Остання пригода Індіани Джонса. Навіщо дивитися фільм "Реліквія долі"

В український прокат вийшла п’ята та заключна частина франшизи про пригоди археолога Індіани Джонса. І хоча критики фонтанують отрутою, а прокатні цифри залишають бажати кращого, "Телеграф" упевнений: це найкращий фільм про Інді за третину століття з хвостиком, що пройшли з дня прем’єри "Індіани Джонса та останнього хрестового походу" (1989).

У 1980-ті Індіана Джонс уособлював собою постмодерністське прочитання пригодницького кіно золотих днів Голлівуду. Ковбой у невід’ємному капелюсі на голові та з батогом у руках, але з вченим ступенем з археології, нишпорив по екзотичних країнах у пошуках стародавніх артефактів. (Щоправда, шановний професор археології поводився при цьому як справжнісінький варвар, руйнуючі безцінні пам’ятники старовини.)

Його оточували гарні жінки та віддані друзі, завжди готові поспішити на допомогу. А підступні нацисти, яким у найневдаліших фільмах серії прийшли на зміну служителі культу богині Калі ("Індіана Джонс і храм долі", 1986) та особи Сталіна ("Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа", 2008), у фіналі, звичайно ж, залишалися осоромлені.

Це були ідеальні літні блокбастери – кінокомікси з іронічно переосмисленими цитатами з класики, запаморочливими трюками, гумором та хльосткими діалогами. Звичайно ж, такій історії потрібно гідне завершення.

Тим більше, що попередній фільм, "Королівство кришталевого черепа", виявився досить прохідним. Четверту частину не врятували ані прибульці, ані синок Індіани Джонса (який з'явився слід за батьком, якого зіграв великий Шон Коннері в "Останньому хрестовому поході"), ані ціле сузір’я прекрасних акторів, ані рукотворні, по-старому, спецефекти.

Навіть найлояльніші глядачі потішалися над підстаркуватим героєм Харрісона Форда, який рятувався від атомного вибуху в холодильнику. Те, що Стівен Спілберг не дуже хотів знімати цей фільм, було помітно, як кажуть, неозброєним оком. Як результат, премія "Золота малина" за найгірший рімейк чи сіквел.

А от по "Реліквії долі" помітна ноша відповідальності, що лежить на творцях завершальної частини колись великої кінофраншизи — Спілберг навіть відсторонився від постановки, воліючи передати режисуру Джеймсу Менголду, міцному професіоналу, що зняв один з кращих музичних байопиків "Переступити межу" та не менш ставетного "Логана" (2017).

Не дивно, що світова прем’єра відбулася в Каннах: останній фільм про Індіана Джонса з самого початку замислювався як велика подія. І це, на жаль, одне з найуразливіших місць "Реліквії долі". Окрім, звісно, жахливого хронометражу в години та 40 хвилин.

Незважаючи на майстерність постановки — ви тільки зверніть на ці прекрасні деталі: шкарпетки, які сушаться за вікном холостяцькій квартири доктора Джонса, крупний план кривавих відбитків на телефонній трубці, відображення юної Хелен ( Фібі Уоллер-Брідж, "Погань") в ілюмінаторі літака, — у новому фільмі немає колишньої легкості, навіть легкості попередніх серій. На жаль.

Незважаючи на велику кількість жартів та цілком собі водевільний пролог із достовірно омолодженим на комп’ютері Харрісоном Фордом (зверніть увагу на прорив у технології: "Ірландець" з монструозним Робертом де Ніро вийшов всього чотири роки тому), новий фільм гранично шанобливий до спадщини, він цілком очікувано грає на глядацької ностальгії. Все на місці: перельоти по карті, змії, скорпіони, поцілунок у лікоть та навіть старі друзі на кшталт Салаха (Джон Ріс-Девіс, "Володар кілець"), який за сюжетом взагалі не обов’язковий.

Але ось у цьому якраз і криється головний прорахунок творців: зациклившись на старих трюках, їм не вдалося наповнити давно знайому історію новими сенсами та свіжим диханням, як це сталося з Джеймсом Бондом у "Казино "Рояль". (Власне, один із найбільш видовищних атракціонів фільму – гонитва на параді на честь місячних астронавтів, однозначно відсилає до запаморочливих перегонів у фільмах бондіани з Деніелом Крейгом.)

80-річному Індіані Джонсу нема чого запропонувати молодому глядачеві, а сумний мотив останньої пригоди колись лихих людей похилого віку не знайшов відгуку у молоді, як показують дані кінопрокату – фільм зібрав якихось 130 млн доларів при 295 млн бюджеті, і це без урахування маркетингу.

Але це зовсім не означає, що фільм поганий. Чисто суб’єктивно, поки що це найкращий блокбастер року: динамічний, незважаючи на хронометраж, із видовищними атракціонами на суші, повітрі, воді, і навіть під землею та в морських безоднях. Чарівна Фібі Уоллер-Брідж не лише ефектно відтінює обтяжілого Харрісона Форда, весь час вступаючи з ним у кумедні пікірування, а й вивела заявлену у попередньому фільмі тему батьків та дітей на новий рівень.

І хоча Мадс Міккельсен ("Ганнібал") у ролі напівшаленого нациста-антагоніста, швидше, звично відпрацьовує програму, на екрані він виглядає цілком гідним суперником. Ну, і головний сюрприз "Реліквії долі" — фінал, який зіпсувати спойлером просто грішно, це треба бачити на власні очі. Тож до зустрічі у кінозалі!

Раніше "Телеграф" писав про нові серіали липня – неонуар від режисера "11 друзів Оушена" Стівена Содерберга, екранізації культової гри та хорору про людожерів.