Зеленський ніби постарів на 20 років, сил на другий термін може вже не вистачити, — політичний психолог

Президент України Володимир Зеленський в понеділок, 20 вересня, відвідає з робочим візитом США для участі в 76-й сесії Генеральної асамблеї ООН в Нью-Йорку.

Це буде друге за цей місяць відвідування українським президентом Штатів. У середу, 1 вересня, у Вашингтоні відбулася зустріч Зеленського з його американським колегою Джо Байденом. Цікаво, що і на самій зустрічі, і під час спілкування з пресою після неї, у Зеленського був втомлений і напружений вид.

Емоційний стан Володимира Зеленського, зміни, які відбулися з артистом після того, як він став президентом, для «Телеграфа» оцінив політичний психолог, експерт з питань невербальної комунікації, експерт ряду телепроектів Валентин Кім.

- Про що говорить манера триматися Зеленського останнім часом?

- Міміка Володимира Зеленського та його поведінка за останні два роки зазнали серйозної трансформації. Якщо Зеленський зразка 2019 року — до виборів, під час виборів, незабаром після виборів — це була людина, яка (якщо оцінювати міміку) дуже часто, відкрито і доброзичливо посміхалася. Зараз Володимир Зеленський — це людина, на обличчі якої ми часто бачимо гримасу, презирство і дуже великій біль.

Нещодавно він брав участь в зйомках програм «Право на владу» з Наталією Мосейчук. До цього давав їй інтерв’ю. І навіть в такій комфортній обстановці, з журналістами, які не стараються його в чомусь викрити, а навпаки — намагаються якось підтримати — йому вкрай важко бути веселим, доброзичливим, відкритим і легким. Таким, як він був всього два роки тому.

- Що на це вказує?

- Його міміка, мова тіла, характер відповідей на питання. Дистанція, яку він тримає. Коли йому стає некомфортно, він замикається, намагається збільшити дистанцію від себе до журналіста. Це невербальні ознаки глибокого стресу, який, здавалося б, не має прямої причини. Підкреслюю, що Наталя Мосейчук, що Дмитро Гордон — для Володимира Зеленського є комфортними співрозмовниками. Величезна кількість працівників медіа, які в тій чи іншій ситуації ставлять йому запитання, не викликають у нього відторгнення, гніву, агресії. Але при цьому його міміка, пантоміма висловлюють переживання, стрес, гнів і біль. Гримаса президента Зеленського зараз — це гримаса болю.

- З чим це може бути пов’язано?

- Йому, очевидно, дуже важко переживати ситуацію, коли йому ставлять запитання. Навіть якщо ці питання не всі незручні.

В цілому поведінка президента сильно змінилася. Він втратив легкість, життєрадісність, якими вигідно відрізнявся від багатьох. Придбав якусь ваговитість. Так, навчився деяким речам, які раніше не вмів чи вмів не настільки добре. Говорити українською, носити костюми з краватками, висловлювати думки більш-менш формальною, чиновницькою мовою, яка насправді необхідна політику, щоб ніхто не чіплявся до окремих слів, не виривав їх з контексту.

Але дається це президенту дуже великою ціною. Він втрачає свою енергію, свій емоційний ресурс. І це стає все більш помітно.

- Якщо порівняти його перші публічні виходи як президента і нинішні — в чому різниця?

- Під час перших прес-конференцій в статусі президента, якщо йому задавали незручні питання, Зеленський реагував бурхливо, навіть дещо агресивно. Якщо хтось не подобався, демонстрував таку спонтанну агресію. Досить згадати епізод в Борисполі влітку 2019-го, де він вигнав із залу засідань секретаря міськради, назвав його «бандитом» і погрожував подзвонити Баканову (на той момент т.в.о. голови СБУ) з приводу «цього чорта».

Далі був досить емоційний тур по митницях. Зеленський викликав «на килим» митників, ставив в незручне становище губернаторів. Змушував вставати, вислуховувати його претензії, змушував звільняти людей.

Якщо ж подивитися на поведінку Зеленського зараз — це ніби дві різні людини. Складається відчуття, що за ці два роки він постарів років на 20. У нього колосальний занепад, у нього бракує сил.

- З ким Зеленський тримається впевненіше, ніж раніше?

- Немає людей, з якими він став би себе поводити більш впевнено, ніж раніше. Ключова риса зміни поведінки Зеленського — це відсутність впевненості, пережитий біль, демонстрація відчуття тиску. Все це втілено в гримасі відчаю на обличчі.

За ці два роки він втратив величезну частку емоційного ресурсу, за рахунок якого живе. Він людина творча, йому необхідно переживати позитивні емоції. Йому необхідні «лайки», оплески, сигнали визнання. А він отримує їх все менше і менше. І навіть його оточення, абсолютно лояльні до нього люди, як той ж Шефір та Єрмак, нездатні замінити аплодуючий зал.

Будучи натурою творчою, експресивною, дуже відкритою емоційно, що володіє умінням подобатися і здатністю встановлювати контакт з величезною кількістю людей, Зеленський на посаді президента потрапив в жорсткі рамки. В яких всі його дії розглядаються під мікроскопом, критично. І знаходяться ті чи інші сигнали невпевненості, печалі, смутку.

Ці умови для нього абсолютно токсичні. І яке б не було у нього найближче оточення, він не здатний отримувати енергію від того, від чого отримував раніше. Від масового визнання. Його вже нема. І це для Зеленського, як мені здається, є серйозним фактором емоційного вигорання.

- Якщо йому так некомфортно на посаді президента, чому з’являються розмови про ймовірний другий термін? Чи можливий він?

- Багато в чому політика будь-якого українського президента визначається двома ключовими центрами політичної сили. Це Москва і Вашингтон. Успішність чи неуспішність того чи іншого президента України залежить не від того, що відбувається в Києві, а від того, що відбувається в Кремлі та Білому домі. Україна є точкою дотику двох важливих геополітичних інтересів.

Припустимо, у Володимира Путіна стався напад. Його «чорні полковники» один з одним побилися. Природно, тоді ніякого ОРДЛО існувати не буде. Питання Криму автоматично виноситься на порядок денний — і звідти починають тікати колаборанти. І Володимир Зеленський може випадково опинитися на коні.

Як це на нього вплине? Дуууже позитивно. Він миттєво заповнить нестачу енергетичного ресурсу. І другий термін стане більш ніж імовірний.

- А якщо станеться зворотна ситуація?

- Тоді все складеться погано. І не тільки для Зеленського. Припустимо, Путін і Лукашенко доведуть свою життєздатність, Росія і Білорусь зіллються в Союзну державу. Старіючий американський лідер Байден буде визнаний людиною, що остаточно втрачає контроль над ситуацією. Світова спільнота в черговий раз розколеться, гостро постануть питання Ірану, Афганістану, Пакистану, Китаю, Африки. Україна йде з первинного порядку денного. А Зеленський стає заручником своїх обіцянок, які не здатний виконати.

При такому розкладі посилюється олігархат, посилюється тиск Москви. Він змушений буде мігрувати в бік патріотичної частини населення, яка до нього дуже критично ставиться. І в результаті втратить мізерні рештки того емоційного ресурсу, які у нього поки є.

Тобто, багато тут залежить не від Зеленського, а від зовнішніх обставин.

- А якби все залежало саме від Зеленського? Чи потрібен йому другий термін? Чи піде він на нього, якщо випаде шанс?

- Якщо ми беремо якусь конкретну модель і розглядаємо особисто його спроможність і здатність йти на другий термін, то я бачу, що це — більше хвастощі. У Зеленського не простежується ні професійний ресурс, ні емоційний (вольовий), ні будь-які інші, які дозволили б йому впевнено пережити другий термін. Адже питання не в тому, щоб задекларувати свою готовність йти на нього. Про це говорять практично всі, кому не заборонено законом. Більш того — якщо ти навіть не хочеш йти на другий термін, ти все одно зобов’язаний це задекларувати, щоб твої політичні сила і авторитет не розвалилися.

Той же Віктор Ющенко говорив про другий термін не тому, що сподівався на перемогу. Я думаю, він розумів, що після економічної кризи 2008 року ніхто не оцінить його дії, в тому числі ефективні, на посту президента. І шансів у нього немає. Але не йти на другий термін він не міг.

Тому Зеленський нескінченно довго може декларувати свою готовність йти на другий термін. Але реальних сил у нього для цього немає. Емоційно він вже виснажений, а йому необхідно протриматися ще три роки. Навіть це буде нелегко.

А у нас попереду — дуже непроста ситуація з ймовірним запуском «Північного потоку-2». З тарифами. З обстановкою на Донбасі. І з ще більшою кількістю питань, які можуть вийти на порядок денний, стати актуальними.

До того ж, 2024 обіцяє бути дуже складним. Це вибори президентів і в РФ, і в США, і у нас. Ситуація з багатьма невідомими. Буде тиск, який не кожен навіть досвідчений політик здатний витримати.

- Президент — це ж ще й команда. Як ідуть у Зеленського справи в цьому ракурсі?

- У кадровому питанні все дуже в збитковому стані. Згадую 18 квітня 2019 року, коли за день до другого туру виборів, я був в студії «Права на владу», де Зеленський презентував свою команду.

Тоді було багато питань до нього. Покажіть свою команду! Ми поняття не маємо, з ким ви йдете у владу! І він презентував її лише напередодні голосування у другому турі. Це свідчення того, що цієї команди не було. У кулуарах цієї програми я спостерігав за цими людьми. Бачив, як вони дивилися один на одного. Вони один одного не знали. У Зеленського не було команди ні тоді, ні зараз. Є якась обмежена кількість лояльних людей. Але їх не можна назвати командою. Вони з’являються випадково. Наче їх вибирають з принципу «хто завгодно». Подивіться, яка строката компанія: Кравчук, Кучма, Арестович, Фокін, Татаров. Абсолютно випадковий підбір людей. Не кажучи вже про інші, менш відомі прізвища.

Це все доводить, що у Зеленського відсутня будь-яка кадрова стратегія. Що у нього вкрай вузька навіть не лава, а табуретка запасних.

Відповідно, у Зеленського немає ні особистісного, ні кадрового ресурсу для походу на другий термін.

У тих, хто якось вижив навколо нього, починають формуватися власні політичні амбіції. А у нього немає чіткої ідеології формування своєї команди, щоб ці амбіції вганяти в якісь розумні рамки.

Тому, з точки зору соціальної психології, партія «Слуга народу» є некерованим проектом. Це просто велика спільнота дуже різних людей, розбитих за різними інтересами. Найчастіше вони навіть не знають один одного. Тому їх не можна назвати командою.

Тому, акцентую, кадровий потенціал у Зеленського вкрай низький. І це не створює перевагу для походу на другий термін.

А другий експеримент з новими обличчями, які незрозуміло звідки беруться, країна переживати вже навряд чи захоче.

***

Раніше «Телеграф» повідомляв, що Володимир Зеленський озвучив три свої головні досягнення на посаді президента України.