В очікуванні "європейської халяви": чому половина українців хочуть емігрувати назавжди

Як показало недавнє опитування, половина українців ніколи не були за кордоном. Але при цьому кожен другий зізнається, що емігрував би назавжди, будь у нього така можливість, а кожен четвертий хотів би, щоб за кордоном жили його діти.

Чому плани президента Володимира Зеленського по поверненню заробітчан так і не спрацювали? Як вийшло, що через два роки його президентства українці не просто не планують повертатися, а зовсім навпаки — виїхати хочуть навіть ті, хто закордонне життя бачив тільки по телевізору? Про це — в сьогоднішньому матеріалі «Телеграфа».

Американська мрія

Попри те, що половина наших співгромадян ніколи не виїжджали за межі України, і, відповідно, поняття не мають про реальне життя за кордоном, лише 48% опитаних українців хотіли б, щоб їхні діти залишилися жити в рідній країні. При цьому більше чверті (26%) учасників опитування, проведеного компанією Gradus, бажають своїм дітям кращого майбутнього за кордоном. У топ-5 країн, в яких українські батьки хотіли б бачити своїх дітей, увійшли США (27%), Німеччина (17%), Польща (9%), Канада (9%) і РФ (4%). При цьому кожен восьмий не визначився з державою, зазначивши, що його б влаштувала будь-яка країна ЄС. А ще 3% відзначили, що це може бути взагалі будь-яка країна — лише б не Україна.

Кращого майбутнього якомога далі від батьківщини українці бажають не тільки своїм дітям, а й собі. Причому п’ятірка країн «для себе» виглядає трохи по-іншому. Перше місце також з великим відривом дісталося США (17%). Далі йдуть Канада (13%), Німеччина (10%), Швейцарія (10%), Польща (7%).

Основною причиною таких невеселих міграційних настроїв третина респондентів назвали рівень життя. Вочевидь, злидні в рідній країні дістали вже навіть найстійкіших. Але справа не тільки в грошах.

Опитування показало, що найбільше українці втомилися від корупції, влади, мізерної зарплати, законів та їх невиконання, а також бідності. При цьому, при відповіді на питання, які аспекти життя подобаються в Україні найбільше, перше місце з великим відривом зайняв відповідь «ніякі» — так відповіла п’ята частина опитаних.

На думку старшого аналітика компанії Esperio Яна Кароля, судячи з відповідей, проблема вже не тільки в рівні доходу — адже зараз в Україні зарплати за багатьма напрямками максимально конкурентоздатні. Виходить, що ті, хто вже виїхав, влаштувалися і комфортно себе почуває на новій території, і у них немає потреби повертатися. А ті, хто хоче, щоб їх діти росли в інших країнах, мабуть, втомилися від ущербної економічної та соціальної політики, а також від корупційних процесів в Україні, які тільки прогресують.

У полоні валізних настроїв

Результати опитування звертають увагу і на ще один цікавий момент. Виходить, що про «еміграціїю назавжди» мріють, в тому числі й ті, хто за кордоном ніколи в житті не був, причому не виключено, що таких більшість. Саме їм властиво ідеалізувати життя в еміграції.

«Через 30 років після здобуття незалежності, Україну від більшості інших пострадянських країн відрізняє унікальна риса: тут збереглося "перебудована" масова свідомість, — міркує експерт Українського інституту політики Данило Богатирьов. — Та сама свідомість, яке характеризується "підлабузництвом" перед Західною Європою і США, проявами націоналізму і спробою войовничого заперечення всього радянського й імперського періоду своєї історії. Чимало українських обивателів як і раніше бачать в західних країнах якусь подобу «раю на землі», де соціальний устрій абсолютно ідеальний, всі живуть в достатку, і де просто за фактом перебування місцеві уряди готові платити всім, у тому числі й іноземцям, «вертолітні гроші».

Зрозуміло, продовжує Богатирьов, з реальним станом справ ця точка зору не має нічого спільного. Але саме поширеність цього наївного переконання в масовій свідомості українських громадян і є причиною нинішнього тяжкого економічного й соціального становища нашої країни, а також поголовних «валізних настроїв».

«Говорячи спрощено, саме в прагненні до «європейської халяви» українці сім років тому фактично зруйнували економіку, яка так-сяк працювала, але навіть це їх не протверезило, — говорить експерт. — Після того, як не вдалося прийти до Європи усією країною, сьогодні багато хто мріє «євроінтегруватися» приватним порядком, вважаючи за краще будь-яку, найважчу і чорну роботу в «європейському раю», ніж життя на батьківщині та відповідальність за її долю».

Програми не спрацюють

Нагадаємо, що повернути заробітчан додому було передвиборною «ідеєю фікс» Володимира Зеленського. А в грудні 2019 го, вже бувши президентом, він навіть анонсував держпрограму «Повертайся і залишайся», мета якої зрозуміла з назви: з одного боку, стимулювати заробітчан повернутися в країну, а з іншого — утримати в Україні економічно активне населення. Досягти цих цілей влада планувала за допомогою вигідних кредитів.

Через півтора року стало очевидно, що програма не спрацювала. Основною причиною повернення заробітчан у 2020-му стали не кредити, а коронавірус, але як тільки Європа послабила ковідні обмеження, заробітчани знову потоком ринули з країни. Що ж пішло не так?

Данило Богатирьов сумнівається в тому, що будь-які програми Зеленського або іншого політика здатні повернути українських емігрантів з-за кордону і заглушити «валізні настрої» всередині країни. На думку експерта, їх можна подолати тільки якщо у більшості українців прокинуться відповідальність за свою країну, почуття власної гідності та політична грамотність. Але, каже Богатирьов, на жаль, це фантастичний сценарій.

«План по поверненню українців додому був хорошим, але, мабуть, сфокусувалися не на тому — мотивації людей для переїзду в ту або іншу країну дещо інші, — говорить Ян Кароль. — Гідна заробітна плата, доступні кредити та навіть наявність роботи як такої — це далеко не все, що мотивує людей на прийняття рішення з приводу місця проживання. Люди звикають до певного соціуму, їм може подобатися менталітет іншої країни, а для когось визначальним фактором стане навіть більш комфортний клімат».

Крім того, продовжує експерт, якщо від’їзд свого часу був викликаний психологічними причинами, то поки чинники, які їх спровокували — від корупції до військового конфлікту — не будуть усунуті, люди не повернуться. Зрозуміло, до тих пір, поки в новій країні їм буде комфортніше і безпечніше, ніж на батьківщині. Словом — все відповідно до базових потреб людини по піраміді Маслоу.

Водночас президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко налаштований цілком оптимістично і вважає, що немає нічого страшного в бажанні українців на час або назавжди облаштуватися за кордоном.

«Я завжди підтримував і підтримую експорт робочої сили, — зазначив Охріменко в бесіді з «Телеграфом». — У світі йде глобалізація, а це значить, що кордони зникають. У нас часто говорять про міграцію з бідних і нещасливих країн, але мало говорять про те, що, наприклад, за кордоном працюють близько 1 млн громадян Франції та близько 2 млн громадян Німеччини. Крім того, що поганого в тому, що молоді українці роблять успішну кар’єру в ЄС? Не виключено, що вони, набравшись досвіду, потім приїдуть в Україну й отримають високі посади в українських компаніях».

Тож, резюмував Охрименко, нічого страшного в тому, що українці хочуть, щоб їхні діти навчалися і працювали за кордоном, немає. І в будь-якому випадку, це краще, ніж сидіти на батьківщині без роботи, постійно нити та скаржитися, і чекати приходу «доброго царя».