Три причини не боятися повістки, або Як військкомат мене врятував. Відверта розповідь киянина

Посилення мобілізації є очевидним наслідком затягування війни, тож дедалі більше українських чоловіків таки доходять до ТЦК і узаконюють свої відносини з так званими військкоматами. "Телеграф" поспілкувався з киянином, який недавно отримав повістку і розповів про свій досвід проходження військово-лікарської комісії.

Вийшло досить цікаво, а подекуди навіть неочікувано. Наводимо слова нашого співрозмовника прямою мовою.

"Залишмо порожні розмови про патріотизм. Наша війна з Росією дуже проста"

Одразу скажу — в цій статті я поділюся власним досвідом. Не хочу брати на себе відповідальність за будь-які рішення будь-яких людей чи, крий Боже, давати комусь поради. Але навколо стільки "страшилок", чуток і віри у відверті вкиди російської пропаганди, що просто не міг змовчати. Ім’я своє не хочу називати, бо нема настрою сперечатися з адептами теорії про те, що Україна зараз — якийсь там "концтабір". От просто нема настрою, і все. Але людина я, повірте, реальна. Редакція має всі дані.)

Що ж, давайте розповім про військкомат (вибачте, ТЦК). Чесно кажучи, я туди йти не хотів. У мене свій невеличкий бізнес, сім’я, доволі комфортне життя в Києві (а тут "воєнкоми" по вулицях, до речі, не ходять) і так далі. Але тікати від, вибачте за пафосні слова, конституційного обов’язку, зовсім не хотілося. Якось незручно… Та й взагалі, не розумію тих, хто переховується від повісток і не виходить із квартир чи не виїжджає за межі свого населеного пункту. Це ж збожеволіти можна, друзі, навіщо вам таке життя?

Йти до ТЦК я не хотів, але пішов, думаю, зі зрозумілої причини. І одразу про погане. Наші військкомати — це, на перший погляд, просто жах. Совок, бюрократія, багатогодинні черги. Щоб нормально пройти ВЛК, треба інколи місяць-півтора витратити! Скажу чесно, в чергах у ТЦК мене вперше за весь цей час стали відвідувати думки про те, що непогано було б взагалі за кордон виїхати. Бо не можна так свій час гаяти. Але швидко спекався цих думок.

А тепер, вибачте, про позитив. І про ті самі три причини, які прописані в заголовку.

По-перше (кажуть, у різних регіонах по-різному, але у мене в одному з районів Києва було саме так), ніхто вас не забере в армію без проходження її величності ВЛК (військово-лікарської комісії). А її я проходив цілий місяць. Бо з бюрократією, чергами та іншими неприємними штуками, але проходив я справжній медогляд. Мене ганяли на аналізи, відправляли до профільних лікарень (виключно до державних, що значно ускладнювало процес). І, коли я пройшов цей медогляд, чесно сказали, що я — обмежено придатний. І що у військо мене зараз ніхто брати не хоче. Так, мені про це сказали в ТЦК, який у свідомості багатьох не роздає повістки хіба що мертвим (не виключаю, що мені з військкоматом пощастило, але кажу лише про факти). А тут я був у повному розпорядженні воєнкомів, а повістку так і не отримав. І я в цьому ТЦК був далеко не єдиним таким чоловіком. Правда ж все не так, як пишуть у телеграм-каналах про роздачу повісток?

По-друге, ця сама ВЛК по-справжньому врятувала мені якщо не життя, то здоров’я щонайменше. Під час медоглядів у мене знайшли купу хвороб. Одна з них — цукровий діабет, але це не єдина проблема. Я, чесно кажучи, по лікарях не дуже люблю ходити. А тут був змушений. І виходить, що похід до ТЦК врятував мене від, скажімо, сліпоти років так за 10. Або від відрізаної ноги. Звісно, проходити медогляд місяць — то пекло, а іншого формату наша совкова ВЛК просто не передбачає (із жахом думаю, як цю комісію проходять поранені військові, тож систему треба міняти). Але для мене був важливий результат. А він вийшов ось таким.

По-третє, скажу чесно, ми не знаємо, скільки триватиме війна. Ми не знаємо, коли на фронті знадобляться обмежено придатні типу мене. Але я чомусь думаю, що переважна більшість українських чоловіків пройде через армію. Не обов’язково через фронт, армія — то занадто великий організм, щоб обмежуватися лише фронтом. Тому, поки не пізно (і бажано до отримання повістки), краще б кожному з нас, з чоловіків, знайти собі місце в цій структурі. Хто не хоче йти на фронт, може пошукати і, швидше за все, знайде собі місце не на фронті (пошукати, можливо, доведеться, й довго). Війна — штука така, стосується дуже багатьох сфер. Та й на фронті можна потрапити в різні підрозділи, і краще — в надійний. А якщо у вас там є знайомі, то взагалі буде чудово.

Залишмо часто порожні розмови про патріотизм та інші "високі" речі. Наша війна з Росією дуже проста. Або ми відіб’ємо цю навалу, або нас усіх вб’ють. Комусь, звісно, пощастить у разі поразки виїхати за кордон, але це таке собі щастя, як на мене. Хіба така перспектива не страшніша за похід у той самий ТЦК?

P. S. Поведінку наших "воєнкомів", які пакують чоловіків на вулицях, рішуче засуджую. Хоча б тому, що вони такою поведінкою дуже допомагають нашому ворогу зривати мобілізацію в Україні.