Дівчата не їдуть за кордон: киянки відкрили книгарню у вільних Броварах

Крута ідея для бізнесу в регіонах — книжковий? Про те, який сенс і вартість відкриття книжкового магазину у маленькому місті під час війни, "Бізнес Телеграф" поговорив із власницями нової книгарні у Броварах "Культура читання" Анастасією Білоус та Дар'єю Корнійко

Книжковий бізнес під час війни розквітнув. Ось тільки пара плюсів — книги не псуються, а просто добір тематики та авторів вже дозволяє зробити магазин несхожим на інші. Є ще один плюс — ця ніша зараз не дуже зайнята. І ідея: нам всім потрібно більше читати українською.

— Бровари зачепила війна. Який сьогодні настрій — люди повернулись?

Дар'я: — Так. Якщо ввечері подивитись на будинки навколо — практично 100% вікон світяться. Хтось повернувся, хтось переїхав. Місто живе.

— Ми бачили, як мами з дітками, молоді дівчата, жінки їхали за кордон, рятуючи своє життя, життя дітей. Це зрозуміло і заслуговує поваги. Але ми бачимо, що є дівчата, які залишились і, мабуть, вірять в ЗСУ настільки, що інвестують в бізнес під Києвом. Там, де "от-от знову буде напад". Як наважились?

Дар'я: — Ми щось подібне разом зробити хотіли вже років чотири, ми давно дружимо. Думали тільки, це буде якесь кафе у туристичному стилі. Але тільки почали шукати приміщення – почався ковід.

Анастасія: — А потім нас надихнуло відкриття книгарні в Ірпені після його звільнення.

— Запускатись у війну, виходить, краще, ніж у пандемію?

Дар'я: — Можна відкладати нескінченно, і ніколи нічого не зробити. Ми сиділи тут неподалік, пили каву і думали, що треба щось робити. Виїздити за кордон я не хотіла, на початку війни була на п'ятому місяці вагітності. Ми виїжджали в Карпати на два місяці. Але хотілось бути біля чоловіка, в Україні, вдома. Яка різниця? Прилетіти може будь-де, можна виїхати в Польщу і розбитись, не дай Боже, в автотрощі.

— Чому книжковий і чому не у Києві? Ви ж обидві киянки?

Анастасія: — Ми обидві тепер живемо тут. Чому книжковий? Тому що люди хочуть читати класичні книжки. У мене, наприклад, освіта в IT, але я люблю паперові видання. Це інша культура читання.

Дар'я: — У Києві більша конкуренція, а тут була лише одна звичайна книгарня.

Анастасія: — У нас більше книгарня-кав'ярня. Можна випити кави, подивитись книги, плануємо проводити різні книжкові клуби.

Дар'я: — Тому й назвали "Культура читання".

Анастасія: — Ми зараз маємо спонукати людей говорити українською мовою. Їм потрібно в цьому допомогти, а коли читаєш українською, перехід проходить легше.

— Моє покоління виросло на папері. А звідки у вас, цифрового покоління, тяга до споживання інформації з друкованих джерел?

Дар'я: — У мене, наприклад, багато читають батьки — і мама, і тато, у нас завжди вдома було багато книг.

Анастасія: — У мене тато читає більше, ніж мама, і бабуся теж дуже любила книги. До речі, про цифрове покоління. Зараз багато підлітків, які читають, до того ж — таку літературу, яка для мене в їхньому віці була б складною для сприйняття. До нас приходить дівчинка років 14, яка купує Ремарка. Інша читає складну психологічну літературу, прямо наукову. Є й ті, хто купує комікси у цьому ж віці. Просто книга — це можливість взяти видання в руки, щось підкреслити, потім повернутися, перечитати. Це інше.

— А хто сьогодні ваша аудиторія? І на кого можуть розраховувати книгарні у невеликих містах?

Дар'я: — Я думала, що це будуть мами з дітками — навколо мешкає багато молодих сімей. Тож ми закупили дитячі книги, шкільну літературу — вважали, що їх швидко розберуть. Але, можете бачити, вони так і стоять.

Анастасія: — У Броварах багато приїжджих — з Донбасу, Харкова, Полтави, Львову… До нас часто приходять творчі люди, вони купують різні видання з дизайну, фотографії, добре купують книги англійською, іспанською, французькою. Зараз досить популярні видання сучасних українських письменників та про історію України, що дуже радує.

— Приміщення сьогодні, як говорять інші підприємці, знайти легше, ніж до війни?

Дар'я: — Ми дуже швидко знайшли. Почали шукати в листопаді, обдзвонили купу власників, подивились це приміщення — воно знаходиться у новому житловому комплексі. Поруч із домом. Майже за місяць зробили ремонт із чудовим майстром з Волині.

— Скільки сьогодні потрібно вкласти у запуск книгарні?

Дар'я: — Якщо робити книгарню+кав'ярню, то з ремонтом і всіма інвестиціями варто розраховувати на мільйони півтора. Якщо просто книжковий магазин — можна у 800 тисяч вкластись із тим самим ремонтом і усім необхідним.

Анастасія: — Впливає площа магазину та дорожнеча ремонту. Дуже багато на початку з'їсть саме він. У нас були голі стіни, але ви можете зайти в приміщення, де вже було щось подібне, тоді інвестицій знадобиться менше.

Дар'я: — Ще вартість залежить від того, як ви організуєте простір. Ми не заставили усю книгарню стелажами — хотіли, щоб у нас було багато повітря.

— Я люблю читати, але не уявляю, як би починала закуповувати книги, укладати договори із видавництвами…

Анастасія: — Ми починали так само — не розуміли, як. Просто виходили напряму на видавництва. Заходили на сайт, там є пошта або номер телефону, зв'язувались. Вони співпрацюють взагалі без проблем, але за передоплатою. Зараз, під час війни, під реалізацію товар ніхто не дає. Сьогодні у нас близько 5000 найменувань товарів. Але це з ручками, наліпками — з усім, що є окрім книжок.

Дар'я: — Днями додались намиста в етнічному стилі. Дівчинка зі Львову прийшла до нас із пропозицією співпрацювати. Вона хотіла, щоб її прикраси були не в торговому центрі чи кіоску, а у якомусь більш вишуканому місці — музеї або книгарні — такій, як у нас.

Анастасія: — Так, ми ще маленькі. Ми працюємо лише три місяці, але до нас вже приходять майстри. Ми взяли під реалізацію декілька картин місцевої художниці. Мама нашого співробітника в'яже іграшки, теж допомагаємо — виставляємо.

— Яку першу книгу у вас купили та хто?

Анастасія: — Це були мої батьки. "Фактор Черчилля" Бориса Джонсона і книга Дмитра Кулеби "Війна за реальність".

— Коли прораховували закупівлю книг, не було такого, що вони стрибнули в ціні й довелось вкладати більше? І взагалі, що у нас із ціноутворенням? Я нещодавно шукала книгу. На сайті рідного видавництва вона коштувала 290 гривень, а в онлайн-магазинах по 180-190 гривень.

Анастасія: — Після нового року багато видавництв підняли ціну на закупку. У вашому випадку в онлайн-магазинах було старе видання за старою ціною. А на сайті видавництва — за новою. Це і відповідь на питання, наскільки подорожчали книги за час війни.

— Англомовна література у вас зроблена в Україні чи довелось виходити на західних видавців?

Анастасія: — У нас англомовну видає, певно, лише "Фоліо". Більше таких видавництв немає, тому ми робили закупку через українського дистриб'ютора. Вони закуповують книги у Британії, а ми — у них. Знову ж — знайшли їх в інтернеті, написали, співпрацюємо.

Дар'я: — Всі договори ми підписали онлайн. Є прекрасний сайт "Вчасно" для е-документообігу, через який це просто робити.

— Зараз ви запустите кав'ярню при книжковому, далі — …?

Дар'я: — Хочемо робити літературний клуб. Читаємо усі одну книгу, приходимо, обговорюємо.

Анастасія: — Це не формат, який помер. Подивіться, скільки є книжкових блогерів, і це в основному дівчатка 15-20 років, які купують книги, читають і пишуть або знімають відео зі своїми враженнями про них. Україномовний YouTube в цій ніші ще вільний. І сучасна українська література дуже популярна.

— Ви пробували просувати себе через блогерів? Instagram?

Анастасія: — З блогерами ще не співпрацювали. Instagram у нас маленький. Найчастіше люди йдуть повз нас, бачать щось новеньке, заходять, бо їм цікаво.

Дар'я: — Зараз багато хто закрився, тож люди реагують на нові магазини, кав'ярні більше, ніж до війни. Я думаю, що ми будемо потім, у майбутньому, відкривати ще магазини у маленьких містах.

— Чому не Київ?

Дар'я: — У Києві та великих містах багато книжкових мереж. А у маленьких їх не так багато. І там людям теж потрібно щось нове, цікаве.

— Наскільки великий потік клієнтів у вас сьогодні?

Анастасія: — День на день не приходиться. Якщо чоловік п'ятдесят за день зайде, а з них хоча б половина щось купить — це хороший день. Ми не очікуємо супершвидкого результату. Термін, за який ми плануємо вийти в нуль зі своїми інвестиціями — три роки.

За цей час ми влаштуємо бібліотеку при кав'ярні. Купили програвач із платівками. Створюємо атмосферу.

Дар‘я: — Хочеться легкості, простоти й такого ретро шарму. Ми, мабуть, цифрового усього наїлись. Крім того, все нове — це добре забуте старе.