У РФ знають, яка кількість жертв здатна посадити нас за стіл переговорів, - нардеп Роман Костенко

Нардеп оцінив загрозу вторгнення Росії в Україну, морської блокади та результат переговорів щодо Донбасу

Народний депутат від партії "Голос" та секретар комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко у минулому — полковник СБУ, один із командирів підрозділу "Альфа" СБУ. Костенко також один з "кіборгів" — захисників Донецького аеропорту, серед військових більш відомий за позивним "Гром". "Телеграф" обговорив з нардепом реальну військову загрозу з боку Росії, як Україна може від неї захиститись та якої зброї не вистачає нашим збройним силам для стримування армії сусіда.

— Декілька останніх місяців обговорюється нове масштабне вторгнення в Україну з боку Росії. Також ми бачимо серйозну активізацію наших західних партнерів — вони надають багато зброї, їх лідери проводять важливі міжнародні візити. За таких умов, як оцінюєте загрозу подальшої ескалації?

Я би сказав, що зброї дають не дуже багато, її просто надають. Нам потрібно більше. А стосовно вторгнення, то ця загроза з нами вже з 2014 року – вторгнення вже відбулось, і зараз питання тільки в новій ескалації. Хоча ситуація зараз найнапруженіша з 2014 року, зважаючи на ті війська, які вони стягують, і на політичну ситуацію.

Минулого тижня ми з оборонним комітетом заслуховували представників всіх українських спецслужб, прикордонну розвідку, воєнну розвідку, і зараз вже добре розуміємо, які війська знаходяться біля наших кордонів. Не дивлячись на заяви Росії, ми бачимо, що невеличке переміщення вздовж наших кордонів продовжується. Але це не ті сили, які можуть здійснити повномасштабне вторгнення. Залишається відкритим питання, чим взагалі завершувати вторгнення. Адже відрізання України по Дніпру, як нам малювали, тими силами, що є біля кордонів, здійснити неможливо. Отже, зараз на масштабне вторгнення Росія не здатна. Але є інша загроза.

Декілька днів тому ми зустрічались з Головнокомандувачем Збройних Сил України генералом Валерієм Залужним і говорили про ЗСУ і про ті сценарії, які вони зараз розглядають. Звісно, вторгнення є одним з варіантів розвитку подій, але менш ймовірним. Військовим командуванням розглядаються сценарії декількох локальних операцій, основний з них – загроза на Сході. Використавши ескалацію на Донбасі, потім можна змусити нас до якихось політичних рішень. Цілком ймовірно, що мова йде про виконання Мінських угод.

Якщо дипломатичним шляхом ми відмовимось (виконувати "Мінськ" — Ред.), то Росія може спробувати оточити наші війська на Сході країни, а далі примушувати нас (йти на поступки — Ред.).

Є інформація, що у РФ навіть розуміють, якої кількості жертв їм потрібно досягати у випадку такого загострення для того, щоб посадити нас за стіл переговорів. Це десь мінімум 50-60 загиблих людей щодня. Для них життя людей – це проста математика. Таким чином вони й ведуть дипломатію.

— Яка ймовірність імплементації Мінських домовленостей в українське законодавство? Про це активно говорять в політикумі, про це казав і Емманюель Макрон під час візиту в Україну…

Мінські домовленості вже свою роль відіграли. Вони були важливі у 2015 році. До того протягом багатьох років наша армія знищувалась, і коли Росія вторглась на нашу територію, а я сам брав участь у тих бойових діях і бачив, що відбувалось, її треба було зупинити. Потрібна була перерва, щоб зробити перегрупування сил, щоб зміцнити армію, щоб донести населенню меседж, що Росія вже не друг, а ворог, який окуповує нашу територію. Ми за ці роки зміцнили армію, дещо стабілізували ситуацію, і в цьому є роль Мінських домовленостей. Зараз ми можемо виконати два їхні пункти: припинити вогонь і розвести війська. На дальність прямої видимості.

Наприклад, автоматичний гранатомет стріляє на 1700 метрів, і от на цю дальність розвести наші війська, зробити все, щоб мінімізувати наші втрати. І питання поки повинно бути заморожено. Далі ми продовжуємо відбудовувати армію, будувати сильну економіку, налагоджувати стосунки з нашими партнерами.

А зараз "Мінськ" — це фактично умови Росії щодо знищення України. Якщо ми імплементуємо ці домовленості в законодавство, то це буде означати, що Росія повертає нас у сферу свого впливу. Тому що тоді так звані "ЛНР"-"ДНР" зможуть вести економічні стосунки з РФ.

— Тобто зможуть стати повноцінними суб’єктами

Так. А "депутати" так званих "ЛДНР" зможуть засідати у Верховній Раді, намагаючись таким чином зсередини підривати країну. Тому зараз виконувати "Мінськ" не можна за жодних умов. Треба шукати інші формати. Виконання "Мінську" на умовах РФ призведе до втрати нашого суверенітету. Росія завжди веде переговори з позиції сили. І коли ми будемо розуміти, що в нас є ракети, які можуть превентивно завдавати удари, що наша армія така сильна, що зможе в будь-який момент відвоювати Крим і Донбас, ось тоді можна сідати за стіл перемовин.

А коли ми йдемо фактично з піднятими руками до озброєної людини, то це не вихід. Слова президента РФ про "нравится-не нравится, терпи, моя красавица", говорять про те, що вони не хочуть жодних домовленостей, вони хочуть виключно того, щоб все було на їхніх умовах.

— Чи бачите ви якісь сигнали від діючої влади, можливо в парламенті, що Мінські угоди все ж таки можуть бути імплементовані найближчими місяцями?

Нам будуть намагатися їх проштовхувати, але я впевнений, що влада не хоче їх стовідсоткової реалізації, тому що розуміє загрози. І ми, і наші партнери, через Нормандський формат, через інші міжнародні зустрічі будемо намагатись схилити Путіна піти на якісь поступки. Можливо, переписати якісь частини Мінських домовленостей або поміняти порядок їхнього виконання.

У владі розуміють при цьому, що суспільство не сприйме виконання "Мінська" в тому вигляді, як є зараз. Росія буде стояти на своєму, маючи за собою сильніший військовий потенціал, сильніші дипломатичні позиції у світі. Вони будуть тиснути на нас і залучати міжнародних партнерів, особливо тих, які сильно хочуть закінчити цю війну і показати у своїх країнах, що вони чогось домовились з РФ. Це стосується, зокрема, тих країн, де незабаром пройдуть вибори (у квітні у Франції обиратимуть президента — Авт.).

— Ми знаємо, що Росія не хоче бачити нас в НАТО і дехто в Європі грає їм на руку. В самому Альянсі кажуть, що нібито ми не відповідаємо всім вимогам, зокрема, щодо реформ в армії. На вашу думку, чи можуть нас прийняти до НАТО в нинішньому вигляді? І чи може це стати альтернативою Мінську?

Наша армія – найбільша в Європі та, я думаю, найсильніша. Ми не беремо до уваги країни, які володіють ядерною зброєю, тому що її застосування свідчить, що це вже кінець. Те, як ми розвинули армію з 2014 року, дозволяє нам майже повністю відповідати стандартам НАТО. За виключенням, можливо, якихось процедур. І в НАТО розуміють, що якби вони прийняли нас до своїх лав, то це б їх посилило.

Але НАТО це не тільки про армію. Це і про економіку, і про політичний устрій країни. І це консенсусне рішення, всі 30 країн повинні його приймати. Згідно зі статтею 5 північноатлантичного договору, якщо на одну країну Альянсу нападають, то всі інші країни повинні докласти максимум зусиль, щоб допомогти тій країні. А тоді ці країни, в разі захисту нас, повинні будуть оголосити війну РФ. Від маленької Чорногорії до Штатів, всі мають стати на наш захист. Але чи готові вони до цього? З моєї точки зору, ні.

Чи є альтернативою Мінську швидке прийняття в НАТО? Це не є запорукою того, що Росія одразу поверне нам вже окуповані території, але це буде запорукою того, що ми більше не втратимо жодних територій. Проте сьогодні нас до НАТО не беруть і це виключно політичне питання.

Є країни, на рішення яких прямо впливає Росія. Але завтра все може змінитись, наприклад, всередині РФ чи на міжнародній арені, і ми станемо членом НАТО за тиждень-два. Але якщо нічого не зміниться, то ми можемо чекати роками.

— Щодо зброї, ви вже сказали, що її надають недостатньо. А чи готова Україна до відбиття авіа- та ракетних ударів, якщо Росія на це наважиться?

Я думаю, що ракетних ударів не буде. Особливо, по цивільних об’єктах. Бо це буде означати, що вони завдають удари самі по собі. Але, в разі потреби, ми зможемо збивати. У нас є комплекси протиповітряної оборони, які в змозі збивати російські ракети. Також це буде ефективно проти сучасних літаків, якщо ми говоримо про авіаудари.

Звісно, нам потрібно це посилювати, адже РФ має велику перевагу в ракетному озброєнні та авіації. Ми звертались щодо цього до інших партнерів, нам виділяють "Стінгери" (ПЗРК Stinger — зенітно-ракетний комплекс класу земля-повітря, призначений для знищення літаків та вертольотів на низьких та гранично низьких висотах — Ред.), але це трохи не той рівень. Нам потрібні системи ППО (протиповітряна оборона — Ред.), які нам не дають. Вони матимуть можливість збивати (цілі — Ред.) на висотах 10 і більше км. В нас якась частина цього є, але враховуючи кількість, яка є у РФ, нам потрібно тут посилюватись.

Також наше болюче місце – це Чорне море, яке РФ частково також окупувала. Тепер вони заважають судноплавству – і нашому, і міжнародному, вони вважають це своїми водами. Згідно з міжнародними нормами, коли ти проводиш якісь військові навчання й артилерійські стрільби, ти можеш закривати на великий проміжок часу певні території, і ось вони постійно під приводом навчань, їх закривають.

Коли був анексований Крим, в України залишилось 12 морських миль. Це той проміжок, куди можуть з Босфору заходити кораблі і в порт Одеса, і в Южний. Ми знаємо, що велика частка нашого ВВП проходить саме морем. Таким чином РФ декількома своїми кораблями може зробити нам блокаду і посилити політичний вплив на Україну до виконання Мінських домовленостей, і в нас не буде чим відреагувати. Навіть за міжнародними нормами вони будуть мати право зупиняти кораблі та перевіряти їх.

Нещодавно я спілкувався з британськими колегами, і пропонував їм, щоб на цьому відрізку ходили британські кораблі, тому що якщо зараз вони там будуть, то це буде в черговому режимі, а якщо РФ наважиться на описаний сценарій в майбутньому, то буде вже пізно.

Тому загроза – це Чорне море та Азовське, яке вони вже майже зробили своїм. Охороняти це в нас немає можливості, немає засобів. Зараз ми будуємо один корвет в Туреччині, він має стати в стрій у 2023 році, будуємо катери в Британії, але це все потребує часу. А допомога нам потрібна вже зараз.

— А щодо того, наскільки українці всередині країни готові її захищати. Згідно з опитуванням КМІС, 33% будуть готові захищати Україну зі зброєю в руках. 42% не будуть нічого робити або будуть ховатись. Наскільки 33% достатньо для оборони країни? Це третина країни й в цілому вище, ніж в інших країнах Європи.

В нас зараз армія 261 тисяча осіб. Крім цього, у нас в декілька разів більше мобілізаційного резерву, не буду спеціально говорити точну цифру. Ми розраховуємо поставити до 1 млн осіб в армію (у випадку необхідності — Ред.). Навіть за існуючих проблем, ми будемо в змозі і провести мобілізацію, і озброїти наших військових, і забезпечити тероборону, і Рух опору. Ми розуміємо, що Росія має більшу армію, має більше танків, багато чого залишилось після Радянського союзу.

Тому наше завдання мати можливість нанести більше ударів, щоб вони зрозуміли, що навіть ті вигоди, які вони можуть отримати в разі гіпотетичної перемоги, були б неспівмірні тим втратам, які понесуть, зайшовши на нашу територію. У Кремлі це розуміють. Коли вони бачать, що 33% українців готові захищати, і починають це накладати на свої карти, то бачать, які у них будуть втрати. А мова йде про тисячі вбитих росіян, які поїдуть назад у труні. Це для них теж важливий фактор. Наші громадяни повинні розуміти, що їх готовність в мирний час захищати Україну може вплинути на те, чи буде війна взагалі.

— Як ви оцінюєте можливу відмову від строкової служби та перехід на повністю контрактну армію, про що говорив президент?

Від тієї строкової служби, яка є зараз – треба відмовлятись. Але на даний час, поки в нас є військова агресія, строкова служба потрібна. Просто треба прописати, що повинен вміти солдат, який буде захищати країну. Стріляти, стрибати з парашутом, читати карту, водити техніку. І якщо ми бачимо, що для такої підготовки вистачає чотири місяці, то хай буде строкова служба саме такий термін.

Але ми повинні розуміти зараз, що ми воююча країна і нам потрібно створювати мобілізаційний резерв, тому що 261 тисяча, яка зараз в строю – розраховані на 30 днів операцій, а для всього, що далі, потрібні хлопці, які будуть служити в армії. Строковиків, які є, а їх близько 40 тисяч, ми зараз не відправляємо на фронт, бо справляємось силами контрактної армії. Але якщо гіпотетично буде вторгнення, вони будуть брати участь у бойових діях.

А на контракті повинні бути ті професії, які потребують більшої кваліфікації.