"Шахтар" та "Динамо" пробили дно в Європі: хто винен і що буде далі

Українські гранди гарні лише на внутрішній арені.

Догралися. 14 років минуло з того моменту, як і "Динамо", і "Шахтар" синхронно невдало виступили в осінній частині єврокубків, і тепер весну розпочнуть не баталіями на міжнародній арені, а битвами проти своїх фарм-клубів у чемпіонаті України. Провальний виступ у Європі наштовхнув висловити кілька думок про те, що ж не так в українському футболі, чи винне жеребкування у такому непереконливому виступі цього разу і чого нам чекати далі.

Складна група не може бути відмовкою, коли команда не грає у футбол

З Мірчею Луческу можна повністю погодитися: група у киян цього разу була не подарунок, і "Динамо" поступається всім у класі. Але при цьому в квартеті у киян була лише одна справді топова команда, якщо говорити про нинішній стан речей, — "Баварія". "Барселона" у своєму нинішньому стані — не претендент ні на перемогу в чемпіонаті Іспанії, ні на успіх у Лізі чемпіонів, ні навіть на серйозне досягнення у Лізі Європи, куди каталонці, швидше за все, вирушать.

У синьо-гранатових розпочався системний спад та глобальна перебудова, що у чемпіонаті довели "Гранада", "Кадіс", "Алавес", "Райо Вальєкано" та "Сельта". Усі ці клуби відбирали очки у "Барселони". А "Динамо" не змогло.

З іншого боку, а чому "Динамо" (постійний учасник єврокубків від України) було лише у четвертому кошику, тобто серед команд із найнижчим рейтингом? Причина проста і досить об’єктивна: кияни за останні чотири роки так собі виступають на міжнародній арені, і тут вони можуть звинувачувати лише самих себе.

З таким самим успіхом можна говорити і про результативність команди. Ну не може клуб, який претендує на високі місця, забивати один м’яч у п’яти іграх, а найкращим бомбардиром бути вчорашній опорний півзахисник. Цього разу "Динамо" у літнє трансферне вікно запросило до команди чотирьох гравців, які повинні/могли грати в атаці (Шкурін, Вітіньо, Кулач та Рамірес), а тягнути доводиться Денису Гармашу. Є десь ще Владислав Супряга, який на думку керівництва киян коштує близько 15 мільйонів євро, але взагалі не забиває. Навіть в УПЛ.

"Шахтарю" з жеребкуванням не пощастило ще більше, але "Шерифу" поступатися все одно не можна було

Можливо, непопулярна думка, але у "Шахтаря" спочатку розклади були значно гіршими, ніж у вічного суперника. Очевидний аутсайдер в особі команди з Тирасполя свою порцію фарту використав на повну, заробивши шість очок на старті. Вже в першому турі "Шериф" вдома підлив олії у вогонь, обігравши донеччан 2:0, а потім на виїзді зачинив "Реал" (2:1). Де Дзербі не мав права програвати молдаванам, а емоційний італієць на груповому турнірі дебютував геть погано. Зі зустрічей з "Інтером" та "Реалом" було очевидно, що там розраховувати на багато очок складно. Як підсумок, те саме одне очко і той самий один забитий м’яч.

Цьогорічний "Шахтар", як і "Барселона", знаходиться на стадії перебудови. Прийшов новий тренер, приїхали троє нових футболістів, за яких у сумі було заплачено більше 40 мільйонів євро, і команда вчиться грати в трохи інший футбол. Це в жодному разі не буде виправданням, чому донеччани були настільки погані. Як і травми двох провідних форвардів (Траоре та Мореса). Якщо клуб виходить до Ліги чемпіонів, то кадрові проблеми — це вже відмовки для бідних, отже, потрібно було краще комплектувати склад.

Чого чекати далі

Поки що складно сказати, а в наших реаліях грати в угадайку особливо й не хочеться. Вперше за багато років український клуб наступного сезону не отримає прямої путівки до групового турніру Ліги чемпіонів. Срібному призеру УПЛ доведеться проходити одразу три раунди кваліфікації, а переможцю — два. Ймовірно, на всіх етапах українські клуби будуть серед сіяних команд, ось тільки гарантії 100%-го проходу це все одно не дає.

Нинішнє становище в таблиці коефіцієнтів УЄФА саме завдяки "Динамо" та "Шахтарю" ще не таке плачевне, як могло б бути насправді. Стабільності від "Зорі" чекати не варто, а інші дві команди, які потрапляють до єврокубків, просто відбувають номер і найчастіше вилітають на перших стадіях кваліфікації, приносячи до "скарбнички" країни якісь копійчані цифри. Вже зрозуміло, що і через рік прямого місця в Лізі чемпіонів чекати не варто, а через два все може бути значно сумнішим.

Слабкість УПЛ позначається на виступах у єврокубках

Ні для кого, мабуть, не секрет, що еліта українського футболу зараз переживає не найкращі часи. "Динамо" і "Шахтарю" просто нема з ким змагатися всередині країни. Так, можна згадати, як два сезони тому "Зоря" з "Десною" нав’язали боротьбу "гірникам" і ледь не позбавили донеччан Ліги чемпіонів, але це, швидше, історія про непереконливість саме помаранчево-чорних у конкретний момент, а не силу та потужність конкурентів.

Відсутність конкуренції, як результат, призводить до того, що і "Динамо", і "Шахтарю" просто неможливо підлаштуватися під ритм команд у Лізі чемпіонів. Ну не звикли вони, що їх можуть 90 хвилин пресингувати, що треба бігати і працювати протягом усієї гри, а не ходити по полю і грати на втіху після того, як на 30 хвилині рахунок уже 3:0 і все під контролем. Багато хто зараз може заперечити, що у 90-ті у "Динамо" конкуренції було ще менше.

Це правда, тоді переваги киян над найближчими суперниками часом сягали непристойного. Ось тільки є один нюанс — рівень гравців того "Динамо" та їхня фізична підготовка дозволяли грати з грандами на рівних і рубатися. Наразі ж від тренерів наших команд (і навіть збірної) часто доводиться чути, що до 60-ї хвилини лідери просять заміну, бо у високому темпі довго працювати вони просто не готові. У боротьбі, бажанні та готовності українські клуби й у нульові роки ні в чому не поступалися супернику. Ось тільки за останні 15 років рівень фізпідготовки там зробив три кроки вперед, а наш у кращому разі залишився стояти на місці.

Українські клуби не хочуть і не вміють заробити, а без колообігу грошей розвитку чекати не варто

Не менш важлива проблема – фінансова. Усі ми розуміємо, в яких реаліях живе країна, і бізнесу, та й пересічному вболівальнику зараз не до футболу насамперед. Але значно важливіше, що клуби самі не хочуть заробляти. У цьому матеріалі навмисне опустимо "Динамо" та "Шахтар", у яких є якась тактика і вони її дотримуються. Далі морок.

Те, що клуби не вміють робити шоу на матчах, це одне. Колись, мабуть, ми до цього дійдемо. Куди важлива проблема — відсутність трансферів як таких, як наслідок, практично нульовий рівень легіонерів.

Розквіт українського футболу у нульові роки стався, зокрема, саме через те, що українські клуби почали задивлятися на іноземні ринки та запрошувати легіонерів. І робили це не лише "Динамо" та "Шахтар", а кожен клуб Вищої ліги мав у своєму складі футболістів з-за кордону. Одного разу це навіть спричинило введення ліміту на легіонерів, який діє і зараз, але потрібен лише одному "Шахтарю", в інших іноземців стільки просто немає. Ніхто не сперечається, що рівень приїжджих гравців був різним, але серед них траплялися справжні діаманти.

Взяти, наприклад, "Волинь", де завжди було безліч африканців і футболістів з балканських країн. За нинішніми реаліями це, наприклад, "Колос" чи "Десна", стабільний середняк еліти. Через луцьку команду пройшло кілька десятків легіонерів, але серед них були такі футболісти, як Папа Гуйє та Марко Девіч, за рахунок трансферів яких до інших клубів лучани могли собі дозволити комфортно існувати. І це лише приклади, що на поверхні в одному конкретно взятому клубі.

Нині ж якісних легіонерів у неграндах можна перерахувати на пальцях двох рук. І ті зазвичай приходять безкоштовно, так само безкоштовно і йдуть. Найдивовижніше, що найкращим гравцем УПЛ за системою "гол+пас" зараз є легіонер. Ні, це не якась із бразильських зірок "Шахтаря". Це 24-річний гравець збірної Люксембургу Олів’є Тілль, який у 13 іграх чемпіонату забив 8 голів та віддав 9 результативних передач. Він переїхав до Полтави безкоштовно у зимове трансферне вікно після того, як його відрахували зі складу "Уфи". Подейкують, за регулярні порушення режиму, але стверджувати на 100% цього не можна.

Щодо українських гравців, то вже з’явилося ціле покоління футболістів, за яких протягом усієї їхньої кар’єри не заплатили жодної гривні. Схема в такій ситуації проста: гравця просто підписують на сезон чи два, а потім уже ухвалюють рішення, що з ним робити далі. Самі футболісти отримують свої бонуси за підписання контрактів, але на благополуччі клубів це не позначається.

Ось уявіть собі ситуацію, якби за більшість переходів клуби платили б, хоча б по кілька сотень тисяч доларів. Вийшла б і об’єктивніша градація рівня футболістів, їхніх зарплат, а головне, були б на руках живі гроші, які можна використати тут і зараз, а можна спробувати накопичити, щоб за один раз зробити серйозну покупку. Це було б хоч трохи хоч схоже на бізнес, власники українських клубів люди з цього середовища, але поки що їм подобається жити за такими правилами.

З таким підходом залишається трохи почекати та подивитися, щоб зміниться наступного сезону з приходом "Металіста" та "Кривбасу". Удвох ситуацію вони кардинально навряд чи змінять, та й рівень сильно не піднімуть, але є сподівання, що наш футбол стане хоч трохи кращим.

Раніше відомий Дмитро Поворознюк висловився про провал українських грандів у єврокубках, наголосивши на важливості змін в українській Прем’єр-лізі.