"Понад рік не чула чоловіка, а про поранення і полон дізналась з російських новин", - дружина азовця з Маріуполя

За непідтвердженою інформацією, після вибуху в колонії Оленівки вижили 132 людини, які зараз можуть перебувати в полоні

Героїня нашого інтерв’ю — Марія Алєксєєвич вже понад рік не чула від свого чоловіка, військовослужбовця "Азову" Сергія, жодного слова. Все, що вона знає, що її чоловіка було поранено внаслідок вибуху в Оленівці й він досі знаходиться в полоні. На момент, коли він потрапив у полон, йому було 27 років.

Під час вибуху в колонії Оленівки загинуло 54 українських військовослужбовці, яких перед тим привезли з "Азовсталі". За попередньою інформацією Офісу генерального прокурора, причиною вибуху в будівлі могла бути термобарична зброя, яку використали окупанти. За непідтвердженою інформацією, після вибуху вижили 132 людини, які зараз можуть перебувати в полоні у рф. Але деякі родичі поранених навіть не знають, де знаходяться їхні рідні, і отримують інформацію про них лише з російських новин.

З Марією ми поговорили про те, чому ООН розформувало комісію щодо вибуху в Оленівці, чим займається спільнота родин Оленівки (Olenivka Families Community), та що відбувається з полоненими зараз. Ми свідомо не розголошуємо жодної інформації про військовий шлях Сергія.

"Інформація про мого чоловіка досі не підтверджена МКЧХ"

- Розкажіть про вашого чоловіка, де він служив, де ви познайомились?

- Ми познайомились ще у 2018 році, майже одразу вирішили зустрічатись, потім почали жити разом. До повномасштабного вторгнення росії жили разом в цивільному шлюбі чотири роки, але після початку великої війни Сергій мені освідчився. Ми одружились, коли він був в Маріуполі. Одруження додало мені сил, віри, що все це завершиться і ми будемо разом будувати сім’ю.

Сергій ніколи мені не жалівся, навіть коли був в Маріуполі. Він навіть не написав, що він там, хоча я здогадувалась. Він просто писав, що живий і що кохає.

- Тобто на момент повномасштабного вторгнення він вже знаходився в Маріуполі?

- Він був на базі "Азову" біля Маріуполя. 24 лютого всі азовці перебазувалися до міста, щоб його захищати.

- Як ви підтримували спілкування з ним до його полону?

- Він писав мені повідомлення, а потім попередив, що скоро такої можливості не буде, і його номери вже були відключені. Було таке, що він не писав по чотири-п’ять днів, і я взагалі не знала, що з ним. Це було нестерпно, враховуючи, який жах був в Маріуполі.

Останній раз він мені написав 13 травня, після того зв’язку з ним в мене вже не було, навіть коли він перебував у полоні.

13 травня написав, щоб я не хвилювалась, якщо його довго не буде на зв’язку. Про можливий полон він мені нічого не сказав.

- З того часу ви не чули від нього жодного слова?

- На жаль, так.

- А як ви дізнались про полон?

- 16 травня я побачила в твіттері, що азовці виходять з "Азовсталі". Я тоді не повірила, адже до того росіяни розганяли, що азовці здаються. А потім почали з’являтись підтвердження і вже ввечері з’явилось відео, де можна було побачити, що вони їдуть в Оленівку. (Заступниця міністра оборони. — Ред.) Ганна Маляр також розповіла, що важко поранених доставляли в Новоазовськ, а іншу частину військових — в Оленівку. Я не знала тоді, чи мій чоловік взагалі вийшов з "Азовсталі", чи він живий. Я сподівалась, що це евакуація, а не полон.

19 травня переглядала російські новини в надії побачити Сергія. І на одному з відео з Оленівки я його впізнала. На тому ж відео були присутні представники Міжнародного комітету Червоного Хреста. Я думала, що вони знають всю інформацію про наших полонених, адже ті виходили за певними домовленостями. Але виявилось, що це не так. Вони опитали не всіх, хто виходив з "Азовсталі". Інформація про мого чоловіка досі не підтверджена ні Міжнародним комітетом Червоного Хреста, ні росією. Тільки підтверджена військовою частиною в Україні. А всі інші структури кажуть, що він, ймовірно, в полоні.

- Чому не підтвердив МКЧХ?

- Коли вони були в Маріуполі, ми уточнювали в них про те, чи вони були присутні 16 травня. Вони відповіли, що тоді їх не було, що їх запросили лише 17 травня. І виходить, що велика частина військовополонених, які вийшли з "Азовсталі" за наказом, досі не підтверджені.

Так, з одного боку, підтвердження не дає нічого особливого, тому що це не пришвидшує обмін, але, наприклад, дало б змогу листуватись.

Хоча я писала листа чоловіку через наші державні органи, і МКЧХ мав би передати його в росію. Але я впевнена, що йому цього листа не передали. Я багато спілкуюсь з іншими рідними військовополонених і жодного разу не чула, щоб азовець отримував листа від рідних.

Внаслідок теракту в Оленівці було багато як підтверджених військовополонених, так і не підтверджених. Загинули навіть ті, кого підтвердив МКЧХ. Ці підтвердження мають гарантувати, що людина в полоні і вона виживе, що до неї будуть ставитись відповідно до норм міжнародного гуманітарного права. Але, на жаль, це нічого не дає на практиці.

- Ви мали змогу отримувати якусь інформацію про його перебування у полоні, принаймні від третіх осіб?

- До теракту в Оленівці я отримувала інформацію лише з російських ресурсів. Він потрапив на три відео, і я бачила, що він живий. Ці відео мене радували, що я хоча б трохи можу його побачити.

Після теракту я побачила його в списку поранених. А потім на російському відео побачила його в лікарні. Не знаю, яку медичну допомогу йому надавали.

Патронатна служба "Азову" через місяць сказала мені, що їм передали, що мого Сергія знову перевели в колонію в Оленівку.

В кінці вересня був обмін, і після нього мені зателефонував побратим мого чоловіка, який був з ним в Оленівці. Він сказав, що вони там могли виходити на вулицю, гуляти на подвір’ї. Останній раз він його бачив 3 вересня. Він підтверджує, що мій чоловік був поранений, але не зміг сказати, наскільки серйозно.

В кінці вересня його, скоріше за все, перевели в росію. Але де він зараз — я не знаю. Я постійно телефоную до Червоного Хреста, прошу, щоб вони дізнавались в росії його місце утримання, щоб вони нарешті його підтвердили, адже він є і в списках поранених після теракту. А це офіційний список міноборони рф. Але це все без успіху.

Я зверталась до робочої групи з питань насильницьких зникнень ООН ще у вересні. І досі нічого.

Всю інформацію родичі військовополонених дізнаються з російських новин, а зараз і цього майже немає. Нам лише кажуть, що всі списки на обмін формує росія. Я не знаю, чи подавали мого чоловіка на обмін.

"Тим, хто вижив в Оленівці, загрожує небезпека"

- Розкажіть, як працює ваша організація і що вам кажуть міжнародні структури — чому не відбувається розслідування злочину?

- Ми і почали працювати практично одразу, як ООН розформувало свою місію щодо встановлення фактів вбивства полонених в Оленівці.

Після теракту особисто мені Міжнародний комітет Червоного Хреста казав, що вони будуть добиватись доступу до поранених, які були в бараці. Що вони обов’язково нададуть їм допомогу, складуть списки тих, хто там був. Але цього не сталось.

Потім вони казали, що росія не надає доступу ні до Оленівки, ні до поранених.

В координаційному штабі мені казали, що поранені йдуть як пріоритетна категорія на обмін, але це не завжди вдається реалізувати.

На початку травня наша асоціація була в Женеві, в ООН, запитували, чому розформували комісію з розслідування і чи є можливість її відновити. Вони сказали, що все впирається в те, що рф не дає їм доступу до місця злочину і вони не можуть зібрати додаткових фактів. Ми ж постійно говоримо, що через місяць вже буде рік з дня теракту. То вже не буде сенсу їхати в колонію. Треба намагатись зустрітись з пораненими, тому що незрозуміло, де вони і що з ними.

Крім того, в жовтні повернули тіла загиблих, вже можна було б робити експертизи. Є свідки теракту, які вже вийшли з полону, але їх ніхто не опитує. В ООН сказали, що відновити розслідування можна, але така ймовірність дуже низька.

Скоріше за все, як вони кажуть, доступ вони отримають вже після деокупації.

Зараз ми шукаємо контакти людей, які були в тій місії ООН, ми будемо просити їх відновити розслідування. В МКЧХ сказали, що вони не опитували полонених, які вижили під час теракту. І вони також опитали навіть не всіх, хто вийшов з "Азовсталі".

- Чим ще займається ваша організація?

- Наша спільнота — це також родини загиблих і родини ймовірно загиблих. Тому ми також порушуємо питання, чому так довго досліджують ДНК, рідні весь цей час живуть надією, бо їм, наприклад, сказали, що член їхньої родини загиблий, але підтвердження вони досі не отримали. Декілька тижнів тому в нас відбулось багато поховань загиблих в Оленівці. Майже кожного дня були поховання. Але багато людей досі живуть очікуваннями.

27 липня, за добу до теракту, в Оленівку перевели 193 азовці, за списками. І ми вважаємо, що цей список був сформований невипадково. І що тим, хто вижив, досі загрожує небезпека. Вони спеціально в Оленівці вбили частину азовців, а частину скалічили.

Але про це чомусь стали мало говорити навіть в нашому суспільстві, не говорячи вже про міжнародні майданчики. Нещодавно відбулась сесія ПАРЄ, де сформували звернення до МКЧХ, щодо того, щоб вони змусили росію дотримуватись Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. В їхньому зверненні не було нічого про теракт в Оленівці.

Хоча постійно треба говорити про повернення тих, хто вижив. Ми знаємо про 132 людини. Але це приблизна кількість.

Ще в одному зверненні до міжнародних організацій, за яке проголосувала Верховна Рада, було зазначено, що МКЧХ і ООН виступали гарантами збереження життів і здоров’я наших військових, які виходили з "Азовсталі". Але цю фразу прибрали. А нас постійно переконували, що ці організації брали на себе саме такі зобов’язання. Сергію і його побратимам обіцяли, що через 3-4 місяці їх обміняють, та цього не сталось.

- Тобто зараз приблизно 132 людини, які вижили в Оленівці, можуть знаходитись в полоні рф?

- Так. Є ще такі історії, коли люди взагалі не знають, чи вижив їхній рідний після теракту, а є такі, що мають свідчення, що рідний або чоловік загинув, але немає доказів. Точних списків досі не складено.

Люди кожного дня сподіваються, що їхній рідний насправді живий, а не загинув.