Для росіян війна – це великий шанс, соціальний ліфт. Шанс пожити по-людськи, перед тим як загинуть - Віталій Чепинога

Але цьогоріч стратегічний союзник Росії почав війну проти неї самої

Восени 2022 року, на першому році великої війни, коли Росія втратила газові контракти з Європою і готувалась завдати ракетних ударів по українській енергетичній інфраструктурі, якийсь тамтешній губернатор казав: "Мы молимся богу, чтобы эта зима была самой холодной за всю историю"…

Але, як відомо, минула зима була однією з найтепліших в історії метеоспостережень. І в Європі, і в Україні. Заморозити нас та європейців Росії не вдалося, а вказаний губернатор за кілька тижнів потому – помер. Очевидно, молився не тому богові.

"Бог голодных, бог холодных,

Нищих вдоль и впоперек,

Бог имений недоходных.

Вот он, вот он, русский бог"…

Це писав про Росію та про її бога російський же поет Петро Вяземський у листі до Івана Тургенєва. Бог там працює лише у такий спосіб. Якщо кого й планує заморозити, то здебільшого своїх власних вірян. Ісконно православних. Така віра, така релігія.

Росія завжди розглядала клімат, мороз, погоду – як зброю. Бо ж, як відомо, "генерал Мороз" знищив армію Наполеона, а потім ще зупинив і війська Гітлера. І дарма, що росіян від того загинуло в багато разів більше, їх це все одно неймовірно тішить. Вони чомусь вважають зимову погоду своїм стратегічним союзником. Вони щиро вважали, що можуть "виморозити" Україну, поставити нас на коліна і змусити благати про милосердя. Не вийшло!

І нинішньої зими цей "стратегічний союзник" навернув свою зброю проти самої Росії. При чому мова не про якусь там Якутію, з її класичними 60-градусними морозами, не про Сибір і навіть не про Далекий Схід. Мова про цілком собі центральні регіони, що гуртуються довкола Москви.

Десятки тисяч жителів Подольська, Коломни, Балашихи залишилися без опалення і мерзнуть у своїх будинках при радикально мінусових температурах. З люстр в помешканнях звисають сталактити красивих бурульок. У дворах люди палять меблі. Температура повітря впродовж кількох діб опускалася до мінус тридцяти градусів. Російські сапери через сильний мороз досі навіть не можуть знешкодити фугасну бомбу ФАБ-250, яка необачно вивалилася з російського ж літака на Рубіжне, що в Луганщині. Про російські морози та їх наслідки навіть вже розповіли в ООН. Про "далекі регіони" Росії навіть говорити не доводиться. Там практично кожної зими відбувається якась тотальна "Кись".

То це що ж виходить? Країна, яка весь час хвалилися, що обігріває пів світу, а потім погрожувала ці пів світу заморозити, нині замерзає сама?

Виходить, що так. І нас ця новина, скажімо відверто, тішить, бо ж ми, як відомо, давно та остаточно "розлюднилися" та щиро бажаємо "братньому народові" відчути на собі всі наслідки й принади їхньої СВО.

Однак ми не плекаємо жодних ілюзій щодо цього. І на відміну від самих росіян не мріємо, щоб їхні побутові негаразди мали бодай якийсь вплив на військові операції.

Річ у тім, що Росія — це країна, в якій права людини та елементарні побутові зручності ніколи й ні для кого не були пріоритетом. Народ-хом’як, глибинний народ звик жити без комфорту й затишку. Країна вічної мерзлоти та вічної мерзоти на це не розрахована. Її місія – нести зло, нещастя й біду іншим країнам, іншим народам і націям. На своїх там ніхто ніколи не зважав.

На сьогодні Росія на переважній частині своєї території залишається такою країною, якою її бачили ще давні історики й подорожувальники: абсолютно не придатною для життя.

В тисячах і тисячах російських містечок і дєрєвєнь ніколи не було, нема й не буде ані гарячої води, ані газу, ані каналізації. Там нічого не змінилося з часів Єрмака і Ємельяна Пугачова. "Там русскій дух, там русью пахнєт…" Це країна, в якій людям випало наново прийти у світ за давні кармічні гріхи. Саме тому вони так дивувалися Україні під час окупації наших територій. Для них це щось абсолютно ніколи не бачене й не чуте, не звідане: спеціальний корм для кішок і собак, пральні машини, електрочайники, планшети…

Саме тому вони й на війну йшли з задоволенням на перших етапах так званої "спеціальної військової операції". Так само, як завжди йшли на свої війни. Для россіян війна – це великий шанс, соціальний ліфт. Шанс пожити по-людськи, перед тим як загинуть. Війна для росіян — це коли дають одяг і їжу. І жодні військові лихоліття їх не лякають, бо вдома значно страшніше.

І по цій лінії, по лінії побуту й елементарного людського комфорту проходить той велетенський розлом, який вже вкотре потверджує давно відоме й очевидне: Україна – не Росія.

Якщо у нас відсутність електропостачання — це надзвичайна ситуація, і минулої тяжкої зими українські енергетики ціною неймовірних зусиль поновлювали роботу системи буквально за години, то в Росії таку проблему можуть не помічати десятиліттями. Нікого то не обходить і не хвилює, включаючи й самих постраждалих. Бєлгород без світла? Ну, значить так і буде. Судьба така…

Це – цивілізаційний конфлікт, це конфлікт різних культур і різних екзистенцій, з якого маємо вийти з перемогою. Це – наша місія!

На столі переді мною зараз лежить книга, видана в Україні минулого року. Вона називається Blackout. Це книга про наш особистий досвід, про нашу новітню історію. Ми пам’ятаємо гул генераторів в наших містах минулої зими. Ми пам’ятаємо каву на свічках і досі знаємо, де лежать наші налобні ліхтарики. Я пригадую неймовірне фото початку зими 2023 року: Андрій Шевченко на абсолютно темному стадіоні "Динамо"…

Пам’ятаємо. Світло має перемогти темряву…