Європерспектив в України за рік може не бути, рішення потрібно ухвалювати швидко - Олексій Голобуцький

З початку листопада у західних медіа з’явилася низка матеріалів про російсько-українську війну в ракурсі – "а чи не час домовлятися?". Телеканал NBC News повідомив, що американські та європейські чиновники нібито вже потай обговорюють з Києвом ймовірність домовленостей з москвою.

Видання The Washington Post пише, що настав час переосмислити бачення перемоги України, зробити його реалістичнішим. А то, мовляв, ситуація може стати ще гіршою.

Так, поки що про переговори пишуть лише в якихось статтях. Це міркування. Нормальна практика демократичного світу. Ні американці, ні англійці, ні німці, які про це пишуть, не є громадянами нашої країни, не живуть у цій війні. Вони роблять так само, як ми, коли розмірковуємо про ізраїльсько-палестинський конфлікт. Скільки жертв, скільки триватиме, чим може завершитись.

Статті в ракурсі "українцям та росіянам треба домовлятися", висловлювання тих чи інших політиків на цю тему з’являються регулярно – практично від початку широкомасштабної агресії росії проти України. І навіть була спроба домовитись – у березні 2022-го у Стамбулі. Але потім ми побачили Бучу та жахнулися. Після цього почали вважати безглуздим вести переговори.

До того ж домовлятися на тлі успішного контрнаступу України було б неправильно. Адже передбачали як? Ось дійдемо до якоїсь максимально можливої наразі межі – тоді й… Були надії, що до осені-2023 ми або увійдемо до Криму, або перерубаємо сухопутний коридор туди.

Саме так, схоже, уявляла собі розвиток ситуації наша влада. І ретранслювала ці райдужні перспективи у світ. Але зараз вже зрозуміло, що нічого подібного навіть до кінця цього року не буде. Щобільше – може стати навіть гірше для нас.

Починати навесні нову спробу контрнаступу, схоже, немає вже ентузіазму ані в наших партнерів (через безліч внутрішніх проблем), ані в нас. Про це, зокрема, роздуми головкома ЗСУ Залужного в The Economist.

Захід вже отримав усі відповіді, які хотів отримати від цієї війни, розв’язаної росією. Тепер у країнах розуміють не лише стан і можливості армії росії, а й – свого ВПК. Зробили певні висновки. Здійснили певні дії.

Знають там тепер силу та слабкість України. Але скільки ми ще зможемо проіснувати, якщо 50% нашого бюджету – це допомога партнерів, не кажучи вже про озброєння та боєприпаси?

Поєднання всіх цих факторів підштовхує низку аналітиків, журналістів, політиків, чиновників, загалом громадську думку на Заході до того, що настав час Києву та москві про щось домовлятися. Або хоча б розпочинати про це розмову.

Це є абсолютно нормальна практика. Яка викликає у нас негативну реакцію, бо це наш біль, наша війна. І тому, що в нас близько півтора року була негласна угода про некритику влади, єднання під спільним прапором, віру в швидку перемогу. А найскладніші та найважливіші питання ми не ставили. Ні собі, ні владі.

Так от – цей етап закінчився. І кількість статей, заяв із незручними, але необхідними питаннями на кшталт "Що далі?" буде дедалі збільшуватися.

Навіть якщо ми втрачаємо території (зрозуміло, що це ніхто не визнає, але фактично вони будуть на якийсь час втрачені), якщо відмовляємося на невизначений період від їхньої деокупації військовим шляхом, ми повинні щось отримати на заміну від тих, хто обіцяв нас підтримувати до кінця.

Як мінімум – деякі гарантії безпеки та перспективу на майбутнє. Це – вступ до ЄС (і 8 листопада з цього приводу був позитивний сигнал) та НАТО. Якщо ми почуємо відповіді на ці питання – можна вважати, що переговори відбудуться у найближчому майбутньому.

На Заході зміцнюється думка, що рішення потрібно ухвалювати швидко. Поки до України є увага і у наших союзників є бажання. А за рік, можливо, про жодні євроатлантичні перспективи мови вже не буде.

Ніхто не ламатиме Україну через коліно. Щоб потім у нас не з’явилися реваншистські почуття у стилі "Це все зовнішні сили винні!" Це має бути природний процес. До якого має дозріти і українська влада, і українське суспільство. Але поки, як я розумію, наше керівництво і не дозріло, і до кінця не зрозуміло, що ситуація змінюється не на краще для нас.