Двадцята річниця Тузли. Тривожні дзвіночки, які видавали у росії агресора весь цей час

Порушення угод, спроба захопити Тузлу, газові і продуктові війни видавали у росіянах "хороших" сусідів

29 вересня виповнюється 20-та річниця першої спроби росії окупувати частинку території України після здобуття незалежності — саме 29 вересня 2003 року рф спробувала анексувати острів Тузла в Керченській протоці та Азовському морі. Паралельно активно йшла хвиля пропаганди і негативу, мовляв, українці заробляють "шалені гроші" на росіянах, коли російські платять порту в Керчі.

Це — один із багатьох червоних прапорців країни-агресорки, чого вартують анексія Криму, фінансування бойовиків на Донбасі, численні молочні, сирні, газові, молочні, транзитні війни та антиукраїнська пропаганда. "Телеграф" розповідає про них детальніше:

Спроба вкрасти Тузлу

Ще перед початком самого будівництва у рф з'являлися тривожні дзвіночки у вигляді пропаганди: за п'ять років до цього виходить книга "Коса Тузла: перечисленная территория" такого собі депутата законодавчих зборів Краснодарського краю та колишнього кагебіста Травнікова, де Тузла згадується у контексті національних інтересів росії. За рік до інциденту Травніков засновує комітет з "повернення" острова Коса Тузла росії, члени якого надіслали звернення путіну з вимогою висадити там десант. Під час самої спроби захоплення по російському телебаченню велася компанія пропаганди, мовляв, Україна заробляє на росіянах і не хоче поділитися "по-братськи". Під час конфлікту голова путінської адміністрації Олександр Волошин погрожував вдарити по Україні ядерною бомбою, а путін говорив про "превентивні удари".

Без жодного попередження 29 вересня росія розпочала підготовчі роботи до спорудження насипної дамби, яка мали би з'єднати Таманський півострів із Тузлою. Щодоби споруджували близько 150 м дамби з шаленою швидкістю. Одночасно у територіальні води України, поблизу Керчі, входили бойові кораблі Новоросійської військово-морської бази, а російські морські піхотинці та десантники почали навчання з бойовою стрільбою на Таманському півострові. москва відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса і що Україні була передана лише континентальна частина Криму. Рішення також пояснювали необхідністю запобігти розмиванню Таманського півострова.

Конфлікт тривав 25 днів, МЗС направило росії ноту протесту, Верховна Рада зверталася до держдуми рф, ухвалювала постанови "Про усунення загрози територіальній цілісності". рф це ігнорувала.

Разом з цим до Тузли Україна стягнула додаткові сили, розмістивши посилений контингент прикордонників, переобладнана прикордонний пост і почала термінове спорудження прикордонної застави. Тодішній президент Леонід Кучма демонстративно проконтролював спорудження прикордонного поста на Тузлі і оглянув у бінокль будівництво російської дамби. До місця конфлікту привели кораблі і катери українських ВМС – військові були готові відкрити вогонь.

23 жовтня вранці Кучма на пресконференції у Керчі повідомив що домовився з путіним про зупинку будівництва дамби. Між кордоном і будівельниками лишалося 100 метрів. росія визнала Тузлу українською лише у липні 2005-го.

Газові війни

росія почала погрожувати Україні відключенням газу ще у 1993 році — за рік після укладення першої газової угоди. В Україні тоді вирувала криза, коли підприємства не могли реалізувати свою продукцію за гроші і вдавались до бартеру, платити за газ їм було нічим. Україна у відповідь присяглася перекрити росії магістральні газопроводи. Під час зустрічі українського та російського президентів Леоніда Кравчука та Бориса Єльцина Київ погодився на обмін частини кораблів Чорноморського флоту на списання 800 мільйонів доларів першого боргу.

У березні 2005 року "Газпром" заявив, що з 2006 року Україна має платити за газ "європейську" ціну – близько 250 доларів за тисячу кубів. У ніч на 1 січня 2006-го "Газпром" припинив постачання палива і звинувачував "Нафтогаз" у крадіжці палива. Українська сторона звинувачення відкидала. Це назвали першою українсько-російською газовою війною. 4 січня вдалося підписати домовленості, згідно з якими закінчувався бартер у вигляді транзиту в обмін на газ. Ціна газу становила 95 доларів за тисячу кубів.

З 2006 року ціна газу для України почала підвищуватися, у 2008 році вона сягнула 179,5 доларів. У 2008 році компанія-посередник між Газпромом і Нафтогазом RosUkrEnergo мала борг перед російською стороною у сумі 2,4 мільярда доларі. росія виставила ультиматум – погашення боргу чи непідписання договору на 2009 рік. 1 січня 2009-го "Газпром" припинив постачання газу. "Нафтогаз" і "Газпром" підписали контракт на 2009-2019 роки, він зобов’язав "Нафтогаз" купувати 52 мільярди кубів газу (більше, ніж потрібно насправді) на рік за ціною 450 доларів за тисячу кубометрів.

Після усіх цих перекриттів "Газпром" дискредитував Україну, щоб переконати Європу, що вона є ненадійним транзитером, нав'язуючи ідею побудувати газопроводи в обхід. На російському телебаченні була хвиля пропаганди, де Україну зображували крадійкою газу рф. Попри відсутність правових підстав, гасло експлуатувалася аж до початку російсько-української війни 2014 року. В 2009 році Європейська комісія не знайшла фактів несанкційованого відбору Україною газу з магістральних трубопроводів, що з’єднують Росію та країни Заходу.

У 2010-му Віктор Янукович підписав сумнозвісні "Харківські угоди", згідно із якою Київ отримує 100-доларову знижку на газ в обмін на те, що продовжує термін базування Чорноморського флоту рф у Севастополі до 2042 року.

25 листопада 2015 року "Газпром" востаннє перекрив Україні газ. З того часу Україна перестала купувати блакитне паливо у ненадійного постачальника.

Молочні, м'ясні, сирні війни

У січні 2006 року росія без попередніх консультацій з українською стороною і без попереджень заборонила імпорт м'яса з України, згодом додавши туди молочну продукцію. На той час на російський ринок припадало близько 60% українського молочного експорту. Зрозуміло, якої сили удару було завдано всьому сільському господарству. Це увійшло в історію як м'ясо-молочна та котлетна війна.

Поки одні експерти пояснювали це санітарними вимогами, інші вбачають у цьому конфлікті політичну складову. Мовляв, росія намагалася завдати економічних збитків за спроби своєї політичної незалежності.

У першій половині 2012 року росія влаштувала сирну війну, яка була використана як інструмент економічного тиску на Україну з боку росії. Приводом стала заява про низьку якість твердих сирів українського виробництва Занепокоєність виникла через "безконтрольне" використання в сирах рослинних жирів. Асоціація"Український клуб аграрного бізнесу" назвав претензії безпідставними. Серед причин сирної війни бачили політичну та економічну складові, зокрема — вступ росії до Світової організації торгівлі (СОТ).

У червні 2013 росія знову розпочала "сирну війну", коли у твердих сирах виробництва компаній "Гадячсир" і "Прометей" нібито було виявлено антибіотики. Ці кроки вбачали як тиск на Україну у її виборі між Митним союзом та підписанням угоди про Асоціацію з ЄС, яке мало відбутися на саміті "Східного партнерства" у Вільнюсі.

Шоколадна війна

У 2013 році росія влаштувала заборону продажів продукції української кондитерської компанії "Roshen" у якості інструменту економічного та політичного тиску. Приводом стала заява про низьку якість шоколаду та цукерок виробництва компанії. Внаслідок чого скорочено випуск продукції чотирьох кондитерських фабрик — київської, вінницької, маріупольської і кременчуцької. Якість продукції української корпорації вирішили перевірити Білорусь, Казахстан, Таджикистан і Молдова. Але єдиного фронту не вийшло: абсолютно всі потенційні союзники москви у Митному союзі оголосили, що в них немає претензій до українських солодощів.

Транзитна війна

У 2016-му році після підписання Україною угоди про асоціацію з Європейським Союзом росія обмежила рух вантажівок з України по своїй території. Приводом стало те, що українські активісти та учасники АТО затримували російські фури. Український уряд теж не забарився з рішенням і повністю зупинив транзитний проїзд через свою територію російських вантажівок. Це сильніше вдарило по росії, адже росія змушена використовувати маршрут через країни Балтії поромом до Німеччини.

Раніше "Телеграф" пояснював, як з’явився Керченський міст і де він знаходиться.