Сало з кокосів, будівництво сиротинця та умови для бізнесу - як живуть українці на Балі, розповідає бізнеследі Вікторія Галіцька

Девелопер Вікторія Галіцька розповіла "Телеграфу" про життя та бізнес в Індонезії

Вікторія Галіцька — успішна девелоперка, яка сьогодні будує в Україні та Індонезії. Крім того, вона багато років опікується дітьми-сиротами, знову ж таки, в Україні й Індонезії. Про спільноту українців та їхні перспективи на Балі, проблему дітей-сиріт, інвестиції у нерухомість на узбережжі Індійського океану "Телеграф" поговорив із засновницею компанії "Династія В.В." Вікторією Галіцькою.

"Колись будуть газети з заголовками: "Іван Стеценко, президент Америки"

- Вікторіє, як і де ви зустріли 24 лютого?

- Я покинула Україну ще до великої війни, вже три роки живу в Індонезії. Займаюсь будівництвом на Балі та продовжую будувати в Україні. Вдома — багато друзів, колег, родина. Звісно, я не могла пережити початок вторгнення так, як пережили люди всередині країни. Але, якщо ти українець, патріот, то де б ти не був — це був шок, стан напівсвідомості від жаху.

Коли почалась війна, ми максимально допомагали, кому могли. Контролювали найближчих — хто куди може виїхати і виїхав, надавали житло, шукали житло. У моїх батьків великий будинок, вони надавали притулок всім, кому це було потрібно. Біля дороги розмістили штаб, де готували їжу і годували всіх, хто їхав в бік Львову. У мене у Вінниці є квартири, які я безплатно віддала для ночівлі, проживання людям, які втікали від війни і їм потрібно було десь зупинитись. Готелі тоді були забиті, знайти прихисток — проблема. Люди з Харкова зупинялись на декілька ночей, видихали, і їхали далі, на Львів.

- Не було страху, що ці незнайомі налякані люди щось пошкодять?

- Та ні, ви що? Знаєте, я за 12 років зайняття благодійністю розумію: робити добру справу – це не думати про наслідки, тим більше – матеріальні. Матеріальне взагалі в той момент не мало ніякого значення.

- Когось забирали тоді в Індонезію?

- Не одразу. Летіти дуже далеко, наважитись людям – складно. Погодились і приїхали через два місяці після вторгнення. Коли найбільший стрес пройшов і стало зрозуміло, що це надовго, тоді перевозили, оплачували дорогу, житло тощо. Я багато українців взяла на роботу, у нас зараз повністю українська команда, це навіть не обговорюється.

- А як сприймають нас? Говорять, що українці всюди здатні швидко адаптуватись, кваліфіковані, працездатні.

- Я багато їжджу світом. Де б я не була, бачу українців. Наприклад, летіла в Сідней, написала про це в Instagram. Відгукнулась українка, яка аж в Австралію втекла від війни. Ми з нею зустрілися. Це було неймовірно — українці справді зараз по всьому світу. Запитую, як справи. Вона говорить, що так важко влаштуватися на роботу, а ще ж всі думали, що можна буде незабаром повернутись…

Знаєте, що наробили окупанти? Ми тепер по всьому світу. І чекайте, що колись будуть газети із заголовками: "Іван Стеценко, президент Америки". Дарма вони це зробили.

А тій україночці я запропонувала разом працювати, продавати нерухомість на Балі австралійцям. Я підтримала її, вона принесла користь нашому бізнесу.

- А чому свого часу вирішили зупинитись саме на Балі? Вибір же був величезний, як я розумію.

- Ми приїхали з моїм партнером родинами на Балі у відпустку, як тільки почали в пандемію літати літаки. Прилетіли на місяць, у нас були зворотні квитки. І тут я кажу: "Я не повернусь. Відчуваю, що є перспектива і я маю бути тут". Мені: "По світу коронавірус, бозна-що коїться, повернись". Всі були шоковані моїм рішенням – оточення, батьки, друзі.

- Не шкодували ні разу?

- Ні. Так було з Буковелем, я відчувала, що потрібно будувати там. Зараз у нас успішна компанія, одна із провідних на Балі. Я маю змогу допомагати Україні, на постійній основі підтримувати сиротинці, будинки для людей похилого віку у Вінниці, звідки я родом. Наприклад, до Дня захисту дітей ми робимо солодкий стіл для діток, які осиротіли через війну, і їхніх вчителів. Також зараз шукаємо дитину, яка втратила одного з батьків чи обох на війні, щоб дати можливість навчатись в Австралії: ми вибили декілька стипендій в університеті для українських дітей. Але є одна умова — знання англійської, навчання можливе після складання тесту на знання мови. З іншим — допоможу. Я особисто проплачу переїзд та всі початкові витрати. Мій Instagram відкритий, якщо ви знаєте таку дитину, якщо ви хочете долучитись до допомоги дітям в Україні.

- А як щодо майбутнього в Україні?

- Я вірю у відбудову після закінчення війни. У мене є команда, з якою ми зараз працюємо у Буковелі та весь час на зв'язку. Я продовжую інвестувати в земельні ділянки в Україні та точно знаю, що перспектива розвитку у нас є.

Мені здається, що ми, українці, і зараз, і потім впораємось з будь-якими труднощами. Я бачу, що люди по світу чим більше мають підтримки від держави, соціальних виплат тощо, тим інертніші. Тому я можу тільки подякувати нашій Україні за стимул до розвитку і прагнення розвиватись. Ти розумієш, що сильний сам і можеш допомагати іншим. В інших країнах я цього не спостерігаю. Наприклад, на Балі нам хочеться щось покращити, ми робимо соціальні проєкти, а вони здивовані: чому, як?

"Зрозуміла: у мене класна місія, я все роблю правильно"

- Що це за проєкти та що їх дивує?

- Ми побудували великий дитячий майданчик для загального користування, тобто безплатно. Я прийшла до мера міста і кажу: виділіть, будь ласка, ділянку під майданчик. Він зробив великі очі: "А для чого ти це робиш?" Я кажу:"Ми багато отримуємо від цієї землі, ми тут живемо, хочемо подякувати".

Але він не вірив нам до кінця. Ми вже побудували, стрічку на відкритті розрізали, а він дивувався, як так може бути. Мало іноземців так робить, вони хочуть тільки брати, а нічого не давати землі, на якій живуть.

Ще ми будуємо зараз дитячий будинок на 90 діток. Це буде наш благодійний внесок від українців. Після війни я хочу ще багато чого в цьому напрямку в Україні зробити. Раніше ми не просто забезпечували дитбудинки, а робили навчальні програми для дітей, проводили майстер — класи. Наприклад, вчили дітей випікати торти й говорили, що це може бути бізнесом, приносити гроші. Вчили СММ і пояснювали: ви можете вести сторінки людей чи компаній, писати тексти, фотографувати — і заробляти на цьому, бути успішними. Взагалі як було б добре, якби ми викорінили дитячі будинки, щоб діти виховувались у родинах…

- У нас попереду післявоєнний час, коли нам усім доведеться реанімувати психологічно дітей, вирішувати долю сиріт. Це надважлива тема. А чому ви зайнялися свого часу дитячими будинками, що підштовхнуло?

- Мабуть, це моя місія в цьому житті. Я і в будівництво, і в дитячі будинки потрапила випадково. Але ж нічого випадкового не буває. Нещодавно я подивилась інтерв'ю нашого відомого підприємця, Ігоря Фостенка. Він з дитячого будинку. І зрозуміла, що мене класна місія, я роблю все правильно, і, якщо допоможу з тисячі одній дитині стати успішною, від неї далі піде ланцюжок допомоги людям і світу.

- Ви говорили, що будуєте на Балі дитячий будинок — він ще в процесі?

- Так, він зведений, скоро вже дах будемо "чіпляти".

- Ви, мабуть, вивчали, як вони там функціонують? Чи є якісь цікаві відмінності, які ми можемо перейняти?

- По-перше, в Індонезії практично немає соціальної допомоги. Якщо вона виділяється дитячим будинкам, то це мізерні кошти. По-друге, дитячі будинки на Балі знаходяться далеко від туристичних зон. Зараз ми займаємось саме таким. Він дуже далеко, туди ніхто не доїжджає навіть з волонтерів. Ми протягом вже двох років повністю цей дитбудинок забезпечуємо їжею — 500 кілограмів рису, курка, риба, олія — все, що є їх традиційним харчуванням. На жаль, навчання не проводимо, тому що вони далеко і важко знайти викладачів, які б їздили туди на постійній основі. Ми й взялись за будівництво дитячого будинку з тої причини, що у них набагато гірші умови, ніж в українських дітей. Ці діти сплять на підлозі, не в усіх є навіть взуття. Але вони дуже усміхнені, щирі, якісь щасливі по природі своїй.

Мабуть, у тих, хто буде читати це інтерв'ю виникне запитання: а чому ж тоді не будуєте український дитячий будинок? Тому що українські дитячі будинки насправді більш класні. Ми робили там ремонти, я знаю стан багатьох будівель.

"Найкращий салон краси на Балі належить українці з Івано-Франківська"

- В чому відрізняється відношення до бізнесу на Балі й в Україні?

- Я завжди сміюсь, що на Балі ми кругле носимо, а квадратне котимо. Наприклад, в Україні за рік я могла побудувати 700 квартир. На Балі за 12 місяців я ледве побудувала 40 вілл. Балійці інакше ставляться до роботи, вони більш розслаблені. Наприклад, прибиральник зробив собі коло для роботи та чистить плитку лише в межах того кола цілий день. Вони як діти, з ними потрібно м'яко спілкуватись. Я інколи, щоб виплеснути емоції, переходжу на українську.

- Спілкуєтесь в основному англійською?

- Так, її тут всі знають. До речі, на острові є балієць, який розмовляє українською, і в нього чиста українська мова.

У нас є українці, які одружуються з балійками. Є класна діаспора. Наприклад, ми підтримували святкування Дня святого Миколая. Зібралось людей 300, всі в вишиванках, говорили українською, співали наші, українські пісні. Балійські інструменталісти виконали наш гімн на місцевих традиційних інструментах…

Важливо не відходити від своєї культури. Я думаю, що українці, що виїхали після вторгнення за кордон, теж розуміють це.

- Наскільки ця діаспора велика?

- У двох телеграм-каналах спільнот українців на Балі, де я є, 2000 і 1000 людей. Нас небагато, але ми всі на зв'язку, спілкуємось, є нетворкінг — беремо на роботу українців, послуги максимально намагаємось теж брати в українців. Це принципова позиція, і не тільки моя – нас всіх.

- Всі говорять, що наш сервіс у сфері б'юті не зрівняти з європейським. Як з цим на Балі?

- Балійці привітні, максимально хочуть догодити, зробити відпочинок гостей чудовим. Це підтвердять всі, хто тут бував. Але стосовно б'юті-сфери, українцям немає рівних. І взагалі ми дуже талановиті. Ми працюємо саме з українцями по маркетингу, сторінки в соцмережах нам ведуть українці, фотографують… Всюди, де тільки можна, залучаємо саме наших фахівців.

- У мене враження, що вторгнення росіян підштовхнуло нас до справжнього єднання на рівні діаспор. Українці за кордоном почали тягтися до українців. Раніше ми бачили приклади потужних громад інших країн. Якщо так, дуже крутий тренд.

- На Балі це так.

- Наскільки складно заходити у бізнес на Балі? Є сфери, куди іноземців "пускають", а куди — ні?

- Дуже просто. Неймовірно просто. Балі — це інтернаціональне місце, куди з'їжджається весь світ. Є країни, де не дуже довіряють іноземцям, як та ж Чехія. На Балі немає таких обмежень. Вони приймають будь-кого, хто б не приїхав. Головне – дотримуватись базових норм: не порушувати закон, не красти тощо.

Наприклад, ми будували ресторан нашому українцю як будівельна компанія. Заклад дуже успішний, всі його обожнюють, там є український прапор, а кожну неділю ми збирались з українцями, грала українська музика, їли вареники, борщ з салом, яке на Балі робили з кокосів.

- Сало з кокосів?!

- Так! (Сміється.) Він продав цей бізнес досить успішно, тому що вирішив рухатись далі, поїхав до Польщі, хоче повертатися в Україну. До речі, ресторан продав теж українцю. Він показав приклад, як можна привезти частинку своєї культури в іншу країну, створити успішний бізнес і нормально заробити. Це приклад того, що українці створюють круті продукти, і не тільки в ресторанному бізнесі. Найкращий салон краси на Балі належить українці з Івано-Франківська.

Якщо людина готова до змін, не має страху, не ставить собі обмежень, вона може приїздити та працювати. Єдине обмеження — мова. Насправді коли я приїхала на Балі, мій рівень англійської теж був не дуже гарним для бізнесу. Я це переборола. На початку мені допомагала моя асистентка. Вона з України, сім років тому приїхала навчатись, і залишилась на Балі. Знає українську, англійську, індонезійську. Вона дуже класна, просто фантастична!

Тож хочу сказати всім українцям, щоб не ставили обмеження для себе, щоб не було страху: я не знаю мови, тож не можу щось зробити. Все можливо. Кругом є українці, які допоможуть. Іноземна мова точно не має бути чимось, що зупинить тебе на якомусь етапі розвитку.

"Пасивний прибуток — $30 000 на рік"

- Які напрямки ще можуть бути перспективними для українців?

— Тут ще багато у чому є потреба. Наприклад, не вистачає дитячих майданчиків, садочків, шкіл — кругом черги. Тому всі, хто готовий до розвитку і до переїзду, кому підходить і подобається клімат, — будь ласка. Для бізнесу це дуже класне місце.

Для бізнесу і для інвестицій в нерухомість. На Балі сезон — круглий рік і окупність таких інвестицій класна. Ми будуємо тільки біля океану та моря Балі, тобто в туристичних місцях. І зараз українці стали активно дивитися в сторону нерухомості на Балі як інструменту для інвестування. В нас дійсно одні з найкращих умов для інвестування при яких 12% річних у доларах США — гарантовані за договором. Зазвичай, сума пасивного прибутку досягає 20—24% на рік, у грошовому еквіваленті це понад 30 000$.

У своєму Instagram я висвітлюю ці процеси, ділюся своїми думками щодо цього.

- Купити квартиру в Києві чи на Балі — де дорожче?

- На Балі. Це узбережжя Індійського океану, тут великий потік туристів. Це більше інвестиційна нерухомість, для здачі в оренду подобово або потижнево. Можна і самим приїздити на відпочинок і жити у своєму житлі. А можна заробляти на ньому чималі гроші від здачі в оренду. На нашому прикладі: у нас є компанія, яка займається управлінням нерухомістю клієнтів, які її купили та хочуть здавати в оренду. Тобто пошук клієнтів, клінінг, сплати рахунків тощо — всі питання вирішує фахівець, а власник отримує прибуток і щоквартальний звіт.

- А за скільки таке житло може окупитись?

- Ми підрахували, що це 5—6 років.

— Скільки може коштувати оренда такої квартири?

- Вартість однокімнатної квартири в туристичних локаціях починається від 100 доларів за добу. Але це нове класне житло. Ви можете знайти житло і за $20, і за $50. Ціни на ринку різні, залежать від локації, якості житла, наявності додаткового сервісу тощо. Ми, до прикладу, дотримуємось принципів вибору найкращих матеріалів преміальної якості, надаємо гарантію на будівництво — 5 років — та швейцарську страховку на рік із можливістю продовження. Тому проєкти, які будує моя команда, дійсно зроблені якісно із любов'ю.

- Скільки потрібно інвестувати? Ми говоримо про середню ціну по ринку на нову квартиру в туристичній локації, яку можна здавати за $100.

- Від $150 тисяч. Але інвестору не обов’язково сплачувати всю суму одразу. До прикладу, ми пропонуємо індивідуальні інвестиційні плани під кожного. Це може бути безстрокова розстрочка, або розбивка платежів зручним для інвестора способом.

- Ви настільки оптиміст і життєлюб, що для вас все просто. Але все-таки, якщо людина вирішить сховатись від війни на Балі, на що потрібно звернути увагу, щоб не наробити помилок?

- Потрібно все робити офіційно. Є в Індонезії робоча віза. Вона називається Work Kitas, її обов'язково потрібно оформляти. Балійців дуже дратує, коли люди працюють на острові нелегально. Минулого місяця була "велика чистка", і багатьох людей з різних країн депортували саме тому, що вони не мали дозволу на роботу.

Чомусь люди приїздять з думкою: почну працювати, а документи… та потім. Вони думають, що зручно і класно влаштувались. А потім їх депортують, і вони говорять, що це погана країна чи поганий острів Балі.

Я вважаю, що це неповага – приїхати, заробляти та не платити податки. Якщо вам надають можливості, користуйтесь ними, але екологічно. Це не про українців, про всіх. Як би поставилась та сама Німеччина, якби хтось туди приїхав і нелегально працював? Не думаю, що м'якше.

На Балі є клієнти на кожну сферу послуг — тренування йоги, навчання англійської, послуги краси, будівництво… До прикладу, моя майстриня манікюру приїхала з Чернівців три місяці тому. І вже до неї записатись – проблема, черга на два тижні. Просто уявіть: на Балі щороку прилітає 10 мільйонів туристів на відпочинок і залишають тут кошти. Тут ти можеш, принаймні поки що, працювати, приносити користь, заробляти, жити.