Релігія як зброя: росія організувала етнокультурний геноцид українців - Олександр Левченко

Історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ вважає, що плануючи швидку окупацію України, Володимир Путін розраховував не лише на підтримку московської церкви, коли московський патріарх Кирило оголосив український народ слугами диявола, а й на філії цієї церкви в Україні

Російська Федерація використовує релігію як зброю. Російська влада на тимчасово окупованих українських територіях систематично переслідує практично всі релігійні організації, які не належать до Московського патріархату. З початку військового вторгнення РФ в Україну російська окупаційна влада закрила, націоналізувала або приєднала до Московського патріархату 26 храмів чи молитовних закладів. Відомо щонайменше про 76 актів релігійних переслідувань. Було вбито або схоплено 29 священників різних конфесій, ще 20 було пограбовано.

У самій Російській Федерації за так званим законом Ярової були притягнуті до відповідальності всі місіонери баптистів та багатьох інших протестантських сповідань. Мормони взагалі були повністю заборонені. Стосовно цих віросповідань російська влада також цинічно діє на тимчасово окупованих територіях України. У серпні 2022 року російська влада у тимчасово окупованому українському місті Мелітополь затримали українського євангельського пастора та висунули йому звинувачення згідно з російським законодавством. Що стосується окупованих російською армією ще навесні 2014 року Кримського півострова та частин Донецької та Луганської областей, то останні дев'ять років ситуація зі свободою віросповідання там була дуже складною. Православна церква України (ПЦУ), Українська греко-католицька церква, усі євангельські церковні громади були визнані сектантськими в так званій "Донецькій народній республіці".

Найбільше зазнає утисків Православна Церква України. Багато церковних будівель ПЦУ було конфісковано на користь Московського патріархату, там, де цього не трапилося, було заборонено відправляти богослужіння українською мовою. Парафії ПЦУ та греко-католицької церкви практично не мають можливості функціонувати в Криму.

Церковні переслідування йдуть поруч із культурними, які здійснює російська окупаційна влада. Практично не працюють україномовні школи, Москва відправляє для навчального процесу на окуповані українські території своїх вчителів з РФ. Усі книжки українською мовою знищуються. Відбуваються масові депортації українських дітей у далекі російські регіони, де їх сліди губляться. Фактично Москва організувала етнічний та культурний геноцид українців на тимчасово окупованих територіях з метою тотальної русифікації.

Кремль вичищає в середовищі місцевого українського населення все, що нагадує про Україну, і за це має бути покараним у судовому порядку. Усі чиновники Кремля, відповідальні за реалізацію політики знищення української духовної спадщини та національної ідентифікації, мають бути притягнуті Міжнародним судом злочинів війни в Україні та нести не меншу відповідальність, ніж військові злочинці. Водночас у Кремлі хочуть визнати недемократичними рішення української влади про призупинення перебування священників Московського патріархату в будівлях, що належать українській державі.

Плануючи швидку окупацію України, Володимир Путін розраховував не лише на підтримку московської церкви, коли московський патріарх Кирило оголосив український народ слугами диявола, а й на філії цієї церкви в Україні. Керівники ФСБ запевняли Кремль, що величезна кількість українців просто чекає приходу російської армії.

І справді, багато священників з Української православної церкви Московського Патріархату (УПЦ МП) закликали лояльно сприймати російську армію та нову кремлівську окупаційну владу. Щоправда, частина духовенства УПЦ МП засуджувала російське вторгнення, але вона не становила більшості. Більшість священників, не бажаючи бути усуненими Московським патріархом від виконання своїх обов’язків за анти кремлівську позицію, вирішила нейтрально поставитися до російського вторгнення, що об’єктивно грало на руку офіційній Москві. Однак багато вірян це помітили й почали скаржитися на таке ставлення священнослужителів. Низка церковних парафій просто вирішила залишити церкву, підпорядковану Московському патріарху, і перейти до Православної церкви України.

З одного боку, це зміцнило ПЦУ, а з іншого – залишило проросійських попів у відносній більшості. Багато з них були делеговані на церковну службу в Україні безпосередньо з Росії. Таким чином, російська армія була для них не окупаційною, а своєю. Проте Українська Православна Церква Московського Патріархату все ж була змушена дещо дистанціюватися від свого начальства в Москві, але не наважилася відокремитися. Цьому завадило існуюче проросійське лобі в УПЦ МП.

Українська держава досить довго терпіла існування на своїй землі церкви, яка не засуджувала російську військову агресію. Багато в чому це була зрада українських національних інтересів. У деяких монастирях УПЦ МП СБУ знайшла матеріали, які підтримують російську армію, в деяких російська армія зберігала свої боєприпаси, а інші навіть стали частиною позицій російських військових. Тому у Києві було прийнято рішення про повернення державі Києво-Печерської Лаври, у власності якої вона перебуває, та передачу права відправлення там церковних обрядів від УПЦ МП до Православної Церкви України.

Ще у 1448 році Московська церква відокремилася від Київської митрополії і протягом 141 року не визнавалася Константинопольським патріархатом, будучи неканонічною. У 1589 році Москва запросила Константинопольського Патріарха Єремію II з пасторським візитом і під час його перебування звернулася з проханням про створення Московського Патріархату. Єремія не очікував цього і не погодився. Тому його посадили під домашній арешт і після пів року перебування у частковому ув’язненні він прийняв пропозицію про хіротонію московського патріарха. Таким чином, Москва у підлий спосіб отримала патріарха.

У 1700 році помер десятий патріарх Московський, і цар Петро I перешкодив призначенню нового. Він просто віддав Московську церкву під нагляд спеціальної державної колегії. Це тривало до падіння Російської імперії в 1917 році. Але через кілька років більшовики, які були войовничими атеїстами, перемогли в Росії. Багато церковних діячів були розстріляні, сотні церков зруйновані. Московський патріархат та інші церковні організації були заборонені. Але в 1943 році Сталін відчув, що йому не вистачає духовних сил перемогти гітлерівський нацизм і знову дозволив діяльність Московського патріархату, але під повним контролем держави й сумнозвісного НКВД. Усі священники мали писати звіти офіцерам державної безпеки та співпрацювати з НКВД. Відомо, що нинішній патріарх Московський Кирило також був у тісних стосунках зі спадкоємцем НКВД – КДБ. Не дивно, що Володимир Путін, як колишній офіцер КДБ, особисто лобіював Кирила на посаду патріарха Московського. Тож тепер Кирило віддає Путіну свій борг, коли шанує його перед російським народом як Бога. Але про Бога з погонами підполковника ніхто не чув. Це звання Путіна, коли він служив у КДБ. Тому українці такого кремлівського Бога не сприймають і ніколи перед ним не схиляться.