Українська стіна – це край цивілізації, край Європи. За стіною орда - Віталій Чепинога

"Будівельне мистецтво, особливо мулярство, було оголошене за найважливішу науку, а все інше визнавалося лише настільки, наскільки воно мало до неї відношення".

(Франц Кафка, "При будові Китайського муру")

Україні слід пришвидшитись із будівництвом нових фортифікаційних споруд. Від Авдіївки до Волині, сказав президент Володимир Зеленський, відвідуючи фронт.

Це – добра новина і правильне рішення. Шкода, що заговорили про нього лише зараз, на другому році війни, а не раніше. Як з’ясувалося, спорудження стін іноді важливіше й потрібніше для країни, ніж будівництво нових доріг. Особливо коли маємо таких сусідів.

Взагалі тема стіни в новітній українській традиції чомусь зневажена й упосліджена. Немов стіна — це щось сороміцьке й осоружне. Бо стіни в нас будують лише буржуїни на київській дамбі, навколо своїх маєтків.

Втім, стіна, тин, паркан, загорожа – це те, що віками захищало Україну й українців від ворога, незалежно від того, про яку саме Україну ми говоримо – про Карпатські гори чи про Дикий степ. "Вдома й стіни допомагають" — каже давнє українське прислів’я.

Досі існують знамениті Змієві вали в середній Наддніпрянщині. Їх протяжність – майже тисячу кілометрів і віку їм понад тисячу років. Це те, що захищало наших предків від орди, від біди, від навали зі Сходу.

В Україні про необхідність будівництва стіни на кордоні з Росією вперше заговорив тодішній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк ще у 2014 році. Але тоді цю ідею взяли на кпини.

І знаєте, що? Я проаналізував всі дотепи та недоречні жарти на тему "стіни Яценюка" і дійшов висновку, що це було канонічне й типове російське ІПСО. Про стіну на кордоні України зневажливо писали переважно ті ЗМІ й ті журналісти та блогери, які потім ще майже десять років розводитимуться про "братній російський народ", аж доки той братній народ не відчинить чоботом їхні двері в лютому 2022 року.

Прокремлівський наратив був такий: в сучасному глобальному світі варто будувати мости, а не стіни. Бо мости, мовляв, об’єднують народи, а стіни – роз’єднують і сварять. І вони справді будували мости. Як, наприклад, відомий всім Керченський міст, що поєднав материкову Росію з окупованим Кримом. Той міст, по якому згодом поїдуть російські танки в Україну.

А Фінляндія, яка з початком російської навали терміново вступила до НАТО, та сама Фінляндія, яка свого часу осоромила "доблесну" Червону армію під час так званої "фінської війни" 1940 року, свою стіну почала будувати відразу. На сьогодні збудовано її перші тестові ділянки, а загальна вартість проєкту сягає сотень мільйонів євро. Усі партії Едускунти (так називається фінський парламент) одностайно проголосували за спорудження паркану на кордоні з Росією.

Будуватиме стіну й Польща (сподіваюся, з білоруського боку, а не з українського). Будуватимуть Швеція й Норвегія, будуватимуть країни Балтії. А нещодавно і прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу пообіцяв побудувати стіну на кордоні з Йорданією.

Стіна як ідея в сучасному, непевному світі – набуває додаткових смислів і сенсів: "Ми захищатимемося! Ворог не пройде! Це – наша земля!"

Звісно, жодна стіна не зупинить "калібрів" і "кинджалів", не втримає ворожих МіГів і Сушок. Та не про те й мова. Стіна – це цілий комплекс спеціальних споруд та конструкцій, що запобігають вторгненню суходолом, вона створює абсолютно інший ландшафт безпеки. Така стіна змінює саму філософію захисту й оборони, передбачає цілі нові алгоритми дій на випадок надзвичайних ситуацій. Стіна не дає захопити країну зненацька.

Крім того, наявність такого паркану на кордоні має й велике символічне значення. Ми відгороджуємося від наших агресивних сусідів, ми встановлюємо межу, по якій проходять невидимі кордони демократичних, гуманних, загальнолюдських цінностей. Українська стіна – це край цивілізації, край Європи. За стіною – орда, деспотія, держава-терорист, з якою краще нікому не мати жодних справ.

Стіна це, окрім іншого, ще й ментальна конструкція.

Ми багато років розповідали здивованим європейцям про те, що центр Європи знаходиться в Україні, і навіть показували їм символічний камінь, вкопаний в селі Ділове Закарпатської області. Бо ж вважали, що Європа – то аж по Уральські гори.

Але, як з’ясувалося, Європа виміряється не просторами й кілометрами, а цінностями, принципами, духом. Ми — не центр Європи. Ми – її край. Ми — на зламі. І наш умовний майбутній паркан на кордоні з Росією – це й паркан всієї Європи.

Як би не закінчилася ця війна, скільки б вона не тривала, абсолютно необхідне одне: довга, міцна, неприступна стіна вздовж всього українського кордону з Росією, чи що там буде на її місці. Стіна, на якій має бути написано те ж саме, що й на мисі Рока, в крайній точці Європи, в Португалії: "Там далі нічого немає!"…