Путіна публічно принизили на очах усього світу - Ярослав Жарєнов

Головний редактор "Телеграфу" Ярослав Жарєнов проаналізував історію з виходом Росії з "зернової угоди" та поверненням туди

Через чотири дні після гучних та помпезних заяв про вихід із "зернової угоди" Росія оголосила про своє повернення. Будемо відвертими – сумнівів у тому, що так станеться, практично не було.

По-перше, пригадаймо, що в ніч проти 29 жовтня українські спецслужби провели блискучу операцію і за допомогою безпілотників атакували російські військові кораблі в бухті Севастополя. Вже до вечора міноборони РФ заявило, що "Росія призупиняє участь у реалізації угод з вивезення сільськогосподарської продукції з українських портів". Причина нібито в тому, що вказана атака здійснювалася за допомогою суден, які перевозили зерно (ну так банально придумали).

У телеграм-каналах та російських медіа цю новину тут же подали як вихід із угоди, мовляв, Росія закриває порти й далі коридор не працюватиме. При цьому і Москва, і Київ у цей момент дивилися в один бік — що скаже Туреччина. Річ у тому, що "зернова угода" є великою дипломатичною перемогою саме для Ердогана, адже таким чином він показав, що може домовлятися з Путіним. По суті, він став чи не єдиним ефективним переговорником між Росією та Києвом/Заходом.

Наступного ж дня стало відомо, що ООН, Україна та Туреччина погодили на 31 жовтня рух 16 суден із зерновими. Стало зрозуміло, що коридор працюватиме і без Москви, питання було лише в тому, чи готовий Кремль йти на ще більшу ескалацію та атакувати невійськові судна.

31 жовтня на очаківському напрямку російські окупанти атакували буксири, які супроводжували судна з зерном. Внаслідок удару загинули двоє членів екіпажу, ще один зник безвісти, а одного вдалося врятувати. Очевидно, йшлося про українських громадян, оскільки інформацію оприлюднили військові.

Все це ще раз продемонструвало, що Росія — країна-терорист, а ніякий не миротворець. Цю фразу треба підкреслювати, оскільки світ дуже важко змінює свою думку та ставлення до всього. Те, що для українців видається очевидним фактом, у тій же Європі легко ховається за ширму "не все однозначно".

Того ж дня, 31 жовтня, Путіну довелося особисто і в екстреному режимі виправдовуватися, що Росія не вийшла з угоди, а лише "припинила в ній участь".

1 листопада відбулася розмова між Путіним та Ердоганом, де, мабуть, кремлівському карлику в фарбах пояснили, що може статися далі. А сценаріїв багато, усіляких та різних. Наприклад, супроводжувати зерно могли відправити флот НАТО, або Туреччина бере коридор під свій контроль і заводить кораблі зі своїм прапором. Атакувати флот країни НАТО з огляду на те, що ти вже втратив один флагман флоту і в порту стоїть другий із пробоїною, — нерозумно навіть для Путіна.

2 листопада міноборони РФ оголосило, що Росія повертається в "зернову угоду".

Що важливо: ще рік тому забаганки Кремля виконувалися "аж бігом". Європа боялася та навіть тремтіла перед загрозою, в Україні ж не до кінця вірили в реальність вторгнення і не усвідомлювали всієї сили ВСУ та духу українського народу. Вісім із половиною місяців війни вже змінили світ!

Погрози з Москви не сприймаються так однозначно. Консервативна та акуратна щодо стримування Росії Німеччина стає на стежку війни. Звернення Штайнмаєра не залишає поля для маневрів: "Росія перейшла кордони і ми повинні її стримати. Ми будемо з Україною стільки, скільки буде потрібно".

Історія з виходом із "зернової угоди" та поверненням туди стала публічною ганьбою для Путіна. Звичайно, у всій цій історії є і роль Китаю, який закуповує в Україні зернові (наприклад, кукурудзу), але першою скрипкою був Ердоган. Так, він грає у своїх інтересах, але зараз саме він показав, хто є головною силою в регіоні. І це точно не Росія.