Довженко-центр у Держкіно вважають збитковим. Тоді й Софія Київська така ж, - новий керівник центру Алфьоров

Вже декілька місяців паралельно з російсько-українською війною триває війна культурна: за фактичне збереження Довженко-центру, який у Держкіно вирішили реорганізувати, а по факту — зупинили його роботу. Центр — унікальна культурна та освітня інституція та архів, де зберігається вся національна кіноспадщина. Член Міжнародної федерації кіноархівів та організатор національних стендів на кіноринках Каннського фестиваля, Берлінале, завдяки чому популяризується українська культура за кордоном.

Наказ про реорганізацію Довженко-центру, який з’явився 16 серпня, у кіноспільноті назвали спробою його ліквідації. У листопаді Держкіно спробувало призначити нову виконувачку обов’язків керівника центру Юлію Каждан, яка виявилась засновницею Кінологічного центру, що призвело до появи багатьох мемів з цього приводу. Після скандалу Каждан звільнили, а на її місце призначили кінокритика Андрія Алфьорова. Наразі відомо, що наказ про реорганізацію не скасований, обсягу фінансування на наступний рік немає, тобто майбутнє інституції під питанням. Днями "Телеграф" зустрівся з Андрієм Алфьоровим і поговорив про те, що відбувається.

- Хто вам запропонував цю посаду?

- Мені зателефонував заступник голови Держкіно Максим Олександров і попросив про зустріч. На прохання Марини Кудерчук.

- Які задачі ставились щодо вашої роботи? Чи було у вас спілкування з міністром Ткаченком? Тому що Юлії Каждан, яку планували призначати керівником, ставили задачі аудиту центру.

- Мова йшла про те, що "треба навести лад", щоб все працювало. Я спочатку відмовлявся, пропонуючи замість себе інших кандидатів. Але погодився, тому що стоїть задача врятувати Довженко-центр. Ряд неправильних дій може призвести до того, що його діяльність буде порушена і це вплине на стан кіноколекції та на вигляд самої інституції.

Оскільки нічого подібного немає ані в Києві, ані в Україні та через те, що в мене особисті відносини з центром, я вирішив погодитись. Хоча розумів, чим це може обернутись для мене особисто. Я кажу про реакцію певного професійного середовища.

- Чи ставили вам певні строки, на скільки ви йдете в структуру?

- До наступного конкурсу на голову Довженко-центру. Я сподіваюсь, на конкурсі визначиться наступний керівник. Ми всі думаємо, природно, що це буде Олена Гончарук (колишня в. о. керівника центру), яка була переведена у статус директора музею. Але вона виграла минулий конкурс, і через Міністерство культури з нею не був підписаний контракт. Через позови незрозумілих осіб час вийшов, і з Оленою тепер не можуть підписати контракт.

У мене немає амбіцій бути керівником центру.

- Ви писали у Фейсбуці, що будете відстоювати право Олени стати головою центру. Тому що вона дійсно виграла прозорий конкурс, але її не допустили до керування. Яким чином?

- Я заявляю це публічно, ми в контакті з Оленою, і я говорю про неї в Держкіно. Вважаю, що вона має обійняти цю посаду вже на законних підставах.

- На вашу думку, яка ціль реорганізації центру, через що і виник головний скандал? Пані Кудерчук говорить, що центр збитковий, хоча з державного бюджету на нього було виділено лише 7 млн гривень, все інше було зароблено або запозичено.

- Я вважаю, що в них є якесь своє розуміння того, як має працювати культурна інституція. Але це не бізнес-структура, і тут важливі не фінансові показники, а його ефективність як інструменту культурної дипломатії.

Якщо Довженко-центр збитковий, тоді треба казати, що й Софія Київська збиткова або пам’ятник Володимиру. Що ми з них маємо?

Якщо ми подивимось, що вони означають в контексті національної культури, то ми зрозуміємо, яке значення це має. І це, зокрема, робить нас українцями. Як французів роблять французами Ейфелева вежа, Гюго, Вольтер. Без усього цього Франція — це просто територія, яка знаходиться у кордонах Німеччини, Бельгії та Іспанії. Нас українцями робить культура. Це все, що фіксує набір наших цінностей, незалежно від етнічного коріння. Як той же Чорнобиль. Це приклад того, як техногенна катастрофа стала культурним феноменом, який нас об’єднав.

Тому Довженко-центр виконує таку функцію. Це колекція, в якій знаходиться велика кількість українського авангарду і сучасного кіно. Це якраз той набір витворів мистецтва, який зафіксував цей набір цінностей. "Земля" Довженка, "Тіні забутих предків", "Кам’яний хрест", "Плем'я". Завдяки цьому нас може зрозуміти світ, як, наприклад, через "Красу по-американськи" можна зрозуміти Америку в той історичний період.

І це також треба вивчати. Як це роблять ті ж французи у своїй Синематеці — вони продають квитки дітям від трьох років і вчать правильно дивитись кіно, чого в нас теж немає. І кращої інституції для цього, аніж Довженко-центр, просто не знайти. Але я думаю, що лише невеличка кількість людей взагалі розуміє, наскільки важливий Довженко-центр. Коли Іван Козленко керував центром, то навіть фонд Мартіна Скорсезе надсилав туди копії кіно авангарду.

- Чи є у нас розуміння про важливість збереження Довженко-центру? Чи знають у керівництві Держкіно, Мінкульту про те, що ви сказали? Тому що реорганізація центру по факту не зупинена, хоча після засідання парламентського комітету почали писати про це…

- Думаю, що розуміння немає. Розуміння того, що жоден цифровий носій не буде тримати так, як плівка. І для того, аби в цифрі архівувати всі фільми, треба мільйони доларів. І в Європі та Америці люди архівують все на плівку. Треба домогтись скасування реорганізації. Якщо в мене не вийде її скасувати, то я піду. Я попереджав і колектив про це.

- А для себе у вас є пояснення, навіщо зайнялись цією реорганізацією, ще й під час війни? Тому що це не перший випадок тиску на центр.

- Я думаю, що немає однієї причини, чому, приміром, Олександр Ткаченко так до цього ставиться, чому в нього не склались відносини з Іваном Козленком. Крім того, коли у нас бачать успішну інституцію, то намагаються її заглушити ще й тому, що вона ламає показники іншим — не таким успішним.

Я пам’ятаю, коли ми робили "Тіні забутих предків" у 2015 році. Була виставка, присвячена цьому, приїхав тодішній президент Петро Порошенко. Зайшла його охорона… Івана (Козленка. — Ред.) це все зачепило, про що він написав великий пост, в якому розкритикував всі ці дії. Тому що держава не дала на це жодної копійки.

Після цього була перша спроба прибрати його з посади. Тому що в нас критику ніхто не любить і яскравих ніхто не витримує. У нас, якщо ти успішний, то під тебе починають "копати". А люди, які працюють у сфері мистецтва, — складні, тому що тільки складні люди можуть робити складні речі та будувати складні інституції.

- Чи знаєте ви щось про обшуки та долю справи, в рамках якої вони проводились у центрі? Там говорилось, що нібито є зв’язки попереднього керівника і забудовника.

- Я не вірю, що там можуть бути якісь зв’язки Козленка і забудовника. Навіщо вони це робили (проводили обшуки. — Ред.) — я не знаю.

- Там спливало прізвище Сергія Льовочкіна, і навіть вас з ним пов’язували.

- Я ніколи не працював на Одеській кіностудії, Льовочкіна я навіть в очі не бачив, не знаю, як він виглядає. Мені таку версію подій про Льовочкіна та забудовників теж озвучували, і що обшуки могли бути пов’язані з ним. Але я не люблю конспірологію. Думаю, що все банальніше. Це просто нерозуміння певними чиновниками ситуації та існування Довженко-центру.