 статтею, строків давності не мають взагалі. Єдина проблема — це безглузді зміни в КПК, які юристи знають як "правки Лозового", якими обмежено строк досудового розслідування таких злочинів до 18 місяців.

Це абсурд. Ні в міжнародному праві, ні в нашому на воєнні злочини строки давності не розповсюджуються, при цьому у нас існують строки досудового розслідування. Тобто після прийняття правок Лозового слідчий і прокурор повинні закінчити розслідування особливо тяжкого злочину протягом 18 місяців, не маючи при цьому доступу до місця злочину, до злочинця, до жертви злочину.

Єдиний вихід — звертатись до суду з клопотаннями про продовження строку досудового розслідування, але це додаткове навантаження на систему, враховуючи кількість воєнних злочинів, зареєстрованих у правоохоронних органах, а це понад 90 тисяч злочинів. І по багатьох з них у серпні почнуть спливати відведені на досудове розслідування 18 місяців.

Воєнні злочини не мають строків давності. Поки винні особи не будуть встановлені і покарані, досудове розслідування щодо них має тривати. Для нас великий плюс в тому, що судова влада нарешті переорієнтувалась і зрозуміла, що збройний конфлікт триває з 2014 року.

— А до того не розуміла?

— На жаль, здебільшого ні. Згідно з законодавством, ми маємо усі обвинувальні акти скеровувати до київських судів. До повномасштабного вторгнення ми мали вироки тільки по держзраді, винесенні суддями лише двох судів, які не ставили запитання "Чому суддя, який перейшов на бік росії, злочинець, а не жертва обставин?", "Що нам робити, якщо завтра влада зміниться і відбудуться звільнення, як це було із суддями, які учасників "Автомайдану" притягували до відповідальності?".

Люстрація, яка почалась 2014 року, на мою думку, спровокувала побоювання у суддів відносно "кримських справ". Усі з обережністю ставилися до наших обвинувальних актів по депутатах, які голосували в Криму за ряд незаконних постанов про "приєднання" півострова, по суддях, які були залучені в переслідування українців в Криму, тощо. Вироків ми мали одиниці, і лише, як я казав, з двох судів.

Інші просто відкладали ці справи через неявку обвинувачуваного. Тобто, ми подаємо обвинувальний акт у порядку спеціального досудового розслідування, а це вже передбачає, що особа не з'явиться до суду, бо перебуває на окупованій території і увесь цей час переховувалась від слідства. А судді все одно відкладали. Сьогодні засідання не відбулось "через неявку", наступне призначають через чотири місяці, потім інша причина — адвокат не приїхав, ще на п'ять місяців відклали. І так роками.

А перед повномасштабним вторгненням взагалі пішла така практика — судді зупиняли розгляд справи у зв’язку з розшуком обвинуваченого.

Після повномасштабного вторгнення все змінилось, у нас є 33 вироки. Ми тільки за минулий тиждень отримали 6 вироків по держзрадниках. Тобто 90% вироків ми отримали після 24 лютого 2022 року.

Турборежим у законотворчості

— Що ще потрібно змінити в системі, щоб ви могли більш повноцінно і об'ємно працювати?

— Менше змінювати існуюче кримінальне і кримінальне процесуальне законодавство. Головна проблема кримінальної юстиції з 2014 року в тому, що Кримінальний процесуальний кодекс — за яким працює вся правоохоронна і судова система — змінюється ледь не щотижня.

Треба враховувати, що сам КПК досить бланкетний. Умовно, щоб провести слідчу дію або щоб суддя розглянув те чи інше клопотання, треба застосовувати не одну статтю, а п'ять, які відсилають одна до одної.

Вносять зміни до трьох статей і забувають про дві — виникають колізії. І це все спровокувало те, що сторона обвинувачення — слідчий, прокурор, — в кримінальному процесі реалізовує принцип змагальності не зі стороною захисту, а з Кримінальним процесуальним кодексом.

На прикладі тієї ж статті 111-1 КК України (про колабораційну діяльність), яка викликала багато дискусій у суспільстві — серед правозахисників і у нас в тому числі, — оскільки була прийнята без врахування тривалої окупації Криму. Вона не враховувала, що за роки окупації все життя в Криму інтегрувалось в російське законодавство. Під відповідальність за цією статтею могли б підпасти 99% кримчан. Але цю статтю рік не чіпають, не змінюють і вже сформувалась судова практика. Суди своїми рішеннями дають правоохоронцям зрозуміти, що є малозначними фактами, тобто коли формально діяння містить ознаки колабораціонізму, але воно наскільки малозначне і не є суспільно небезпечним, що не є злочином.

Ми теж разом цз поліцією та СБУ вибудували певну пріоритизацію. Зараз в пріоритеті ті, хто добровільно та напряму́ співпрацює з державою-агресором, її силовими структурами тощо. Ми їх визначаємо, повідомляємо про підозру, направляємо справу до суду.

Про ставлення до кримчан після звільнення півострова

— Я впевнена, що кримчан окупанти сьогодні залякують тим, що прийде Україна — сядуть всі.

— Залякували і залякують. Російська пропаганда переконує кримчан, що в Україні їх всіх посадять, бо вони для України зрадники. І з початком повномасштабного вторгнення це все лише посилилось. Але наше завдання — якраз зробити "фільтр", показати, що відповідати будуть тільки ті, хто дійсно винен.

— Я знаю, що деякі люди брали громадянство, бо боялись, що у них заберуть житло. З одного боку, людина взяла паспорт і стала на бік ворога, а з іншого — її змусили обставини. Як це буде вирішуватись?

— В міжнародній практиці це називається створення нестерпних умов проживання, за яких особа змушена йти на умови країни-окупанта або покинути свою територію. російська федерація зробила все можливе для того, щоб про Україну в Криму забули, щоб стерти українську ідентичність, навіть документально — нав’язавши паспорт і громадянство рф. Люди не мали вибору, бо без російського паспорта кримчан позбавляли змоги вільно навчатись, лікуватись, працювати. Без російського паспорта, як нерезидент ти за 90 днів маєш виїхати з території півострова.

Багато осіб, які відмовлялися отримувати російські паспорти, рішеннями окупаційних судів були депортовані з Криму. Їх вивезли в Краснодар і звідти через центри міграції депортували до України.

У нас по суддях, які приймали такі рішення, є перші два вироки, оскільки це теж воєнний злочин, депортація цивільного населення з окупованої території — це порушення законів та звичаїв війни.

Більше дев’яти років окупації, людям потрібно якось жити, лікарні і школи теж повинні працювати, бізнес повинен працювати. Скажу навіть більше: за міжнародним гуманітарним правом у держави-окупанта є обов'язок забезпечувати нормальну життєдіяльність на окупованій території. Люди фактично не повинні помітити окупацію. Але це не про росію.

І досить шкідливими є закиди деяких українських політиків, які кажуть, що в Криму всі зрадники чи колаборанти. Це не так.

— Ми можемо казати про те, що в України розумний і зважений підхід до цього питання?

— Абсолютно. І людяний, якщо так можна казати про державу і прокуратуру. Звісно, перевірити всіх потрібно, щоб з часом не отримати ніж у спину. Але мова не йде про репресії.

Це наші громадяни, які залишились на окупованій території. На жаль, вони в окупації вже дев'ять років. Ті, хто безпосередньо співпрацював з ворогом, мають бути визначені і притягнуті до відповідальності.

— Чи можемо ми, щоб трошки заспокоїти людей, сказати: такі самі заходи були після деокупації Сумщини й інших регіонів. На Херсонщині вони проводились, і все нормально.

— Це трохи інша ситуація, бо дані території були окуповані від одного до десяти місяців, це нетривала окупація. На цих територіях не були створені повноцінні правоохоронні та судові органи, не так примусово видавали паспорти рф, тощо. Схожа з нашою ситуація зараз може бути на півдні Херсонщини, у Запорізькій області, де вже почали вибудовувати окупаційну адміністративну і правову систему.

База

В Криму все набагато складніше, оскільки окупація триває понад дев'ять років. Всі ці роки росія стирала на півострові українську ідентичність, демонізувала Україну в очах кримчан. Всі ці роки мешканці півострова перебувають під дією російської пропаганди. Тому обіцяти, що деокупація і реінтеграція Криму відбудеться так, що кримчани цього і не помітять, я не можу.

Але, кримчани повинні розуміти, що ці процеси будуть відбуватись з чітким дотриманням прав людини, цивілізованими і демократичними методами. Тим, хто не вчиняв злочини — нічого не загрожує, але винні обов’язково мають понести покарання.

Це в першу чергу потрібно як для безпеки кримчан, так і для безпеки всієї держави, щоб не повторилась ситуація лютого 2014 чи 2022 років.

*Як прокуратура вибудували роботу без доступу до Криму, навіщо їм штучний інтелект і чому не вивезли на підконтрольну територію кримінальні справи — читайте у другій частині інтервю, яка вийде у вівторок, 15 серпня, о 09:00.