"Найстрашніше, коли комп'ютерний вірус пише українець": Людмила Богуш про людей і кадрові тренди під час війни в Україні

Де мало ресурсів, де важке життя, розвивається мозок — люди шукають нестандартні рішення

Українці сьогодні розділились на три категорії — ті, хто захищає Батьківщину в ЗСУ, хто працює в тилу і хто працює за кордоном. На ресторанній конференції ProResto, генеральним інформпартнером якої виступив сайт "Телеграф", пролунала важлива, на наш погляд думка: сильні люди, які залишились в Україні, вимагають інших підходів від роботодавців.

"Телеграф" вирішив поговорити детальніше з автором цієї тези, засновницею компанії Bogush Time Людмили Богуш — про мотивацію, професії майбутнього, радянські підходи до спеціалістів віку 40+ та про післявоєнні тренди на ринку праці.

— Ви сказали, що в Україні залишились сильні люди, які вимагають інших підходів, іншої мотивації. Які помилки роблять роботодавці відносно таких працівників?

— Не враховують мотивацію. Це сильні люди, вони хочуть брати на себе відповідальність. Їм може бути сумноі нудно, бо їм не дають можливості щось вирішувати, розвивати, про щось чи про когось дбати.

Ми говоримо про суспільну відповідальність. А як щодо навчання всередині? Я якось розмовляла з людиною, яка переїхала до Японії. Там старші співробітники навчають новачків. Вона спитала: "А як ви це оплачуєте?" Японці так подивились на неї: "Як оплачувати: Це ж велика пошана, це вчитель". І там така повага до цих вчителів, що люди вишиковуються в чергу, щоб кимось із молодших співробітників опікуватись. Якщо людині не давати себе проявляти, реалізовувати, — роби за інструкцією, як тобі скажуть, це все наша відповідальність — тоді вона піде. Бо зарплатня — це база. Нормальна плата за працю повинна бути. А от для того, щоб ми були щасливими, нам потрібна самореалізація.

— На форумі говорили про проблему кадрів. Чому не звертають увагу на людей віком 40+? Всі казали про молодь — шукати в університетах тощо.

— У нас ще зберігся пострадянський підхід до людей. В Америці він інший. Пам'ятаєте фільм "Стажер" (у головній ролі Роберт де Ніро — Ред.)? Там цінують досвідчених людей. Вони розуміють, що їх не потрібно вчити, вони мають купу компетенцій, які можуть бути корисними для бізнесу. І вони цінують роботу, якщо вирішили, що вона їм підходить. Нема гормональних сплесків, діти вже дорослі, є сили і бажання робити щось продуктивне, якщо ми говоримо про хороших фахівців.

Але це ми говорили про вік 40+. А є ще люди старшого віку, на яких суспільство часто не звертає уваги як на фахівців. А вони плюс до компетенцій і досвіду ще дуже цінують можливість бути корисними.

Наведу приклад. Захожу в клініку в Америці і бачу, що на ресепшні сидять бабусі в окулярах, із красивим макіяжем і зачісками. Вони отримують пенсію і можуть не працювати, але працюють, бо хочуть бути корисними, допомагати людям.

— Мене завжди дивувало, чому у нас нема такої культури ставлення до досвіду і віку. Тим більше в умовах, коли на ринку такий дефіцит кадрів…

— Це все із Радянського Союзу, де людина в 60 йшла на пенсію і мала померти якомога швидше. Це мине, у мене є клієнти в Україні, міжнародні компанії, які привносять інакше ставлення, свою культуру. Вони говорять, що беруть на роботу людей 40+, бо з ним не треба морочитися, витрачати час на навчання тощо. Вони розуміють, що роблять саме в цій компанії, а не займаються випробуваннями і пошуком себе.

— Орієнтація на молодь — це, мабуть, специфіка готельно-ресторанного бізнесу?

— Частково — так. В Америці офіціантами часто працюють ті, хто ще вчиться. Офіціантом ти можеш працювати з 14 років і мати живі гроші. Але у крутих ресторанах ти побачиш дорослих офіціантів. На міжнародних рейсах у серйозних авіакомпаніях теж дорослі стюарди і стюардеси. Це додає респектабельності.

— Що буде з ринком праці, коли закінчиться війна — ви працюєте в різних країнах, тож можете дати погляд зі сторони.

— Тут у мене просто біль. Особливо, коли побачила, як з усього світу в Ізраїль повертаються люди, щоб його захищати. Я зараз слухаю тільки тих, хто в Україні. Не розмовляю з чоловіками-підприємцями, які виїхали за кордон. Вони кажуть, що в Україні корупція. Але хто її розвинув? Хоч би хто і що казав, більшість з цих людей виїхала незаконно. І, можливо, якби вони не виїхали, а були тут, допомагали, то й війна б вже закінчилась.

— Як ті, хто повернеться, вплинуть на ринок праці і роботодавців?

— Люди приїдуть інші. В Європі чи Америці ніхто так не грається з працівниками, як ми. Вони повернуться більш дисципліновані, виховані. В Америці не кажуть — чим ти займаєшся по життю. А питають: "Що ти робиш, щоб виживати?" Там і в Європі зовсім інше ставлення.

Я вважаю, що і у нас керівник має бути психологом, але не психотерапевтом. Потрібно розуміти потреби людини, підтримувати в певні моменти, але не брати на себе відповідальність за її депресивний стан тощо. У нас запитували — що робити із працівниками, які через 3-4 роки роботи "вигорають". І навіть відпочинок-перезавантаження в Карпатах їх не відновлює.

Ви можете підказати працівнику поставити особисті професійні цілі на рік, підтримати. Але брати на себе відповідальність за його депресію чи тягнути того, хто не хоче працювати, не хоче бути продуктивним, не треба.

— Давайте з вашого досвіду сформулюємо, які основні переваги роботи в Україні з українським роботодавцем, порівняно з тією ж Європою?

— Перше — у нас набагато більше естетики. В усьому.

Друге — ми дійсно людей любимо. Ми підтримаємо, умовно по головці погладимо, потурбуємось не лише як роботодавець (в рамках закону), а по-людськи.

Третє — у нас людям дають багато можливостей для творчості.

Я знайома з дуже фаховою людиною, яка поїхала працювати в Google. Здавалося б, робота мрії. Але людина пропрацювала рік, була керівником, і пішла звідти. Запитуєш: "Чому?" Говорить: "Бо я тут гвинтик. Дуже важливий, але гвинтик, а я хочу бути людиною".

— Які професії, на ваш погляд, будуть найбільш перспективними після війни. Ми бачили бум на юристів, економістів, айтішників… Куди сьогодні віддавати дітей?

— Я бачу напрями будівництва і IT. Зрозуміло, що нам потрібно буде багато відбудовувати, це перспективно щодо докладання зусиль і змоги робити щось цікаве, важливе, масштабне. А IT — тому що у нас дуже хороші мізки. Ще до війни мені казали американські фахівці, що найстрашніше, коли комп'ютерний вірус пише українець — з цим часто нічого не можна зробити.

Це природний закон: там, де мало ресурсів, де важке життя, розвивається мозок — люди шукають нестандартні рішення. У мене є клієнт в Одесі, компанія, яка придумала конструктор для забудови і створили склобетон.

Після війни буде ще один тренд — все, що пов'язано з жінками, вже зараз дуже розвивається, а буде розвиватись ще більше. З одного боку, жінки перебирають на себе чоловічі професії, бо потрібно виживати, годувати дітей і підхоплювати бізнес. А друге — будуть активно розвиватись сервіси для жінок.