"Зеленському треба стати українцем", - Лариса Ніцой про мову, "Квартал" та Януковича (інтерв'ю ч.II)

Дитяча письменниця та педагог Лариса Ніцой пророкує нові мовні конфлікти після війни і критично ставиться до влади, яка боїться будувати українську Україну та хоче достукатися до російськомовних громадян через телеканал FreeДОМ.

Чому Янукович і Азаров не стали українцями, чи змінився Зеленський на посту президента, чому "95 квартал" не жартує про Пушкіна та чи має рацію Арестович із заявами про російськомовний Київ? На ці та інші запитання Лариса Ніцой відповіла в другій частині ексклюзивного інтерв’ю "Телеграфу".

— Наведу вашу цитату: "Ми не зможемо піти далі, просувати реформи та ефективно їх здійснювати, якщо ми не станемо однодумцями. А спільнодумство формує спільна мова". Та навіть Янукович і Азаров намагалися розмовляти українською. Хіба ж їх можна назвати спільнодумцями українців?

— Тому вони й за бортом, Янукович і Азаров, бо не стали українцями. Розмовляти українською, це не означає час від часу до неї звертатися. Повний перехід на українську – це світоглядна ломка. До людини, яка повністю перейде на українську, почнуть доходити українські сенси. Ми нарешті, як москалі, перестанемо "болєть" і ходити в "больніцу" де "боль" і "болєзні", а ми почнемо лікуватися, де лікарі і ліки, тобто одужання. Ми нарешті перестанемо вступати в "бракі", а будемо вступати в шлюби від слова "любити". Ми нарешті перестанемо бути "супругамі" і тягнути "упругу лямку", а станемо подружжями і будемо по життю дружити. І нарешті ми почнемо жити в світі, а світ походить від світла, а не в їхньому "мірє". В українській і московитській мовах колосальна ментальна різниця та ставлення до життя. У нас переможні світоглядні установки, а в них болото, тьма і "болєзні".

Отже, спільнодумство. Поляки всюди у своїй країні утвердили польську мову і вони не сперечаються, хто для них герой, а хто не герой. А ми сперечаємося: Бандера — герой чи не герой. А давайте подивимось, для кого Бандера герой, а для кого ні. Будемо відвертими: він герой переважно для україномовних і не герой переважно для змосковщених. Це світоглядне протиріччя. Або хто кричав "путін прійді"? Ви чули коли-небудь, щоб "путін прійді" кричали українською мовою? Ні! А московською кричали. В межах однієї країни одна нація розмовляє різними мовами і має різні світогляди. Ми говоримо про побудову нашого спільного майбутнього: україномовних і змосковщених, а яким шляхом піде наша країна?

На це у нас повинні бути спільні погляди. А єдиного бачення нашого майбутнього нема. Куди ми йдемо? До перемоги? А Україна якою повинна бути в цій перемозі? Кожен скаже щось своє. Влада й досі не виробила концепції майбутньої України. Наша влада й досі боїться сказати, що для початку Україна повинна бути українською. Це означає, що ми повинні утвердитися як нація, згадавши про українську історію і утвердити українських героїв, ми повинні утвердити українську культуру, витягнути зі скринь українські традиції. Чим ми можемо бути цікавими світу? Зараз ми цікаві тим, що поставили бар’єр і не пускаємо далі москаля. А чим будемо цікаві в майбутньому? Нашою культурою і традиціями! Ми дуже древній народ з прадавніми традиціями. Треба витягти їх зі скринь і показати світу. Але ж треба, щоб влада це розуміла.

— А влада це розуміє? Наш президент довгий час був інтегрований в популярну російську культуру. Він змінився?

— Думаю що змінився, але недостатньо. Взагалі він хороший актор і це для нас гарна річ, адже він гарно грає роль захисника України на світовій арені. Молодець! Чого його не хвалити за це? Стукнув кулаком по столу і сказав, що ми повертаємось до Будапештського меморандуму. І мені подобається, що він увійшов у цю роль. Але цього недостатньо. Треба ще стати українцем, а не лише грати роль українця, а всередині лишатися носієм московської культури.

Як приклад інтегрованості в російську культуру візьмемо "95 квартал". Це високоякісний продукт, але квартальські жарти сприймало не все українське суспільство. Це якраз не з почуттям гумору пов’язано, а зі світоглядними розбіжностями. Ті, хто світоглядно "рашу" не сприймав, хто був зорієнтований на Україну – тим не завжди було смішно. А сприймали весь квартальський гумор ті, кому або байдуже, або вони звикли купатися в російській ментальності і перестали розбиратися, де своє, а де чуже. Чомусь "Квартал" не сміявся з Пушкіна. Щось не спадало "95 кварталу" це на думку. А от малювати роги чи вуса українським класикам – то вони тут як тут.

Я хотіла б подивитися, як зросійщені відреагували б (не сьогодні, а тоді), як "Квартал" жартував з Пушкіна. Але ні, вони не дозволяли цього собі. А українець у них завжди недолугий, в шароварах чи з сулією і розмовляє, як дебіл. А зображений ними герой інтелігентний і розумний, вишукано одягнений – завжди московит… Тому мало грати роль українця, треба ще ним стати, а для цього треба повністю перейти на українську мову: вдома, з дітьми, з дружиною, з блогерами…

— В Україні існує канал FreeДОМ. Він державний, але він російськомовний. Концепція така, щоб доносити російськомовним українцям українську позицію. Така концепція вас не обурює?

— Я якась роздвоєна в цьому питанні. З одного боку я злюся, що ми ще повинні для цих довбодятлів робити окремий канал і витрачати на нього наші кошти. З іншого боку, ну, треба ж їм якось доносити інформацію. Та більше я схиляюсь до відповіді, що такого не має бути, адже ми все одно не переплюнемо російську пропаганду, ми не можемо вкидати стільки грошей, як московити, у нас їх стільки немає, а робити хтозна-що… Навіщо?

— Коли українці йдуть в гості до "хороших рускіх", намагаючись донести свою позицію, це треба робити? Бо ж навіть радник голови Офісу президента Подоляк це робить, коли йде на ефіри до російських блогерів.

— А він ходить до московських блогерів?! Я вважаю, що ми повинні збудувати величезний мур, стіну, якщо не кам’яну, то принаймні ментальну й спілкуватися з ними тільки через посередників. Навіть "хорошіє рускіє" все одно будуть тягнути в російський бік. Звісно, мені шкода́ таких, як Лія Ахеджакова. Але ця людина вже визначилася, її не треба переконувати. Про що з іншими московитами говорити?

— Що думаєте з приводу військово-патріотичного маркетингу? Я зараз маю на увазі ковбасу під назвою "ЗСУ", горілку "Бахмут" та інші подібні речі. Перебір?

— Я проти. Це повинно бути на бордах, на футболках у підручниках. Ми патріотичні фільми повинні знімати зранку до ночі, серіали, хороші, позитивні. Наприклад, як воїни з "Азовсталі" перемагають. Чому ні? Є ж серіал "Бріджертони". Це про Англію, але альтернативна версія з їхніми історичними персонажами. Наприклад, королева там темношкіра. Такого не було, але всі із задоволенням дивляться цей вигаданий серіал. Або взяти голлівудські фільми, де дія начебто відбувається з американськими президентами, які завжди перемагають терористів. Це ж теж вигадка. Чому б нам так не знімати про наших історичних персонажів? А зводити все до горілки та ковбаси…

— Але ж як-не-як, це популяризація українського.

— Не все є популяризацією, треба відчувати межу, щоб не перетворити на примітивізацію. Я з застереженням ставилася до парканів, пофарбованих у жовто-блакитний колір. Десь моє застереження збулося, бо потім з’явилися жовто-блакитні урни. Куди це годиться?

— Про російськомовний Київ за Арестовичем. Він правий? Відбувається відкат?

— Так, відкат. А чому? Тому що змосковщені україні відчули мовчазну підтримку влади. Спочатку перелякалися, заговорили українською мовою, а потім владними чиновниками знову було вкинуто тезу про російськомовних бійців. Нащо? Нащо брехати, що їх на фронті більшість? Та тому, що це така підтримка владою зросійщеного поля. І змосковщені українці цю підтримку відчувають.

Он, Арестович сказав, що Київ російськомовний і змиріться з цим. А давайте згадаємо в який спосіб Київ став зросійщеним. Прийшли москалі 100 років тому і вчинили з Києвом те, що в Бучі й Ірпені. Тільки Бучі й Ірпеню, перепрошую у їхніх мешканців, ще пощастило в цей раз, бо москалі відступили, а 100 років тому не відступили. Вони лишилися в Києві на 70 років. Москалі тоді перемогли. Гори трупів лежали на вулицях Києва, ріки крові лилися, кулю отримували всі, хто йшов вулицею у вишиванці й говорив українською. І як Києву було тоді вижити? Київ миттєво зрусифікувався.

Наші предки пережили страшний переляк, на їхніх очах відбувалося катування їхніх сусідів, родичів. І українці, щоб їх не вбивали, сказали, що вони "руськіє", що вони свої. Заговорили всі москвинською мовою. Але цей переляк як тоді поселився, то тільки зараз почав з нас виходити. А тепер Арестович каже змиритися з цим? З чим? З тим що нас зґвалтували? Може краще спочатку треба думати, перш ніж ляпати?

— Зараз українців поєднує відраза і ненависть до ворога. Після перемоги що нас буде поєднувати? Та чи поєднає щось взагалі?

— Я переживаю за це. Буде новий мовний конфлікт і конфліктне суспільство. Прийдуть зросійщені бійці з окопів і буде нова хвиля мовного потрясіння в суспільстві. Треба ж щось думати зараз про ідеологічне виховання своїх солдатів. Я не кажу, що треба ходити в окопах з палицею і казати "розмовляй українською", але в часи ротації чому, наприклад, не влаштовувати якісь просвітницькі лекції нашим воїнам. Раніше "савєтскаму саюзу" вдавалося ідеологічно "савєтского" бійця підкувати. То чому ж ми в Україні це не робимо?

Отож, змоделюємо ситуацію: закінчується війна, повертаються зросійщені бійці, які відчувають негласну підтримку влади, і починають качати свої права: "Я боец. Я тебя защищал". Зі зросійщеними бійцями об’єднаються зросійщені громадяни і будуть вони качати права разом. А далі зросійщених бійців використають змосковщені чи недоброчесні технологи, які за те, щоб лишити "язик" в Україні. А тоді до них ще приєднаються змосковщені зі звільнених територій. Ви думаєте, ми їх подолаємо? Не впевнена. А далі зросійщені українці потребуватимуть змосковщеного культурного продукту. Їхні діти теж потребуватимуть книжечок московською мовою, мультиків московською мовою, кіно, освіти московською мовою… І ми знову прийдемо до того, з чого починали цю війну. Ось яка нас чекає біда. Я вже мовчу про якісь реформи чи поступ вперед.

Ніколи поряд не існували і не існуватимуть мирно московська мова і українська. Московська для того й заводилася в Україну геноцидними методами, щоб витіснити українську… А може й не станеться в нас така біда, якщо ми з владою разом візьмемося за українізацію України. Уже візьмемося, не потім, після перемоги, а тепер. Негайно.

Якщо зросійщені бійці повернуться з війни, а тут вже все українською, то їм не лишиться нічого іншого, як сприйняти цю українську реальність і підкоритися правилу: всюди українська мова, отак, як вони підкоряються правилу закритого о 18:00 магазину. Та оскільки я не сподіваюся, що ця влада піде шляхом української України, то відповідальність тільки на нас з вами. А влада, як часто у нас і бувало, сприйме українську Україну як доконаний факт.

*Про пароль "паляниця", мову бійців в окопах, посилення позицій української мови та небезпеку англізації України — читайте в першій частині інтерв’ю Лариси Ніцой "Телеграфу".