Шматок сиру в податковій мишоловці: у Раді вигадали нові проблеми для дрібних бізнесменів

У нардепів народилася чергова податкова ініціатива – цього разу законодавці пропонують запровадити поняття "домоекономіка" та обкласти податками домогосподарства.

На розгляді у Верховній Раді перебуває законопроект, який пропонує запровадити в Україні сімейне оподаткування. Ініціатором нововведення є голова парламентського Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова, яка має дивовижну якість: буквально кожне вимовлене нею слово легко стає приводом для хайпа і скандалу.

Законопроект №6539 про домогосподарства (домоекономіку) також викликав у експертів неоднозначну реакцію. "Фікція", "імітація бурхливої діяльності", "профанація смислів", "піар" – такі визначення від українських економістів отримали чергові "нововведення від Третьякової".

Що ж очікує українців, якщо цей документ все ж таки буде прийнятий і яка його справжня мета? Про це – у матеріалі "Телеграфу".

Що у документі

Метою законопроекту самі автори називають закріплення в українському законодавстві суб’єктності за домогосподарством (домоекономікою) з одночасним забезпеченням податковими та економічними пільгами, що, на їхню думку, призведе до активізації економічної діяльності та зростання доходів громадян.

Законопроект пропонує здійснювати підприємницьку діяльність домогосподарством без реєстрації ФОП за дотримання трьох умов:

1. подання річної податкової декларації домогосподарства;
2. ведення підприємницької діяльності лише членами домогосподарства;
3. річний дохід має становити не більше 8 млн. гривень.

Подано у документі й список видів підприємницької діяльності, яку дозволено проводити без реєстрації ФОП.

У переліку:

• перукарські та косметологічні послуги;
• юридичні консультації;
• послуги домашньої обслуги;
• догляд за хворими чи немічними особами;
• репетиторство та послуги гувернера;
• послуги, пов’язані з прибиранням приміщень на індивідуальне замовлення;
• ремонт взуття, одягу, побутових текстильних та трикотажних виробів, килимів та килимових виробів, шкіряних, галантерейних та дорожніх виробів, меблів, радіотелевізійної та іншої аудіо- та відеоапаратури, електропобутової техніки та інших побутових та офісних приладів, годинників, інших предметів особистого користування, вживання та металовиробів;
• технічне обслуговування та ремонт музичних інструментів;
• послуги з прання та прасування білизни та інших текстильних виробів;
• роздрібна торгівля;
• послуги з перевезення пасажирів та вантажів;
• діяльність у сфері ресторанного господарства.

А давайте, як у Америці!

У пояснювальній записці до документа йдеться про те, що домогосподарство (домоекономіка) залишається в Україні однією з найменш досліджених економічних одиниць. При цьому автори чомусь наводять як приклад середній рівень доходів домогосподарств у США ($176 тис.), Швейцарії ($128,4 тис.), Бельгії ($104 тис.), Японії ($97,5 тис.), Швеції ($90, 7 тис.) та інших країнах, що викликає в економістів подив і навіть сміх.

"Складається враження, що чиновники вважають більш високі доходи домогосподарств у США та інших розвинених країнах наслідком подання сімейних декларацій, — каже аналітик TeleTrade Сергій Родлер. — Напевно, не варто говорити про те, що досягти цього вдалося чим завгодно, але тільки не формою подачі. До речі, у США досі сперечаються про те, чи є податок на доходи конституційним. Може бути вітчизняним законодавцям варто приділити увагу і цьому питанню?".

Експерти, опитані "Телеграфом", одностайні: "як у США" у нас зробити не вдасться.

На думку аналітика Олексія Куща, у цьому законопроекті ми маємо справу з черговою профанацією смислів. І навіть якщо прийняти за плюс той факт, що домогосподарство пропонується прийняти за економічну одиницю, зробити як у США та Європі не вийде. Хоча б тому, що у той час як у США діє поліваріантна модель, коли платники податків можуть самі вибирати, як їм платити податки, у нас, зважаючи на все, цього вибору не буде.

"У США та інших країнах практика враховувати доходи домогосподарств має сенс тому, що дозволяє скоротити суми податків та вимагати повернення вже сплачених сум, — додає аналітик Данило Монін. — Працює це завдяки прогресивній ставці оподаткування, яка становить від 10 до 39%. Ставки податків розраховуються не лише залежно від рівня доходу, а й залежно від того, хто оформлює декларацію – одинак чи подружня пара. В Україні ж діє плоска шкала ПДФО 18%, тому не має значення, що оподатковуватиметься — дохід усієї сім'ї або її окремих членів".

Ідея правильна, але…

Економіст Олександр Гаврутенко вважає, що ідея про правове забезпечення домогосподарств як окремих економічних суб’єктів правильна. Але, продовжує експерт, законопроект спрямований не на те, щоб урегулювати відповідні відносини та інтегрувати їх у національну податкову, фінансову, соціальну, підприємницьку систему, а для формування якогось інструменту для державної матеріальної підтримки сімей, які можуть опинитися у тяжкому фінансовому стані. У такому разі, згідно з документом, домогосподарство подає декларацію та може претендувати на підтримку, зокрема на компенсацію або повернення частини сплачених податків.

"Тобто ми знову бачимо рішення, зумовлене популістськими мотивами, а не цілями економічного розвитку та виведення діяльності з тіні. А такий підхід нічого корисного суспільству не принесе – хіба піар його ініціаторам", — резюмував Гаврутенко.

Сергій Родлер вважає, що все це виглядає як імітація бурхливої діяльності. Складається враження, що чиновники хочуть з одного боку підвищити збирання податків, а з іншого — запровадити додаткові бюрократичні перепони для тих, хто отримує субсидії.

"Особливо вражає пункт про те, що декларування доходів сприятиме зростанню доходів домогосподарств. На жаль, не уточнюється яким саме чином, — каже експерт. — Зате з'являються "цікавіші" перспективи. Якщо раніше людина мала доступ до субсидій, то після подання податкової декларації із зазначенням усіх реальних доходів і витрат, вона може її легко позбутися. Виходить, що мова, швидше, про урізання виплат, а не про турботу про громадян шляхом створення особливої форми для ведення бізнесу, яка, до речі, не має жодних реальних переваг, особливо щодо оподаткування".

І знову про неоподатковуваний мінімум

Деякі економісти все ж таки визнають, що, принаймні, в теорії, ініціатива виглядає непогано.

"Це європейська практика, і працює все дуже просто, — каже економіст Олександр Охріменко. — Людина працює офіційно, роботодавець сплачує податки, а за підсумками року вона подає річну декларацію про доходи. У цій декларації треба вказати насамперед витрати, які можна відняти: оплата освіти дитини, виплата відсотків за іпотечним кредитом, оплата лікування та низка інших витрат. Податкова все перевіряє з урахуванням числа працюючих членів сім'ї, робить перерахунок та частину податків повертає на картку".

Але це у Європі. Знаючи, як працюють українські податківці, експерти сумніваються в такому ідилічному розвитку подій.

"Фактично пропонується, щоб роботодавці продовжили сплачувати податки, а українці потім збирали довідки та документи та вимагали сплачені податки назад. У наших умовах це нереально", — вважає Олексій Кущ.

За його словами, для початку в Україні потрібно встановити неоподатковуваний мінімум хоча б на рівні мінімальної зарплати і розраховувати його на всіх членів сім’ї. У такому разі, людина, яка отримує 20 тис. грн, сплачувала б податки з 13,5 тис. грн (20000-6500), якби жила одна, з 7 тис. грн (20000-6500х2) – якби вона була єдиною працюючою у сім’ї з двох осіб, з 500 грн (20000-6500х3), якби вона була єдиною працюючою у сім’ї з трьох осіб, і не платила би податків взагалі, якби під опікою були, скажімо, непрацююча дружина та двоє дітей (20000<6500х4).

У такому варіанті модель сімейного оподаткування була б позитивною. Крім того, вона дозволила б проводити податкові відрахування, тобто повертати сплачені податки з урахуванням того, скільки сім’я витратила на навчання дітей, лікування, оренду тощо.

Але є важливий момент: все це працює за самостійної сплати податків. Тобто, каже Кущ, треба відмовлятися від оподаткування на рівні працедавця. Відповідно, місцеві бюджети та держбюджет недоотримають частину ПДФО, та ще й сплачуватиметься цей податок домогосподарствами не протягом усього року, а за його підсумками, як правило, не пізніше серпня.

"Це призведе не тільки до розсинхронізації, а й до зменшення надходжень, — каже Кущ. — Коли українці наочно побачать, у яку суму їм обходиться держава, їм це дуже не сподобається. Плюс вони почнуть користуватися податковими відрахуваннями, залучати податкових консультантів, і все це призведе до того, що з нинішніх 300 млрд грн ПДФО бюджету дістанеться у кращому разі половина. У той же час, якщо цього не зробити, то вся процедура з оподаткуванням домогосподарств – це фікція".

"Світова практика"

Автори документа посилаються на "світову практику", яка свідчить, що найкращими економічними агентами в ринкових економіках є насамперед домогосподарства, які за сприятливих умов перетворюються з мікробізнесу на малий, середній та великий бізнес.

Експертів ця заява добряче повеселіла. Адже на сьогодні горезвісна "світова практика" настільки велика, що вона може виправдати будь-які дії уряду, у тому числі й безглузді. Можна підвищувати податки, а можна знижувати, можна друкувати гроші чи не друкувати, і все це пояснювати "світовою практикою".

Олексій Кущ вважає, що Україні, якщо вона так любить використовувати "світову практику", є сенс піти шляхом Китаю і ввести поняття мікробізнесу.

"Суть мікробізнесу в тому, що, якщо сім’я має дохід, скажімо, до мільйона гривень на рік (що можна легко відстежити за рахунком мікропідприємця у банку), вона звільняється від реєстрації, звітності, перевірок та іншої бюрократії, але при цьому, перебуваючи в такому форматі, вона відмовляється від пенсій, субсидій, дотацій тощо, — розповідає експерт, — Можна сказати, що у мікробізнесу з державою дуже проста форма відносин — ніхто нікому нічого не винен. Щось подібне свого часу було запущено у Китаї: держава не вимагала від мікробізнесменів нічого, але й не несла перед ними жодної соціальної відповідальності. Судячи з того, що в Китаї мікропідприємці складають близько чверті працюючого населення, це цілком влаштувало китайців".

Причому, продовжує Кущ, сенс китайського мікропідприємництва був не в тому, щоб перевести всіх на "вільні хліби", а в тому, щоб створити універсальну стимулюючу модель зростання. У міру дорослішання мікробізнес перетворювався на малий, середній і навіть великий, і відповідно до цього зростання платив податки.

Очевидно, що Третьякова і Ко йдуть зовсім іншим шляхом. Законопроектом визначено кінцевий список із кількох професій, і держава "милостиво дозволяє" працювати тому, що й до цього чудово працювало. Але навіщо це? Зрозуміло, що сімейна точка з ремонту взуття ніколи не перетвориться на корпорацію з її виробництва.

"Ключова помилка полягає в тому, що зміни повинні стосуватися не конкретних кількох бізнесів, а бути системними, і тільки в цьому випадку можна буде зробити якісний стрибок, — каже Олексій Кущ. — Але ми цього не бачимо, тому що автори законопроекту не мають на меті допомагати бізнесу, вирощувати з мікробізнесу малий, середній і великий. Основна мета полягає у тому, щоб правдами та неправдами змусити українські сім'ї подавати декларації про доходи. Такий собі шматочок сиру в податковій мишоловці: мовляв, давайте ми вам повернемо гроші, але перед цим ви нам розповісте про своє майнове та фінансове становище. У результаті ніхто нічого не поверне. Зате всю отриману інформацію систематизують, переведуть в електронний формат, використають непрямі методи перевірки та ще дооподатковують".