Пункт незламності став лекційною аудиторією для викладачки з Броварів - ось її розповідь

Доктор філологічних наук Ганна Швець розповіла "Телеграфу" про навчальний процесс за відсутності світла

За останні тижні, коли в Україні тривають відключення світла, пункти незламності перетворились з тимчасових прихистків для обігріву чи підживлення гаджетів на повноцінні коворкінги та навіть класні кімнати. Наприклад, у місті Бровари на Київщині відвідувачі однієї з таких "точок" можуть мимоволі підтягнути свої знання з української, адже тут час від часу веде заняття з іноземними студентами та українськими школярами Ганна Швець – викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

"Для моїх іноземних студентів дистанційне навчання — єдина можливість отримувати знання"

Від початку повномасштабної війни доктор педагогічних наук Ганна Швець, яка багато років працює на кафедрі української філології для іноземних громадян КНУ імені Тараса Шевченка, робила паузу у викладанні лише на невеликий термін. Тоді, як і багато хто зі співвітчизників, вона виїхала з донькою за кордон, а у виші тривали вимушені канікули. Тож повернулася до викладання вона спочатку в іншому проєкті – польській онлайн-школі.

- Студенти з Британії, Америки, Японії, Кореї виїхали з України ще за два тижні до 24 лютого, після того, як отримали відповідні рекомендації від своїх урядів, – згадує Ганна Дмитрівна. – А громадяни Туркменістану і Китаю вибиралися пізніше — хтось через Румунію, хтось через Польщу, переживши в Україні перші атаки ворога, повітряні тривоги, які вони перечікували у підвалах.

Нормальний освітній процес в університеті відновився майже через місяць, але я відновила роботу раніше, бо долучилась до навчання українських дітей, які разом з батьками виїхали до Польщі з "гарячих точок" – Ізюму, Маріуполя, Горлівки, Херсону, Бердянська, Харкова, Миколаєва та інших міст. Ми вправлялися в орфографії й пунктуації, гралися, обговорювали художні твори, писали листи нашим захисникам, малювали, жартували, ділилися мріями й сподіваннями.

Ганна Швець додає, що в онлайн-школі працювала до середини літа, бо ще допомагала випускникам, які опинились далеко від батьківщини, підготуватися до національного мультипредметного тесту. А потім два тижні провела на 26-му "Українікумі" — щорічній міжнародній науковій конференції, що проводиться у німецькому місті Грайфсвальд.

- Це такий захід, який об’єднує представників різних країн – молодих науковців, студентів, дослідників, – розповідає Ганна Дмитрівна. – Крім семінарів, доповідей, дискусій, кінопоказів, програмою передбачені курси для тих, хто хоче покращити знання української мови або розпочати її вивчення з нуля. Я працювала з просунутим рівнем, і такий мали всього три студенти. Всі вони зараз живуть в Німеччині, але одна дівчина за національністю білоруска, друга – казашка, третя – народилась у нас на Бессарабії, але живе за кордоном. Вони добре розуміли українську мову, але боялися спілкуватися, та за два тижні зробили конкретний прорив, почали говорити вільно. І мені приємно, що вдалось отримати такий результат.

До України викладачка повернулась наприкінці серпня і планувати свою роботу в новому навчальному році була змушена з урахування реалій воєнного часу.

- Восени університет працював за змішаною формою навчання, зважаючи на безпекові ризики й те, що наші студенти розпорошені по Україні та світу, – говорить Ганна Дмитрівна. – Але є окремі підрозділи, такі як Інститут біології та медицини, де потрібно відпрацьовувати практичні навички, то вони проводили лекції онлайн, а лабораторні – в аудиторіях. Наш Навчально-науковий інститут філології відразу оголосив про дистанційне навчання, та й для моїх іноземних студентів, які на 97% за кордоном, то була єдина можливість отримувати знання, бо ми не маємо зараз права викликати їх в Україну. Тож в мене пари зранку і десь до 17:20 (є і перша, і друга зміна), а з 18:00 до 20:45 – уроки в польській онлайн-школі.

"Люди не звертають на мене уваги, але буває, що прислухаються"

До масованих атак ворога по енергетичних об’єктах, які потягнули за собою тривалі відключення світла, Ганна Швець працювала з дому. Але, коли електрика почала зникати надовго, потрібно було щось вигадувати.

- В Броварах знайшовся "чарівний" будинок, в якому світло не вимикали, я домовилась з його мешканцями, отримала доступ до вай-фаю і проводила заняття у них в підвалі, – ­говорить Ганна Дмитрівна. – Це тривало десь тижні три, але згодом і цю будівлю почали від’єднувати від живлення. Тоді я стала їздити до університету. Він був з електрикою, але в навчальному корпусі інституту філології було дуже холодно – вікна, побиті під час обстрілу, закрили тоненькою фанерою. Але нічого, ми збирались з колегами та проводили пари. З вечірніми заняттями було складніше, я не встигала після них повертатися до Броварів до комендантської години. Тож їхала додому, звідки вдавалось проводити одне-два заняття, тобто поки працював мобільний Інтернет без світла. Коли він зникав, в онлайн-школі мене заміняли колеги, а для студентів записувала наперед відеолекції – так виходила з ситуації.

Порятунком для Ганни Швець став пункт незламності, що відкрився неподалік від її помешкання, – дорога до нього займала лише 10 хвилин. Вперше вона була там вже 26-го листопада.

- Це звичайний намет, посередині якої стоїть пічка, є стіл і два ряди таких крісел, як в кінотеатрі, – описує своє робоче місце Галина Дмитрівна. – Я сідаю, кладу на коліна рюкзачок, зверху ноутбук, вдягаю навушники й так працюю. Буває, що я там одна чи з кимось вдвох, а буває і 20 відвідувачів. Люди розмовляють, займаються своїми справами та не звертають на мене увагу, але буває, що прислухаються, особливо, діти. А один хлопець поцікавився, чи можу допомогти з консультаціями по мультипредметному тесту, бо мріє стати льотчиком і хоче вступити на бюджет. Ми з ним обмінялись телефонами. До речі, і колег вже бачила у пункті – днями один чоловік щось англійською пояснював, а жіночка, напевно, іспит чи залік приймала.

Ганна Дмитрівна додає, що наразі в Броварах встановився графік відключень чотири на чотири, відповідно до цього вона і вибудувала свій режим. А він в неї дуже напружений. Зараз вона включилась і до програми "БомбеЗНО кемп 2022" для школярів Закарпатської та Чернівецької областей, для яких рідна мова угорська чи румунська. В ігровій формі місцеві вчителі та викладачі-ментори з інших міст, такі як Ганна Швець, допомагають їм вдосконалювати знання з української мови.

- У минулий четвер, наприклад, світло мало були з 4 до 8 ранку, я, відповідно, встала о 4:20, перевіряла контрольні роботи студентів, – пояснює Ганна Швець. – О восьмій рівно електрику вимкнули та вона мала з’явитись о 12-й, тому пари я пішла проводити до пункту незламності. Під кінець другої пари була невеличка пауза, бо, коли перемикають з генератора на централізоване живлення, на кілька хвилин зникає Інтернет. Я студентів попередила, вони мене дочекались. Ввечері теж підлаштовуюсь, бо є ще польська онлайн-школа і "БомбеЗНО".

До таких тимчасових незручностей Ганна Швець ставиться з розумінням і каже, що навіть думки не мала, щоб ставити на паузу участь в освітніх проєктах чи заняття на постійному місці роботи.

- Єдине — в мене було відчуття шаленого дискомфорту, коли розуміла, що через відсутність світла не виконаю взяті на себе обов’язки, – зізнається Ганна Дмитрівна. – А на мене ж чекають діти, студенти, я повинна вийти з ними на зв'язок у визначений час, тож маю зробити все, щоб це відбулось. Отже, і роблю.