"Наші хлопці гинуть в окопах тому, що ми програли гуманітарну війну": інтерв'ю з Ларисою Ніцой, ч.I

Дитяча письменниця та педагог Лариса Ніцой завжди вирізнялася активною позицією у справі захисту та промоції української мови. Після початку широкомасштабного вторгнення росіян, більшість українців принципово припинили користуватися мовою окупанта і перейшли на українську, але що чекає нас після перемоги?

Про пароль "паляниця", мову бійців в окопах, посилення позицій української мови та небезпеку англізації України. На ці та інші теми Лариса Ніцой говорила в першій частині ексклюзивного інтерв’ю "Телеграфу".

— Пані Ларисо, якщо написати в Google запит "Лариса Ніцой", то майже всі новини, пов’язані з вашим ім’ям, — це ваш допис у Facebook про те, як ви зустріли в лікарні бійця і порадили йому розмовляти українською. І несеться дуже багато хейту, різких висловлювань на вашу адресу. Чому так збурилося суспільство, як вважаєте?

— Причина в тому, що наші люди не читають оригінал, першоджерело. І провокатори цим користаються, знаючи особливість нашого суспільства. У нас не вчать у школах медіаграмотності, а повинні були б. Тому й запускається така провокаційна кампанія: "наїхала на бійця", "знову оскандалилася", "вичитала захисника" і так далі, щоб мене сприймали як якусь "нарвану". Але якщо почитати першоджерело – мій допис, то ви там побачите слова "вдячна", "дитина", "мені стало його жалко". Тобто цей текст навпаки пронизаний добротою, співчуттям і проханням до бійця залишати мову орків в окопах, бо я до нього звертаюся також як боєць.

Просто ми бійці різного фронту: він — боєць в окопі зі зброєю в руках, а я — боєць гуманітарного фронту. Але мета у нас одна – перемога України. Моя зброя — це слово та мої українські переконання. Я їх намагаюсь пояснити людям і донести. Та багатьом це не подобається. В першу чергу тим, хто не хоче української України. А іншого шляху, окрім як українська Україна, у нас немає. Власне, про це я і прошу бійця.

— А як щодо аргументу, що про мову в окопах не питають?

— Хто підкинув тезу про бійців, що в окопах про мову не питають? Знову якась спеціальна розробка? А як же паролі "паляниця/полуниця"? Це по-перше. По-друге, я в тилу про окопи й не говорю. Мова про тил. По-третє, але ж в окопах є не тільки зросійщені бійці. Є італійці, англійці. То що? Всюди запроваджувати їхню мову? Державна мова у нас одна. Українська. Тож будь ласка, дорогі бійці, люблю вас, поважаю, вдячна, земний уклін, не знаю, коли ми своєю вдячністю розплатимося з вами, але, приїжджаючи на мирні території, отак як танк залишаєте на фронті, гармату, міномет, дрон, так само і російську мову треба залишати в окопах. Треба перелаштовуватися на українську мову.

Кажуть: яке ви право маєте втручатися в особистий простір. А я й не втручаюся, а кажу, що розмовляти в тилу України українською мовою – це правило. Бійці ж дослухаються до правила, наприклад, що магазин зачиняється о 18:00. Ніхто ж не ламає двері, не кричить, що він боєць, відчиніть мені двері. А як тільки, скажеш розмовляйте в Україні українською, то одразу деякі починають кричати: "Так він же боєць!"

— На вашу думку, чого взагалі питання мови кожного разу викликає такі запеклі суперечки в суспільстві?

— Тому що це питання й досі не вирішене. Дехто з людей перейшли на українську, не усвідомивши цього. Вони зробили це всупереч, тому що ракети летять, це така форма протесту, але глибинного усвідомлення нема. А ще є багато зросійщених, які захищають право бути у собі носіями "руського міра". Московська мова – основний інструмент утвердження серед українців "руського міра", московського світу, свідомості, ментальності. Чому власне ми не були готові до цієї війни? Тому що московити нас приспали. Ми співаємо разом з ними їхніх пісень, читаємо їхню літературу, дивимось їхніх артистів, їхнє кіно, спектаклі. Ми настільки зав’язли в їхньому світі, що не відчули небезпеки. Якби ми були з ними іноземцями, як ми іноземці з німцями, французами, то миттєво відчули б їхні настрої. Наприклад, як з угорцями. Вони ж для нас іноземці? Чи "братський" народ? А в чому різниця? І там, і там нас поєднує кордон: з одного боку у нас московський кордон, з іншого — угорський. Але угорці для нас іноземці, а росіяни для нас не іноземці, ми "браття". І це зіграло з нами поганий жарт. А як це стало для нас не-іноземним? Через московитську мову, яка звучала з кожної щілини.

— Тоді яким чином ви бачите вирішення питання? Законодавчі ініціативи?

— Шляхом законодавчих ініціатив я, на превеликий жаль, не бачу вирішення проблеми, бо цих ініціатив не буде. Приходить кожна влада і боїться втратити свій електорат, тому вона балансує між тими й тими, між зросійщеними й україномовними. Я бачу вирішення проблеми хвилею знизу. Як завжди, зрештою, у нас все й відбувається. У нас закони про мову, про освіту, були ухвалені тиском знизу. Так само мовне питання повинно бути вирішене тиском знизу, а не очікуванням ініціатив від влади. Я покладаю надії тільки на україномовних, переконаних, свідомих, які розуміють, що українська мова – це основа нашого майбутнього.

Зараз влада хоче витіснити московську мову англійською. Це хибний крок. Англійська мова для нас не вихід. Якщо ми англізуємо суспільство, ми не здобудемо українського суспільства. Ми не станемо українською Україною, як французька Франція, польська Польща, а вони такі. І ми повинні такими стати. Ми й так зараз тільки стали налаштовуватися на українські рейки, тільки почали відновлювати свою ідентичність: хто я, що я, які мої предки, традиції, історія?

А англійська мова зітре цю ідентичність, як і російська. Ні, не ракетами зітре. Просто англійська така ж сильна, як московитська, вони обидві не зазнавали геноциду носіїв, колонізації, лінгвоциду, а українці і наша мова – так. Коли нашу мову знищували, їхні мови процвітали. Ми слабші. Нам небезпечно в країні давати статус офіційної якійсь сильній мові, окрім української, бо це буде загроза українській мові.

Не дарма французи так відчайдушно захищають свою франкофонію. Французька мова має більше сили, аніж українська, бо теж не була колонізованою, не зазнала лінгвоциду, геноциду носіїв. Проте вона поступається англійській. Італійська поступається… Українська тим більше поступиться. Безперечно англійську треба знати, але для цього треба не офіційний статус їй давати в Україні, як пропонує нинішня влада, а міняти методики викладання, підходи до вивчення, міняти підготовку вчителів у вищих навчальних закладах.

Зараз звучать пропозиції від влади зробити англо-українську білінгвальну освіту в Україні. Однак немає франко-англійської освіти у Франції, німецько-англійської освіти у Німеччині. Хіба що в окремих якихось школах, а не системно по всій країні. Ми ще не встигли стати на українські "ноги", а нам вже на голову валять англійську замість московитської. Московитську треба витісняти українською.

— Один з аргументів, що часто повторювався під вашим дописом: хіба ж російськомовний боєць ЗСУ врешті-решт не захищає українську ідентичність?

— Я не чіпаю окопи і не втручаюсь у військові питання, на яких не розуміюся. Я не даю порад бійцям, якою мовою розмовляти на війні. Там стресові ситуації і кожен в такій ситуації переходить на своє. Але я звертаюсь до бійців, які приходять в тил. Тил – вже моя територія. Це гуманітарний фронт. Якби я прийшла в окопи до бійців, я б звісно їх слухала: де пригнутися, де на голову надягнути каску, а де можна розслабитись і зняти її. А коли вони з окопів приходять на мій фронт у тилу – гуманітарний, то я прошу їх дослухатися до мене, бо я тут профі. Вони профі там, а я тут. Тому в гуманітарних питаннях в тилу нехай вони слухають мене.

— Коли починається так звана "нелагідна" українізація, багато людей сприймають її в багнети: "забирають своє рідне", "мій батько розмовляв російською". Рано чи пізно буде звільнено території, де у більшості своїй місцеве населення розмовляє російською. І що тоді робити?

— Коли я працювала з В’ячеславом Чорноволом і він говорив, що Україна повинна бути українською, то йому казали змосковщені українці: "не чіпайте нас, не можна через коліно, ми вже старе покоління… а от наші діти, от вони вже будуть українцями". Ці слова я чула 30 років тому! За ці 30 років їхні діти вже виросли й лишилися змосковщеними. Вони народили дітей і теж виховали їх змосковщеними, тобто, це вже внуки тих, хто говорив Чорноволу, що не можна так одразу…

Хоч я й не вірю в ініціативу цієї влади, як підсилити українську мову в Україні, але всюди стверджую, для цього повинна бути державна політика. До прикладу, поїхали наші біженці в Польщу, Німеччину, Італію. Що вони там одразу роблять? Вчать мову. І не кажуть, що їх ламають через коліно. Так само і ми в Україні повинні всюди ввести українську мову і перестати зважати на тих, хто не розуміє, що він підриває устої цієї держави, підтримуючи мову московитів.

А тепер про "забирають своє рідне". Давайте подумаємо: а яким чином сталося так, що українець говорить російською мовою? Для молодшого покоління зрозуміло – "завжди так було", бо батьки так навчили. А для батьків? Для бабусь і дідусів? Завжди так було? Ні! Тому що прийшли москалі в Україну, зробили Ірпінь і Бучу по всій Україні, особливо на сході. Чому схід такий зросійщений? Тому що там під час влаштованого нам голодомору вимерли цілі села, а на їх місце завезені московити з Воркути, Тули і звідки завгодно. Московити нав’язали там свою ментальність, свою мову. Вони не асимілювались в українське суспільство, а навпаки асимілювали вас! А тепер ви захищаєте в собі їхнє?!

— Але ж люди, зайняті повсякденними турботами, так глибоко не вникають.

— Тому це завдання держави – донести їм це. Донести, що вони захищають те, чого зараз добивається "раша". Згадаємо умови, що вони нам виставляють: не вступати в НАТО, ЄС, залишити території, зробити російську другою державною. Коли в майбутньому московити вщент програ́ють, вони все одно бикуватимуть і виставлятимуть нам умови, а ми, уявімо собі, не дай Боже, погодимося і скажемо: "Гаразд, погоджуємося на одну вашу умову з усього списку, виберіть один пункт з ваших вимог". Як гадаєте, який пункт вони залишать?

— Гадаю, що мову.

— От і я так думаю. Тому що вони розуміють, як нас здолати – тільки мовою. Бо їхня мова робить з українця московита. Зараз наші хлопці й дівчата стоять зі зброєю в окопах і гинуть саме тому, що ми програли цю гуманітарну війну. Я її також програла, не зуміла донести, та й як тут донесеш, коли з тебе спеціально роблять навіжену. Так от, ми спочатку здали мовні позиції. Тому я й звертаюся до бійців зі зброєю: "Не повторіть помилку!"

* Чому Янукович і Азаров не стали українцями, чи змінився Зеленський на посту президента, чому "95 квартал" не жартує про Пушкіна — читайте у другій частині інтерв'ю з Ларисою Ніцой.