"Окупанти нас не добомбили, так затопили": історія евакуації з Херсона родини з "сонячною" дитиною

Після підриву греблі Каховської ГЕС весь світ облетіли невимовно трагічні фотографії затопленого півдня України: "велика" вода, що впирається крайнеба і густе мереживо острівців – дахів затоплених домівок. Кожен такий острівець – чиясь доля, понівечена війною.

Про особисту родинну трагедію на тлі масштабної техногенної катастрофи жителька Херсона Тетяна Куткіна, котра з сином і однією лише дорожньою сумкою змушена була поспіхом покинути власну домівку, розповіла "Телеграфу".

Син Тетяни Куткіної 14-річний Антон – "сонячна" дитина, тобто з синдромом Дауна. До початку широкомасштабного вторгнення хлопець вів насичене життя звичайного підлітка: займався карате, танцями, грав у місцевому театральному гуртку, брав участь у творчих фестивалях по всій Україні.

З початком великої війни Тетяна та Антон змушені були практично зачинитися у власній домівці, адже Херсон був окупований. Ці вісім місяців життя під контролем військових рф Тетяна називає психологічним катуванням.

"Фізично нас не чіпали, але психологічно це було надзвичайно важко. Приходили додому російські патрулі, перевіряли телефони та паспорти. Через це телефони доводилося постійно "вичищати" і видаляти будь-яку інформацію. По воду та продукти ходити було страшно: місто було забите чеченцями, бурятами, технікою із "зетками". Не приведи господи, цим воякам не сподобається як ти на них дивишся, чи якийсь напис на куртці не такий, то могли забрати на підвал "на разгавор". А ще ж і сусіди… Були такі, що чекали "асвабадітєлєй". Бігали оформлювати російські документи, щоб отримати ці жалюгідні 10 тисяч рублів, за добровільне оформлення паспорта. До школи дитину віддав – також від 6 до 10 тисяч рублів платили. Зробив дитині російські документи – 10 тисяч. "Здав" свого сусіда – 10 тисяч. Тому по вулицях ходили всі мовчки, озираючись", — пригадує Тетяна.

Після звільнення Херсона родина видихнула з полегшенням, навіть попри те, що окупанти продовжували "кошмарити" місто артилерійськими обстрілами.

Тетяна зізнається, що про мінування греблі Каховської ГЕС містяни, звісно ж знали, але не вірили, що підрив таки може статися.

"Гребля була замінована ще на початку широкомасштабного вторгнення. Але інформаційний фон був такий, що якщо росіяни все ж наважаться підірвати греблю, то постраждає більше саме лівий берег Дніпра, тобто окупанти самі ж собі і нашкодять. Тим паче, вони ж рвали горло за Крим, а якщо греблю підірвати, то Крим залишиться майже зовсім без води. Тому ми вважали, що перебуваємо у відносній безпеці", — пояснює Тетяна.

Хронологію 6 червня – день, коли стався теракт на греблі, жінка пам’ятає погодинно.

"О пів на сьому мені зателефонували в паніці сусіди. Я підхопилася і стала одразу читати новини. Була така інформація, що близько першої години дня вода підніметься до максимального рівня. О першій годині мій двір ще був сухий. Я подумала, ну, може нас це лихо все ж таки омине, може, вода пішла десь по руслу ріки. Але потім вода потихеньку почала прибувати і з другої по третю годину дня піднялася до рівня вікон у хаті, а потім почала переливатися вже через вікна в саму хату", — розказує мешканка Херсона.

Коли вода вже почала заливати домівку Тетяни та Антона, жінка вирішила зробити фотографії наслідків лиха, що наробила "велика" вода.

"Для Антона це було незвично. Він не панікував, адже просто не розумів, що відбувається. Ну, вода і вода. Сидів у себе в кімнаті на ліжку по коліна у воді, хлюпався, йому навіть було весело. Та він, звісно, не усвідомлював всього масштабу катастрофи", — пояснює Тетяна.

А далі все відбувалося швидко, наче в якомусь фільмі жахів, каламутна вода все прибувала, поглинаючи на своєму шляху речі, побутову техніку, меблі, дитячі іграшки…

"Кожні 15 хвилин рівень води зростав на 20-30 сантиметрів. Течія вже ставала така, що просто з ніг збивала. Близько третьої години дня ми зрозуміли, що все, в хаті залишатися вже неможливо. Я зателефонувала волонтерам, щоб нас приїхали і забрали. У воді по коліна ми з Антоном змогли вигребти на висоту, де ще було сухо і нас потім забрали", — коментує жінка.

Тетяна зізнається, що наївно до останнього сподівалася вже надвечір 6 червня повернутися з сином додому.

"Збиралася похапцем. Думала, що до вечора все вже буде нормально і ми повернемось додому. Тому кинула в сумку кілька футболок, шортів та й усе. Тепер за це собі докоряю", — розказує мешканка Херсона.

Та дива не сталося Зараз Тетяна з Антоном оселилися на Одещині в пансіонаті, який допомогли знайти волонтери.

"Чесно… Ми їхали в нікуди. Я волонтерам одразу сказала, що у мене нема ніде ні знайомих, ні родичів, нікого. Та по дорозі все знайшли. Завдяки волонтерам, вдалося зібрати трохи грошей і речі. Стільки людей відгукнулися на мою ситуацію, шо я в шоці. Я не знала, що так буває", — підкреслює Тетяна.

Втім, думки про рідну домівку не залишають жінку ні на хвилину.

"У нас є сусідський чат, я кожні 15 хвилин туди зазираю, щоб дізнатися чи не змінилася ситуація. Там скидають відео… Ні! Мого дому з-під води не видно. Сама лише труба стирчить над водою та і все. Не добомбили нас окупанти, так затопили", — резюмувала Тетяна Куткіна.

* Тетяна та Антон вже не зможуть повернутися у свою домівку навіть після того, як вода відійде, адже будинок родини був зроблений з саману (суміш глини та соломи). Допомогти родині можна за цими реквізитами: 5375 4114 0884 3675 Тетяна Куткіна.

Дізнатися більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали притулок у країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine . Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу можна у спільноті EnableMe.