Депутати так налякані можливим розпуском, що робитимуть все, аби всидіти у своїх кріслах – нардеп Івченко

Якою має бути державна політика щодо аграрного сектора, як треба підтримувати малі фермерські господарства, що відбувається з відновленим Міністерством аграрної політики та чи можливі дострокові парламентські вибори — про це "Телеграф" говорив у другій частині інтервʼю із заступником голови партії «Батьківщина» і послом фонду ООН по глобальному сталому розвитку Вадимом Івченком.

З першою частиною можна ознайомитися за цим посиланням.

— Десь в березні запрацювало Міністерство аграрної політики, після того, як його ліквідували у 2019-му. Як ви можете оцінити роботу Міністерства зараз?

— Важко оцінити роботу Міністерства, оскільки воно працює не на повну потужність. Там ще проводяться конкурси, набираються кадри та триває робота по наповненню змістом цього органа управління. Подивимось до кінця року, що буде створено, і чи будуть у нього відповідні повноваження.

— Минуло вже два місяці з запуску ринку землі щодо якого ви виступали з різкою критикою. І ви, і ваша політична сила. Як ви можете оцінити зараз ці два місяці? Українці не стали масово скупляти землю, а більше здають в оренду.

— У нинішніх реаліях найголовніші питання запуску ринку землі – це про те, як забезпечити маленьких і середніх товаровиробників можливостями конкурувати з великими грошима. Чи створений фонд підтримки фермерського господарства? Ні. Чи дають банки кредити під купівлю землі під маленькі відсотки? Ні. Чи є якась державна підтримка для тих, хто купує землю, для маленьких господарств, особливо тих, які вклались в овочеві теплиці, сади, органіку? Ні. Якщо ти сертифікував землю і займаєшся органічною продукцією, то чи можеш ти конкурувати з тим, хто сьогодні приходить, наприклад, зі Швейцарії, і може дати навіть 30 тисяч доларів за гектар? Ні.

Багато проблем, які так і залишились невирішеними, на жаль. Тому ще раз стверджую: цей ринок не дасть нам правильного розвитку з точки зору аграрної політики. Цей ринок землі позбавляє конкуренції маленьких господарств перед тими, хто заходить з великими грошима. Цей ринок не дозволяє зберегти вже затрачені інвестиції в певну землю. Я не кажу вже про тваринництво. Перебуваючи в Сполучених Штатах, я багато разів наголошував на цих проблемах, і ви знаєте, постійно отримував нерозуміння, оскільки у Сполучених Штатах зовсім по-іншому ставляться до цього питання. Має бути зрозумілий покупець, який буде проводити зрозумілу, в тому числі, кліматично орієнтовану політику землеробства. Прокурор, суддя чи банкір, які куплять землю, захочуть отримати результат просто зараз. Чи будуть вони займатись вуглецевим землеробством, зберігати екологію? Звичайно, ні, тому що це довга та дорога процедура обробітку землі, як і органіка. Тому у нас в цьому плані є проблема і ніхто не намагається її вирішити. На жаль, представники холдингів очолюють аграрний комітет. Тому й аграрна політика так важко рухається з точки зору її збалансованості та пріоритетності. Якщо ми подивимось на десятиріччя вперед, ми зрозуміємо, як багато втратимо, якщо зараз не змінити ситуацію.

— Як саме треба змінити ситуацію? Що треба зробити?

Перше – це державна підтримка маленьких фермерів, відшкодування відсоткових ставок їм під купівлю землі. Друге – це ті, які вже вклались в землю – тваринництво, органіки, виноградники, їм повинна бути пряма підтримка на купівлю цієї землі. Вони повинні мати можливість взяти безвідсоткові кредити, щоб викупити ті землі, в які вони вклались. Третє – це дати стимули тим, хто почне займатись органічним землеробством і робити це постійно, тому що цей процес не може тривати два роки. Така підтримка має бути постійною. І далі нам потрібно рухатись з точки зору правильності обробітку державних земель. Не корупцією займатись, а віддати частину земель, 20, 30, 40 тисяч гектарів для вуглецевого землеробства і показувати всьому світу, що ми тут можемо бути лідерами. В Німеччині декарбонізацією зайнято тільки пʼять тисяч гектарів, в Сполучених Штатах — вже мільйон, в Німеччині — пʼять, розумієте? В Академії аграрних наук є 300 тисяч гектарів. Якщо хоча б 50 тисяч буде під декарбонізацією, ми отримаємо набагато більший ефект і обличчя "декарбонізаторів" у світі. А для українців — це здоровʼя нації й це, скажімо, органічне землеробство, яке буде приносити зовсім інший продукт, який точно буде кращий за якістю. 

— Тоді в контексті цього, які ви бачите пріоритети роботи для аграрного міністерства в Україні на найближчий рік?

У нас сьогодні не вистачає команди для того, щоб працювати над розширенням наших експортних можливостей, а це, перш за все, бюджет. І друге — на жаль, поки що я не бачу кроків щодо того, щоб ми з тих 4 мільйонів людей, які працюють в сільському господарстві (ОСГ), зробили хоча б мільйон сімейних фермерів. А це буде бізнес, який буде сплачувати податки, створювати робочі місця, кооперацію і завдяки цьому буде фактично жити українське село. У нас сьогодні створено трохи більше 100 сімейних молочних ферм, і близько 150 сімейних фермерських господарств. Це з чотирьох мільйонів одноосібників! Всі інші — взагалі поза ринком сільськогосподарської продукції. Вони не мають статусу товаровиробника, вони не отримують соціальних виплат. До того ж і їх після прийняття закону 5600 планують оподатковувати. Так, їх потрібно переводити в легальне поле, щоб вони стали реально сімейними фермерами, продавали харчові продукти через кооперацію, платили податки. Але спочатку дайте їм підтримку, дайте їм кредити, дайте їм інші преференції та стимули. На жаль, у нас нічого не робиться в країні задля такого дрібного бізнесу. Це означає, що урядова машина працює виключно на декількох спекулянтів, на тих, хто концентрується на швидкому заробітку, на вирощуванні та продажі зерна, а не на створенні переробки. А для економіки це надзвичайно важливо! Чим більше таких підприємств буде в Україні, тим краще буде нашому бюджету і взагалі всім тим, хто від бюджету отримує якусь підтримку.

— Якою ж повинна бути підтримка фермерства?

— Підтримка фермерства може бути різною. Підтримка саме тих, хто створює продукцію з доданою вартістю, хто створює нішову продукцію. Фермер не має займатись, скажімо, поряд з великотоварним виробництвом зерновою продукцією. Він може займатись овочами, теплицями, може займатись садами. Є у нас великі підприємства, які займаються садами в промислових масштабах, але їх небагато. Тому тут потрібно дивитись, для якого фермера давати. І друге – спонукати маленьких сільгосптоваровиробників переходити до, скажімо, певних інновацій, давати їм якісь знання, інформацію щодо того, чого сьогодні потребує ринок, і під це виділяти підтримку, скорочуючи витрати на кредити.

— Чи будете ви лобіювати такі ініціативи, якщо в міністерстві немає поки що таких ініціатив?

— Успішна реалізація реформ потребує злагодженої роботи як законодавчої, так і виконавчої гілок влади. Я, як представник законодавчої влади ініціював ряд законопроектів, спрямованих на підтримку фермерства №№0857 "Щодо стимулювання створення і розвитку сімейних фермерських господарств та припинення корупційних зловживань у сфері розпорядження землями державної та комунальної власності», 2065 "Щодо набуття громадянами України — засновниками фермерських господарств права власності на земельні ділянки, надані їм у постійне користування чи довічне успадковуване володіння для створення та/або ведення фермерського господарства (селянського (фермерського) господарства)", 2064 "Щодо стимулювання розвитку виноградарства в Україні" тощо. Проте монобільшість віддає пріоритет своїм законодавчим ініціативам, а дієві речі, які я пропонував, і досі не розглянуті.

Востаннє, коли моя ініціатива була прийнята (а це було ще за президентства Порошенка) вона стосувалась сімейного фермерства. Я виступав, я бився. Я зміг переконати тоді президента і його команду її підтримати. Саме законодавство по сімейному фермерству було створено за минулої каденції Верховної Ради України.

— А з чим ви пов’язуєте те, що ваші законопроекти, ваші ініціативи, там, де ви є автором, не ставляться? З монополією монобільшості?

— Не тільки мої. Всієї фракції «Батьківщина». У нас зі 187 законів минулого скликання в порядок денний включили тільки три.

— Це якась протидія вам партії Зеленського, чи ще якісь чинники?

— Так, партія монобільшості сама вирішує, які закони розглядати, а інші ініціативи депутатів тільки блокують.

— Враховуючи це та взагалі складну ситуацію з монобільшістю, яку ми вже згадали, як ви оцінюєте: чи досидить цей парламент до свого закінчення, чи можливе дострокове припинення повноважень?

— Здається, депутати так налякані можливим розпуском, що вони будуть робити все, аби всидіти у своїх кріслах. Вони бояться. Більшість з них знає, що в наступний парламент вони, скоріш за все, вже не потраплять, рейтинги вже не ті. Мені здається, що депутати будуть робити все, щоб втриматися, а це означає, що вони будуть готові приймати навіть найбезглуздіші ініціативи, які сьогодні ідуть у парламент і ставляться в порядок денний. Якщо це комусь потрібно з Офісу президента, то за це депутати проголосують. Тиснути на них не потрібно, але депутати, знаючи, що їх можуть розпустити в будь-який момент, будуть слухняними та голосуватимуть так, як потрібно тим, хто дає вказівки.